Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №500/4709/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/4709/25 пров. № А/857/41930/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.09.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Печінки Павла Володимировича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Баб`юк П.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.09.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 23.09.2025р.),-

В С Т А Н О В И В:

07.08.2025р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Печінка П.В., діючий на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Дніпропетровській обл. № 192550003051 від 02.07.2025р. про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до її страхового стажу періодів роботи та догляду за дітьми;

зобов`язати ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025р., зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи: у колгоспі ім.Жданова, який у подальшому перейменований у Селянську спілку /СС/«Дружба», ТзОВ «Дружба» з травня 1978 року по серпень 1980 року, з травня 1984 року по листопад 1984 року, з січня 1986 року по січень 1991 року, з травня 1995 року по січень 1998 року: період догляду за дітьми до виповнення 3-хрічного віку з 10.03.1980р. по 10.05.1984р.; період роботи з 01.10.1990р. по 01.08.1994р. в Голенищівській школі-інтернаті (а.с.1-2).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.19 і на звороті).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.09.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 192550003051 від 02.07.2025р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025р. про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с.31-34).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.36-40).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що згідно наданих до заяви позивача від 25.06.2025р. документів про стаж до страхового стажу не враховано періоди згідно архівного витягу № б-27/07-22 від 05.03.2025р., трудової книжки НОМЕР_1 від 18.04.1994р., архівних довідок №№ 1347, 1348, 1349 від 31.08.2020р., оскільки ім`я позивача не відповідає паспорту.

Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Звідси, у пенсійного органу є відсутніми підстави для повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії.

Представник позивача Печінка П.В. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.61-62).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно з`ясовано під час судового розгляду, 25.06.2025р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФ України в Тернопільській обл. із заявою про призначення пенсії за віком згідно з ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. прийняло рішення № 192550003051 від 02.07.2025р. про відмову в призначенні пенсії за віком по причині відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за віком років, на дату звернення (а.с.16).

При цьому в рішенні вказано, що до страхового стажу позивачу не враховано періоди згідно архівного витягу № б/27/07-22 від 05.03.2025р., трудової книжки НОМЕР_1 від 18.04.1994р., архівних довідок №№ 1347, 1348, 1349 від 31.08.2020р., оскільки ім`я позивача не відповідає паспортним даним.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, представник позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, який підтверджує наявність в особи трудового стажу, є трудова книжка. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про її трудову діяльність, останні є читабельними і зрозумілими.

При цьому зазначене у архівному витязі, трудовій книжці, архівних довідках, свідоцтві про народження ім`я « ОСОБА_2 » є усталеною скороченою формою повного жіночого імені «Любов».

За таких умов суд дійшов висновку про помилковість дій відповідача щодо неврахування записів трудової книжки, архівного витягу, архівних довідок, а тому останній неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи, що зазначені у них.

Водночас, обираючи правильний спосіб захисту прав позивача за сукупності всіх обставин, суд дійшов до висновку про необхідність скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву про призначення пенсії, прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р.

Починаючи з 01.01.2018р., право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. - не менше 32 років.

Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У ст.1 Закону № 1058-ІV вказано, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. (надалі - Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку № 637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. не врахувало відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 18.04.1994р., архівний витяг № б/27/07-22 від 05.03.2025р., архівні довідки №№ 1347, 1348, 1349 від 31.08.2020р. (а.с.14-16).

Такі дії ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. обґрунтовано тим, що трудова книжка позивача заповнена з порушенням законодавства, а саме: ім`я не відповідає паспорту ка.

Зазначеній обставині суд першої інстанції надав повну і правильну правову оцінку.

Зокрема, на підставі запису на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 від 18.04.1994р. трудова книжка видана на прізвище « ОСОБА_3 ».

22.05.1979р. ОСОБА_3 уклала шлюб з громадянином ОСОБА_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ; після укладення дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_5 ».

Відповідачем до страхового стажу позивача не враховано періоди згідно архівного витягу № б/27/07-22 від 05.03.2025р., трудової книжки НОМЕР_1 від 18.04.1994р., архівних довідок №№ 1347, 1348, 1349 від 31.08.2020р., оскільки ім`я не відповідає паспорту, у вказаних документах « ОСОБА_2 », згідно паспортних даних « ОСОБА_6 ».

Апеляційний суд враховує, що ім`я « ОСОБА_2 » є загальновідомою, усталеною скороченою та розмовно-побутовою формою повного жіночого імені «Любов». Наявність такої мовної специфіки за відсутності інших сумнівів щодо належності документів конкретній особі не може бути підставою для позбавлення громадянина його конституційного права на соціальний захист та пенсійне забезпечення.

Таким чином, відповідач не приймаючи до уваги архівний витяг № б/27/07-22 від 05.03.2025р., трудову книжку НОМЕР_1 від 18.04.1994р., архівні довідки №№ 1347, 1348, 1349 від 31.08.2020, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 22.05.1980р. при розрахунку страхового стажу позивача, у зв`язку із тим, що зазначене у вказаних документах ім`я (Люба) не відповідає паспортним даним (через вживання скороченої форми імені), застосував надмірний формалізм та діяв не пропорційно.

Згідно з п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу рядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень п.2.4 Інструкції № 58 слідує, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

У трудовій книжці позивача наявні відповідні записи щодо спірних періодів роботи. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачем під час судового розгляду не надано.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Не усі недоліки записів у трудовій книжці, довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, довідках.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки, довідок.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а.

Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач протиправно не взяв до уваги відомості трудової книжки позивача, архівний витяг № б/27/07-22 від 05.03.2025р., архівні довідки №№ 1347, 1348, 1349 від 31.08.2020р., при розрахунку страхового стажу позивача.

Звідси, рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 192550003051 від 02.07.2025р. про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не ґрунтується на вимогах закону.

Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025р. про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.

При повторному розгляді заяви позивача також в обов`язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України.

Окрім цього, суд першої інстанції правильно зауважив, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, неповноти дослідження доказів та обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, через що погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено частково у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Щодо клопотання апелянта ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. про зупинення виконання рішення суду та строків видачі виконавчих листів до прийняття рішення судом апеляційної інстанції, то таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки такі повноваження апеляційного суду не передбачені процесуальним законом.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.09.2025р. в адміністративній справі № 500/4709/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 11.09.2026р.