Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №120/17281/21-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17281/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

14 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національної академії Національної гвардії України, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника Національної академії Національної гвардії України від 01.10.2021 № 950 про затвердження висновків службового розслідування;

визнати протиправним та скасувати наказ начальника Національної академії Національної гвардії України від 01.11.2021 № 225 (по стройовій частині) в частині дострокового припинення (розірвання) контракту про навчання та виключення ОСОБА_1 зі списків змінного складу курсантів за підпунктом "ж" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

зобов`язати Національну академію Національної гвардії України видати наказ про звільнення (відрахування) ОСОБА_1 з вищого військового навчального закладу з підстав, визначених підпунктом "ґ" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий абов`язок і військову службу" (через сімейні обставини - у зв`язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворим батьком), з моменту виключення зі списків особового складу, а саме з 01 листопада 2021 року;

зобов`язати Національну академію Національної гвардії України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію за особистий внесок у загальні результати служби станом на 01 листопада 2021 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 26.07.2019 № 168 ОСОБА_1 був зарахований в списки перемінного складу та на всі види забезпечення, призначений на посаду курсанта та вважався таким, що уклав контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами у Національної академії Національної гвардії України строком на період навчання з 26.07.2019 для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра.

26.07.2019 між Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Національної академії Національної гвардії України та позивачем укладено контракт про проходження військової служби (навчання).

04.10.2021 року курсант 1 відділення 259 навчальної групи курсу Nє4 командно-штабного факультету солдат ОСОБА_1 подав рапорт щодо відрахування з Національної академії Національної гвардії України у зв?язку з небажанням продовжувати навчання та відмовою від проходження військової служби на посадах офіцерського складу у главах Національної гвардії України після закінчення вищого навчального закладу.

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України №864 від 04.10.2021 призначено службове розслідування за фактом небажання продовжувати навчання солдатом ОСОБА_1 .

В ході проведення службового розслідування встановлено, що причинами та умовами, що сприяли факту небажання позивачем продовжувати навчання є не усвідомлення солдатом ОСОБА_1 відповідальності за свої дії чи бездіяльність у разі проходження служби на посадах офіцерського складу, що можливо стало причиною помилкового вибору професії; слабка мотивація до продовження навчання та проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти солдатом ОСОБА_1 .

Таким чином, наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 01.10.2021 №950 вирішено службове розслідування за фактом небажання продовжувати навчання курсантом 1 відділення 259 навчальної групи курсу №4 командно-штабного факультету солдатом ОСОБА_1 , закінчити. Факт небажання продовжувати навчання та відмови від проходження військової служби на посадах офіцерського складу у лавах Національної гвардії України після закінчення закладу вищої освіти курсантом І відділення 239 навчальної групи курсу №4 командно-штабного факультету солдатом ОСОБА_1 , вважати таким, що підтвердився. Питання про відрахування курсанта 1 відділення 259 навчальної групи курсу №4 командно-штабного факультету солдата ОСОБА_2 розглянути на засіданні вченої ради Академії. На підставі пункту 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Національної академії Національної гвардії України, а курсанта 1 відділення 259 навчальної групи курсу №4 командно-штабного факультету солдата ОСОБА_1 (Г-053239) відрахувати із закладу вищої освіти за наявності підстав, передбачених підпунктом «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу".

Відповідно рішення №19 від 27.10.2021 засідання вченої ради Національної академії Національної гвардії України вирішила вважати недоцільним подальше навчання курсанта І відділення 239 навчальної групи курсу №4 командно-штабного факультету солдата ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням умов контракту та рекомендовано начальнику Академії припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Національної академії Національної гвардії України.

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 01.11.2021 №225 достроково припинено (розірвано) контракт про навчання курсантів, виключено зі списків перемінного складу курсантів та продовольчого забезпечення солдата ОСОБА_1 курсанта 1 відділення 259 навчальної групи курсу Nє4 командно-штабного факультету, за наявності підстав, передбачених підпунктом "ж" (у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Вважаючи накази відповідача від 01.10.2021 №950 про закінчення службового розслідування та від 01.11.2021 №225 про дострокове припинення (розірвання) контракту протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом, зазначивши, що рапорт про звільнення військової служби (навчання) з підстави систематичного невиконання умов контракту подав під примусом та внаслідок обману. Зазначає, що подавав рапорт про звільнення військової служби (навчання) з підстави передбаченої підпунктом "г" (у зв`язку з сімейними обставинами) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України № 876-VII «Про Національну гвардію України» (далі Закону № 876-VII), Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) і призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно із п.3 ч.1 ст.5 Закону № 876-VII, до складу Національної гвардії України входять: з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України.

Частиною 2 вказаної статті Закону № 876-VII передбачено, що організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України), з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладі.

Відповідно до п.п. 3, 6 Розділу І, п.1 Розділу VIII Статуту Національної академії Національної гвардії України, Національна академія Національної гвардії України є вищим військовим навчальним закладом, державної форми власності, підпорядкованим Головному управлінню Національної гвардії України та знаходиться у сфері управління МВС України.

Основною метою діяльності Академії є освітня діяльність, спрямована на підготовку курсантів (слухачів), ад`юнктів, докторантів для подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у Національній гвардії України за державним замовленням.

Фінансування Академії здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фонду державного бюджету.

Безпосереднє управління діяльністю Академії здійснює начальник Академії, який діє на засадах єдиноначальності, та у відповідності до ч. 3 ст.7 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII призначається на посаду за погодженням з Президентом України і звільняється з посади Міністром внутрішніх справ України.

Повноваження начальника Академії передбачені статтею 7 Закону України «Про Національну гвардію України», військовими статутами Збройних Сил України, а також Статутом Національної академії Національної гвардії України, затвердженого Наказом МВС України від 30 червня 2014 року № 614 (у редакції наказу МВС України від 13 січня 2017 №1 1) (далі - Статут).

Відповідно до пункту 3 Розділу 6 Статуту передбачено, що Начальник Академії здійснює управління діяльністю Академії, координує роботу заступників начальника Академії, організовує роботу щодо ефективного управління Академією, видає накази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання всіма військовослужбовцями, працівниками і структурними підрозділами Академії; представляє Академію в державних та інших органах, відповідає за результати її діяльності перед ГУ НГУ; делегує, у разі необхідності, свої окремі права й обов`язки заступникам начальника Академії, начальникам структурних підрозділів, керівнику відокремленого структурного підрозділу, іншим працівникам Академії; зараховує та поновлює на навчання, а також відраховує осіб, які навчаються в Академії, в установленому порядку тощо.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: 1) Завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого закладу освіти; 4) невиконання індивідуального навчального плану; 5) порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; 6) інші випадки, передбачені законом.

Водночас, правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби, навчання у вищих військових навчальних закладах, врегульовані Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до положень частини 6 статті 2 цього Закону до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Згідно з пунктом 3 частини 1, частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу-для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів (частина 1).

Порядок проведення підготовки громадян України для проходження військової служби на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу встановлюється Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 2).

Відповідно до положень частини 5 статті 25 даного Закону з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом 4 частини 2 статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.

Відповідно до ч.10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах:

а) у зв`язку із закінченням строку контракту;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби;

в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

г) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;

ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини віком до 23 років, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

утримання військовослужбовцем дитини з інвалідністю, яка має будь-які види порушень функцій організму III-IV ступеня їх вираження та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II-III ступеня їх вираження відповідно до критеріїв встановлення інвалідності дітям, затверджених Кабінетом Міністрів України, або дитини з інвалідністю, яка має функціональні порушення в організмі та обмеження життєдіяльності, які відповідають критеріям для встановлення I чи II групи інвалідності для повнолітньої особи згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

утримання військовослужбовцем дитини з інвалідністю підгрупи А віком до 18 років;

д) через службову невідповідність;

е) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

є) у зв`язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку;

ж) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

з) у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

и) у зв`язку з неможливістю призначення на іншу посаду у разі прямого підпорядкування близькій особі;

і) у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

ї) як такі, що не пройшли встановлений випробувальний строк, визначений частиною першою статті 21-2 цього Закону;

й) які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 04.10.2021 позивач подав рапорт щодо відрахування з Національної академії Національної гвардії України у зв`язку з небажанням продовжувати навчання та відмовою від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення навчання.

Факт подання зазначеного рапорту позивач не заперечує, однак наполягає на тому, що такий був написаний під психологічним тиском та внаслідок введення його в оману з боку керівництва Академії.

Оцінюючи вказані доводи, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Так, у постанові від 02.10.2019 у справі №816/350/16 Верховний Суд зазначив, що твердження особи про написання заяви під психологічним тиском чи примусом мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема зверненнями до правоохоронних органів, вищестоящого керівництва чи інших компетентних органів із повідомленням про відповідні протиправні дії.

Втім, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що під час подання рапорту до позивача застосовувався психологічний чи фізичний примус, висловлювалися погрози або вчинялися інші дії, здатні вплинути на його волевиявлення.

Позивачем не надано доказів звернення до керівництва Академії, правоохоронних органів чи інших уповноважених органів із заявами або скаргами щодо примушування до написання рапорту чи введення його в оману щодо змісту такого документа.

Посилання апелянта на офіційні звернення до державної установи «Урядовий контактний центр» на гарячу лінію «1545» колегія суддів оцінює критично, оскільки звернення від 13.09.2021 (звернення МЕ-13065121) не вказує безпосередньо на наявність психологічного тиску та примусу, зважаючи на відсутність здійсненння подальших дій щодо реалізації такого повідомлення.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що після подання рапорту позивач не звертався із заявами про його відкликання, не висловлював заперечень щодо викладених у ньому обставин та не вчиняв дій, спрямованих на продовження навчання чи проходження військової служби. При цьому між датою подання рапорту та датою видання наказу про відрахування минув значний проміжок часу, протягом якого позивач не заявляв про зміну свого волевиявлення, що свідчить про добровільний та усвідомлений характер поданого ним рапорту.

На підставі поданого позивачем рапорту наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 04.10.2021 №864 було призначено службове розслідування.

В ході проведення службового розслідування встановлено, що причинами та умовами, що сприяли факту небажання позивачем продовжувати навчання є не усвідомлення солдатом ОСОБА_1 відповідальності за свої дії чи бездіяльність у разі проходження служби на посадах офіцерського складу, що можливо стало причиною помилкового вибору професії; слабка мотивація до продовження навчання та проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти солдатом ОСОБА_1 .

Крім того, в ході службового розслідування було відібрано пояснення у матері позивача ОСОБА_3 , яка заявила, що підтримує вибір свого сина щодо небажання продовжувати навчання у Академії, з порядком відшкодування витрат на навчання ознайомлена.

За результатами проведеного службового розслідування встановлено факт небажання позивача продовжувати навчання та проходити військову службу на посадах офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, що відображено у наказі начальника Академії від 01.10.2021 №950 та підтверджено рішенням вченої ради Національної академії Національної гвардії України від 27.10.2021 №19.

Так, відповідно до частини 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» небажання курсанта продовжувати навчання та відмова від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу є підставою для дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання).

При цьому подання курсантом рапорту про небажання продовжувати навчання та проходження військової служби свідчить про невиконання ним умов укладеного контракту про проходження військової служби (навчання), що, у свою чергу, є підставою для припинення (розірвання) такого контракту відповідно до підпункту «ж» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Посилання апелянта на те, що він мав намір бути звільненим за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані, оскільки належних та допустимих доказів існування відповідних сімейних обставинне подані ні до суду першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду справи.

Крім того, позивач посилається на те, що 06.09.2021 ним подавався рапорт про звільнення з військової служби (навчання) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейними обставинами.

Разом з тим, зі змісту долученої позивачем копії рапорту вбачається, що останній просив відрахувати його з Академії саме у зв`язку з небажанням продовжувати навчання, а не з підстав наявності сімейних обставин, визначених вказаною нормою закону.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані накази від 01.10.2021 №950 та від 01.11.2021 №225, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.