Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №600/3036/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3036/26-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

14 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Другого відділу про заборона вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Другого відділу, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення (протокол засідання комісії) ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 травня 2026 р. №38 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на підставі поданих документів.

Також позивачем подано клопотання про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , їх посадовим і службовим особам, а також будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії, пов`язані з призовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період (зокрема прийняття (видання) наказу про призов та направлення (переміщення) до військової частини для проходження військової служби), окрім дій із перевірки підстав для надання відстрочки від призову та її оформлення, - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування поданого позову позивач вказав, що у зв`язку з вчиненням активних протиправних дій відповідачем щодо позивача, вважає реальною загрозу порушення прав позивача, щодо вжиття заходів, пов`язаних з його мобілізацією, у зв`язку з чим, в нього наявні обґрунтовані побоювання, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до ускладнення чи унеможливить виконання судового рішення, а захист та поновлення порушених прав та інтересів, за якими він звернувся до суду, не буде вже ефективним, оскільки відносно нього може бути прийняте рішення про мобілізацію.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв незаконне рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, в обґрунтування оскаржуваної ухвали зазначив, що наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову позивача до його подання до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Натомість, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Варто звернути увагу, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Так, предметом спору у даній справі є оскарження рішення (протокол засідання комісії) ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 травня 2026 р. №38 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що поки триватиме судовий процес, останній у будь-який час може бути призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, що створює великий ризик спроби його незаконної мобілізації. У разі, якщо позивач буде мобілізований до завершення судового розгляду цієї справи, його право на захист законних прав та інтересів буде суттєво порушено, адже він може бути відправлений на військову службу. І фактично, незалежно від результатів розгляду цієї позовної заяви, може опинитись у військовій частині за наявності законних підстав для відстрочки. Наведене також створює ризики порушення прав та законних інтересів його неповнолітньої дочки, яка перебуває на його самостійному вихованні та утриманні.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, колегія суддів виходить із такого.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною другою статті 17 Закону України Про оборону України №1932-XII від 06.12.1991 визначено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законодавством.

Згідно ч.3 ст.1 Закону №2232, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За правилами п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до п.79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів.

Таким чином, ТЦК та СП забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.

Сам по собі факт прийняття рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не вказує на очевидність протиправних дій відповідача.

При цьому, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності рішення відповідача, зокрема, щодо законності відмови в наданні відстрочки.

Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22.

Посилання позивача на те, що відносно нього відповідач може прийняти рішення про затримання та доставлення до ТЦК та вчинятиме дії, пов`язані із мобілізацією носить характер припущення та не підтверджене належними, достовірними та достатніми доказами.

Наведені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи про можливе затримання на цій стадії судового процесу не дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені заявником обставини не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним заявником шляхом, оскільки матеріали заяви про забезпечення позову не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.

Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено факту існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів під час виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).

Враховуючи наведене, оскільки позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України та не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 статті 150 КАС України, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає, що Чернівецьким окружним адміністративним судом, при винесенні оскаржуваної ухвали від 19 червня 2026 року, дотримано норми процесуального права, а тому, в порядку ст. 316 КАС України ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.