Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №460/6269/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6269/26 пров. № А/857/27077/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів ГудимаЛ.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за її позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,

суддя у І інстанції Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення 11 год. 11 хв.,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 27 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

09.04.2026 Рівненська обласна державна адміністрації (далі – Рівненська ОДА) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – ВДВС) Савки Ліани Олегівни від 04.03.2026 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588,00 грн з боржника – Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації (далі – Рівненська ОДА).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №460/6269/26 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що постанова про стягнення виконавчого збору від 03.03.2026 у ВП № 80393510 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження», є правомірною, а тому скасуванню не підлягає.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Рівненською ОДА, яка просила таке скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що застосування частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування фактичного обсягу виконавчих дій та дій боржника, природи зобов`язання боржника є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном і суперечить стандартам ЄСПЛ.

Скаржник звертає увагу, що на час відкриття виконавчого провадження Регіональна комісія з реабілітації при Рівненській ОДА вже добровільно почала виконання рішення у справі №460/9350/25 і не завершила його лише з причин, що не залежить від неї, а саме, необхідності отримання відповідей від організацій, які не були учасниками справи і на які не можливо вплинути стосовно строку надання таких відповідей.

Після отримання всіх відповідей Регіональна комісія з реабілітації при Рівненській ОДА невідкладно повторно розгляне заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 та прийме нове мотивоване рішення.

Вважає, що виконавчий збір як інструмент стимулювання боржника до добровільного виконання втрачає будь-який правовий і функціональний сенс у ситуації, коли боржник фактично виконує рішення, а перешкодою для його завершення є обставини, що від нього не залежать. Стягувач при цьому має можливість подати виконавчий лист до виконавчої служби у будь-який момент – навіть у день набрання рішенням законної сили, не надаючи боржнику жодного розумного строку для реального виконання. В результаті боржник, який добросовісно вживає заходів, автоматично сплачує збір – не за ухилення від виконання, а за сам факт існування виконавчого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу Рівненської ОДА відповідача ВДВС підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник Рівненської ОДА у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.

Представник ВДВС у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у адміністративній справі №460/9350/25, яке набрало законної сили 13.01.2026, позов ОСОБА_1 до Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській ОДА про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій задоволений повністю. Визнано протиправними і скасовано рішення Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській ОДА згідно з протоколом №1-25 від 28.02.2025 засідання Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській ОДА щодо відмови ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській ОДА, що полягає у невитребуванні архівних документів та не розгляді клопотання ОСОБА_1 заявлено від 28.02.2025 на засіданні комісії. Зобов`язано Регіональну комісію з реабілітації при Рівненській ОДА протягом 30 календарних днів з дня набранням рішенням суду законної сили: витребувати з архівних установ документи, які підтверджують факт депортації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 у зв`язку з цим ухвали нове мотивоване рішення.

19.01.2026 ОСОБА_1 виданий виконавчий лист у адміністративній справі №460/9350/25.

20.02.2026 стягувачем – ОСОБА_1 подано до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про прийняття до примусового виконання виконавчого листа № 460/9350/25 від 19.01.2026.

04.03.2026 державним виконавцем ВПВР Савкою Л.О. на підставі виконавчого листа №460/9350/25 виданим 19.01.2026 Рівненським окружним адміністративним судом відкрито виконавче провадження № 80393510 про зобов`язання Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській ОДА протягом 30 календарних днів з дня набранням рішенням суду законної сили: витребувати з архівних установ документи, які підтверджують факт депортації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 у зв`язку з цим ухвали нове мотивоване рішення.

Цією ж постановою визначено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі, визначеному статтею 27 Закону України “Про виконавче провадження”.

04.03.2026 державним виконавцем ВПВР Савкою Л.О. направлено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №460/9350/25 від 19.01.2026.

04.03.2026 державним виконавцем ВПВР Савкою Л.О. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача в сумі 34588грн у ВП № 80393510.

04.03.2026 державним виконавцем ВПВР Савкою Л.О. у ВП № 80393510 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

17.04.2026 державним виконавцем ВПВР Савкою Л.О. винесено постанову про накладення штрафу на боржника.

Вважаючи таку постанову протиправною, Рівненська ОДА звернулася до суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України “Про виконавче провадження” № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), відповідно до статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно зі статтею 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

За змістом пункту 2 частини 1 статі 3 Закону № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 18 Закону № 1404-VІІІ встановлені обов`язки і права виконавців. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Приписами статті 27 Закону № 1404-VІІІ чітко визначено обов`язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження.

В силу наведених положень виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Таким чином виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" державного виконавця.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 160/4481/20.

Частинами першою-третьою статті 27 Закону №1404-VIII регламентовано, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Таким чином, Законом №1404-VIII встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.

Виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону №1404-VIII, у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми.

З аналізу частини першої статті 63 Закону №1404-VIII слідує, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

У справі, що розглядається, державний виконавець, приймаючи спірну постанову від 04.03.2026 у виконавчому провадженні № 80393510 про стягнення виконавчого збору, визначив зобов`язання боржника здійснити перерахунок, як зобов`язання немайнового характеру.

Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновки суду першої інстанції, що відповідач правомірно виніс постанову від 04.03.2026 у виконавчому провадженні № 80393510 та стягнув виконавчий збір у розмірі 34588,00 грн з боржника за примусове виконання рішення немайнового характеру.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 460/6269/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 11 вересня 2026 року.