Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №460/7579/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/7579/25 пров. № А/857/29133/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Судової-Хомюк Н.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року, ухвалене суддею Зозуля Д.П. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/7579/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2025 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив визнати протиправними дії щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років з 85% до 70% при перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області від 05.11.2021 № 02-382д/08 станом на 05.03.2019; зобов`язати здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, виходячи з 85% відповідних сум грошового забезпечення на підставі довідки, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області від 05.11.2021 № 02-382д/08 станом на 05.03.2019, та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 по день проведення перерахунку.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Апеляційна скарга містить доводи про те, що право на перерахунок грошового забезпечення на підставі згаданої довідки вже було предметом судового розгляду. Скаржник вважає, що в даному випадку існує спір між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, що має наслідком закриття провадження у справі.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, як слідує з матеріалів справи, 02.08.2011 ОСОБА_1 , звільненому у відставку з посади начальника 12 державної пожежної частини 2-го загону державної пожежної охорони по охороні Рівненської АЕС Управління МНС в Рівненській області, з урахуванням вислуги років 30 років в пільговому обчисленні, призначена пенсія у розмірі 85% сум грошового забезпечення згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, чинній на час призначення пенсії). Даний факт підтверджується копією протоколу за пенсійною справою №1704003023 (МНС) від 02.08.2011.

01.04.2018 на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2018 з урахуванням 70 % грошового забезпечення в загальній сумі 9396 грн, що підтверджується копією перерахунку пенсії по пенсійній справі № 1704003023 від 06.03.2020.

Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі № 460/2178/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення ОСОБА_1 з 01.01.2018 відсоткового значення розміру пенсії з 85% до 70% сум грошового забезпечення при перерахунку раніше призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 без обмеження граничним розміром, виходячи з розрахунку 85% відповідних сум грошового забезпечення із урахуванням проведених виплат.

На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 було здійснено перерахунок пенсії виходячи з розміру - 85 % відповідних сум грошового забезпечення.

Також на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/2687/22 від 25 квітня 2022 року позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019, виходячи з основного розміру пенсії 85% відповідних сум грошового забезпечення. Цим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області було зобов`язано здійснити з 01.04.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до ст.43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, із обов`язковим врахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останньою штатною посадою на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 05.11.2021 № 02-382д/08, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області, виходячи з основного розміру пенсії 85% відповідних сум грошового забезпечення. Також Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області цим рішенням встановлено зобов`язання перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100 відсотків підвищення, визначеного станом на 01.03.2018, за період з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року, з урахуванням виплачених сум

Черговий перерахунок позивачу здійснено на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №460/8254/24, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.02.2023 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області довідки від 22.02.2024 №02-41д/08 з врахуванням основних, додаткових видів грошового забезпечення та з врахуванням виплачених раніше сум.

13.02.2025 листом за вих. №2178-985/Б-02/8-1700/25 у відповідь на звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило ОСОБА_1 , що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі № 460/8254/24 з 01.02.2023 проведено перерахунок його пенсії на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області від 22.02.2024 №02-41д/08, з урахуванням основних, додаткових видів грошового забезпечення та з врахуванням виплачених сум. Також зміст відповіді вказує на те, що на виконання судових рішень у справа №460/2178/20, №460/2687/22 та №460/14189/23 ОСОБА_1 здійнювався перерахунок пенсії, виходячи з основного розміру пенсії 85% відповідних сум грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо здійснення з 01.04.2019 перерахунку та виплати його пенсії, виходячи з розрахунку 85 % від суми місячного грошового забезпечення на підставі довідки, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області від 05.11.2021 № 02-382д/08 станом на 05.03.2019, позивач звернувся до суду із за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена у пункті 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України підстава підстава для закриття провадження у справі як існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 826/3678/16.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

З аналізу наведених вище правових положень процесуального законодавства випливає, що законодавцем з метою недопущення можливості ухвалення декількох судових рішень у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, встановлено певні правові обмеження у разі виявлення судом тотожних справ, які перебувають/перебували на розгляді у цьому або іншому адміністративному суді.

Таким чином, вищенаведеними нормами встановлений імперативний обов`язок суду закрити провадження у справі у випадку встановлення, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за результатами розгляду тотожного позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

У розглядуваному випадку, фактично підстави звернення позивача до суду є тотожними до тих, які переглядались у справі № 460/2687/22 та яким надавалась оцінка судом у межах розгляду справи № 460/2687/22. На наявності цієї обставни наголошує пенсійний орган в апеляційній скарзі та наведене також слідує із змісту позовної заяви.

Долученими до апеляційної скарги розрахунками та доданими до позовної заяви доказами підтверджується, що пенсійним органом здійснено перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року, виходячи з 85% відповідних сум грошового забезпечення на підставі довідки, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Рівненській області від 05.11.2021 № 02-382д/08 станом на 05.03.2019, саме на виконання судового рішення.

Під час розгляду даної справи, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду щодо можливості оскарження дій суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з виконанням рішення суду, що викладена в постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

У вказаному судовому рішенні касаційною інстанцією зазначено, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 267 КАС України (з 15 грудня 2017 року - ст. 383 КАС України) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Верховний Суд зазначив, що у разі порушення зазначеного порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду - провадження у справі належить закривати з посиланням на те, що спір вирішений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Отже, оскільки рішенням у справі № 460/2687/22, яке набрало законної сили, вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про застосування передбачених статтею 319 Кодексу адміністративного судочинства України правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню та має наслідком ухвалення нового судового рішення про закриття провадження.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 319, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі № 460/7579/25 скасувати, а провадження у справі № 460/7579/25 – закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді Н. М. Судова-Хомюк

Р. М. Шавель