Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №703/4305/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4305/26

2/703/2726/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі головуючого-судді Прилуцького В.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду та до досягнення дітьми повноліття.

Позовні вимоги мотивувала тим, що від спільно шлюбу з відповідачем мають двох доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте відповідач матеріальної допомоги не надає, участі у вихованні дітей не приймає, а тому і просить стягувати з відповідача аліменти на утримання доньок у вказаному розмірі.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 липня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч.5 ст.279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі суду від 09 липня 2026 року.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд означеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачає підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вимоги не визнає. Заперечення на позов обґрунтовані тим, що на думку відповідача позивачка не надала до суду доказів, які б підтверджували, що їх спільні діти перебувають саме на утриманні позивачки. Крім того вказав, що весь час утримував свою одину та проживав разом із ними до служби в ЗСУ. Вказує на те, що після призову його на військову службу, він починаючи з 22 серпня 2024 року щомісячно із свого рахунку переводив кошти позивачці для потреб сімї, що на його думку підтверджується випискою із банку. Зазначив і про те, що він щомісяця із своєї картки здійснює сплату комунальних платежів за квартиру де проживає позивачка та їх діти. Вважає, що оскільки щомісячно здійснює переказ коштів на картковий рахунок позивчки на утримання сімї в тому числі і на утримання спільних дітей то обов`язок сплачувати аліменти у нього відсутній.

Суд, вивчивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, викладену письмово, вважає що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони з 07 травня 2010 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07 травня 2010 року.

З копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 24 листопада 2020 року вбачається, що позивачка змінила ім`я з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

Від даного шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 від 19 січня 2012 року.

Згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Аналогічні роз`яснення містить п.17 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7,8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Згідно із ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-Х1І від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного духовного і соціального розвитку.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до положення ч.1, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ст. 150 Сімейного Кодексу України вказує на те, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 pоку, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір`ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов`язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім`ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду Українивід 15 червня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутністю домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

З Витягу з реєстру територіальної громади від 31 грудня 2025 року, довідки про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру від 24 червня 2026 року та довідки про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру від 23 травня 2026 року вбачається, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за однією адресою з дітьми.

Відповідно проживаючи разом з дітьми, позивачка має право на отримання аліментів від відповідача, який є їх батьками.

Факт проживання доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із позивачкою ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 визнається, тому відповідно до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечував того факту, що їх спільні з позивачкою доньки проживають разом із матір`ю, однак зауважив, що він щомісячно здійснює переказ коштів на картку позивачки таким чином утримуючи спільних дітей.

Відповідач на підтвердження своїх заперечень проти позову надав до суду копію військового квитка серії НОМЕР_5 від 20 серпня 2013 року, інформацію по картці: НОМЕР_6 за період 08 серпня 2024 року по 04 серпня 2026 року, довідку про рух коштів по картці НОМЕР_6 за період 01 серпня 2024 року по 05 серпня 2026 року.

З наданої відповідачем інформації по картці: НОМЕР_6 за період 08 серпня 2024 року по 04 серпня 2026 року дійсно вбачається, що з карткового рахунку відповідача ОСОБА_2 здійснювались перекази на картку позивачки ОСОБА_1 .

З даної інформації по картці вбачається, що відповідач здійснював перекази позивачці, однак коментарі до платежу відсутні.

Таким чином переказ відповідачем ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 коштів, не може бути належним доказом того, що відповідач здійснював перекази коштів на утримання дітей, як сплату аліментів та ця обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

З наданої відповідачем довідки про рух коштів по картці НОМЕР_6 за період 01 серпня 2024 року по 05 серпня 2026 року, вбачається, що ОСОБА_2 здійснював сплату комунальних послуг за квартиру в якій проживає позивачка та її спільні з відповідачем діти.

Однак, сплата відповідачем комунальних платежів не є доказом утримання дітей та не може бути підставою для відмови у позові.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 1,2,3 ст. 76 ЦПК України).

Ч. 1 ст. 76 ЦПК України зазначає, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до частини першої статті 181 Сімейного кодексуУкраїни способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, проте такої домовленості сторони, як встановлено в ході розгляду справи, не досягли.

Згідно до ч. 1 ст. 182 СК України обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, а саме: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 статті 182 Сімейного Кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на даний час діти сторін по справі доньки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 проживають разом із матір`ю окремо від батька, між сторонами не досягнуто згоди щодо сплати аліментів, що є підставою звернення позивачки до суду з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/3 частини всих видів його заробітку (доходу).

Ч. 5 ст. 183 СК України зазначає про те, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Ч. 3 ст. 181 СК України вказує на те, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1 ст. 183 СК України).

Відповідач заперечував проти стягнення аліментів, оскільки на його думку він повністю утримує дітей, тому відсутні підстави для звернення позивачки із даним позовом до суду.

При винесенні даного рішення суд враховував, що відповідач має задовільний стан здоров`я, його працездатність, те що він не є інвалідом, не має тяжких захворювань (відсутність доказів, які могли б спростувати встановлені дані факти), а також те, що маючи двох неповнолітніх дітей він має обов`язок утримувати їх в однаковому розмірі, тому вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч. 1,2 ст. 179 СК України).

Таким чином, сторони по справі мають рівний обов`язок по утриманню їх спільних доньок та повинні в рівних частках нести тягар їх утримання.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання дітей.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд зазначає, що посилання відповідача на добровільну щомісячну сплату ним коштів позивачці, не можуть бути підтавою для відмови у задоволенні позову.

Суд приходить до висновку, що позивачкою доведено наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини всих видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Приймаючи до уваги викладене, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів дітей сторін по справі доньки ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 , суд вважає, що виходячи з того, що обоє батьків мають обов`язок утримувати дітей поріву, відповідно позов підлягає до задоволення та стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітніх доньок ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 червня 2026 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Разом з цим, суд вважає за належне роз`яснити сторонам, що відповідно до ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них, а також положення ст. 185 Сімейного кодексу України щодо обов`язку того з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.

Одночасно суд роз`яснює, що статтею 196 Сімейного кодексу України передбачена відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Ч. 1 ст. 191 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

На підставі ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивачки, яка звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому у відповідності зі ст. 141 ЦПК України судовий збір в дохід держави в розмірі 1331 грн. 20 коп. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.84,180-183,184,191 СК України, ст. 4,12,13,76-89,141,258,259,265,268,354, 430 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - задовільнити.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , картковий рахунок № НОМЕР_9 , МФО 322669, код отримувача НОМЕР_8 аліменти на утримання доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 червня 2026 року до досягнення дітьми повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь держави судовий збір в сумі 1331 грн. 20 коп. який зарахувати на рахунок: UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення щодо стягнення аліментів допустити до негайного виконання в межах суми платежу за 1 місяць.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: В. О. Прилуцький