Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №464/2837/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 464/2837/26 пров. № А/857/32670/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т. М., Сала П. І., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Левицької О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 20 травня 2026 року у справі № 464/2837/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, просить скасувати постанову серії ЕНА №7051300 від 19.04.2026, якою його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що постанова є незаконною, оскільки в діях позивача відсутні подія та склад адміністративного правопорушення. Зазначає, що пішохід не перебував на нерегульованому пішохідному переході та не вступав на нього, а тому водієм не було створено перешкоди чи небезпеки для пішохода у розумінні п.18.1 ПДР України. Крім того, дорожня розмітка та дорожні знаки на відповідній ділянці дороги не відповідали вимогам ДСТУ та ПДР, що свідчить про неналежну організацію дорожнього руху. Також вказує на порушення працівником поліції його процесуальних прав під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема права на надання пояснень та отримання правової допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

20.05.2026 Сихівський районний суд м.Львова прийняв рішення, яким позов задовольнив повністю: - скасував постанову серії ЕНА №7051300 від 19.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.; - закрив провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП; - розподілив судові витрати. Суд першої інстанції за наслідками оцінки зібраних у справі доказів дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, викладених в оскаржуваній постанові, оскільки не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Зокрема, матеріали відеофіксації, на які посилався працівник поліції як на доказ порушення позивачем вимог п.18.1 ПДР України, на вимогу суду не були надані у зв`язку з їх відсутністю на сервері ГУНП.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги представник апелянта наводить такі обставини та аргументи: - матеріали відео/фотофіксації правопорушення, вчиненого позивачем, у зв`язку із технічними причинами (відсутність відеоматеріалів на сервері) не вдалося викачати; - факт вчинення правопорушення доводиться викладом обставин, що міститься в оскарженій постанові; - стверджує, що «як вбачається з матеріалів справи» (без вказівки, яких саме матеріалів) позивач дійсно допустив порушення ПДР.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи, процедура розгляду справи тощо

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, а також прибув до суду разом із представником. Пояснив суду, що пішохід рухався по обочині автодороги у попутному напрямку з автомобілем під керуванням позивача, йому залишалося пройти в цьому напрямку ще декілька метрів до залишків розмітки, що мала б позначати пішохідний перехід, водночас відповідного знаку на дорозі не було. На відеозаписі, який поліцейський надав позивачу для перегляду в процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення, ця обставина була чітко зафіксованою, тому позивач категорично заперечував факт вчинення та взагалі подію адміністративного правопорушення, проте поліцейський проігнорував його пояснення та діяв свавільно, оскільки виніс постанову без будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Стверджує, що відповідач не надає суду доказів та стверджує про відсутність відеозапису на сервері лише тому, що перегляд цього відео зайвий раз підтвердив би свавільність дій поліцейського по безпідставному притягненню особи до адміністративної відповідальності за відсутності події правопорушення. Представник позивача в судовому засіданні навів аргументи, аналогічні до доводів позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи

19.04.2026 інспектор ВП №1 (м.Ланівці) Кременецького районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області Вавринюк А.В. винесла постанову серії ЕНА №7051300 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та наклала на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. Із змісту оскаржуваної постанови встановлено, що ОСОБА_1 09 квітня 2026 року в 10 год. 31 хв. керував автомобілем марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 по вул.Шандрука,1 в с.Борсуки та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушим п.18.1 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху (далі – ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пункту 1.5. ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Пунктом 18.1 ПДР передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Частиною першою статті 122 КУпАП встановлено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

В ст.251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень та закрити провадження у справі.

Позиція суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 наполягає, що під час керування транспортним засобом (далі – ТЗ) марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 по вул.Шандрука,1 в с.Борсуки 09 квітня 2026 року в 10 год. 31 хв. дійсно наближався до нерегульованого пішохідного переходу, який мав очевидні вади позначення (стерта розмітка, відсутні дорожні знаки) та не мав підстав зменшувати швидкість та/або зупинятися, оскільки не створював перешкод для пішохода, що рухалася по обочині в попутному з автомобілем напрямку та якій залишалося ще пройти декілька метрів, щоб дійти до згаданого переходу. Поліцейський під час розгляду справи надавав позивачу для огляду матеріали відеофіксації з камери службового автомобіля, котрі, як стверджує позивач, лише доводили відсутність події адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

апеляційний суд констатує, що відповідач не долучив до матеріалів справи відеозапису, на якому, як стверджується, було зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. При цьому вказана відповідачем причина ненадання доказів (відсутність доказу на сервері ГУНП, без пояснень причин відсутності) свідчить про одне з двох - або про недбалість поліцейських, які не завантажили відповідний доказ на сервер, або, як стверджує позивач, про небажання відповідача надавати суду докази, що доводять протиправність оскарженої постанови. З огляду на це твердження апелянта про те, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення «вбачається з матеріалів справи» (без вказівки, яких саме «матеріалів») є голослівним та свідчить про невиконання відповідачем як суб`єктом владних повноважень свого процесуального обов`язку довести правомірність оскарженого рішення. З огляду на це апеляційний суд погоджується з обґрунтованістю висновку суду першої інстанції про те, що відповідач не довів належними та достатніми доказами того, що при наближенні 09.04.2026 в 10:31 автомобіля позивача до нерегульованого пішохідного переходу по вул.Шандрука,1 в с.Борсуки на цьому переході дійсно перебував пішохід, якому позивачеві слід було дати дорогу.

З огляду на наведені мотиви апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 були обґрунтованими, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскарженої постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та прийняв вмотивоване рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення. Водночас апелянт не довів обґрунтованості вимог апеляційної скарги, оскільки не надав будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП та/або помилковості висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд керується такими положеннями:

відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За подання цього позову підлягав сплаті судовий збір у сумі 665,60 грн. (3328*0,2), а за подання апеляційної скарги на рішення суду – 998,40 грн. (665,60*150%).

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 4) статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як визначено в частині п`ятій статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду копії документів, відповідно до яких сума витрат позивача на адвоката становить 5000 грн. Враховуючи незначну складність та категорію цієї справи, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Враховуючи незначну складність справи, суд вважає, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1998,80 грн. (сума, що вдвічі більша за суму судового збору, що сплаченого апелянтом за розгляд цієї справи професійними суддями).

Керуючись ст.ст. 139, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 травня 2026 року у справі № 464/2837/26 – без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (ідентифікаційний код 40108720) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1996 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 80 копійок. Судові витрати, понесені апелянтом у зв`язку із поданням апеляційної скарги, покладаються на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Постанова у повному обсязі буде складена в строк, що не перевищує десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 11.09.26