Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №320/14309/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/14309/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01 лютого 2022 року без обмеження її максимальним розміром, виходячи з основного розміру пенсії 80 відсотків грошового забезпечення відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 серпня 2024 року №13/6669/с, із щомісячною доплатою у розмірі 2000,00 грн, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713, та з урахуванням індексації пенсії за 2022, 2023, 2024 і 2025 роки.

Крім того, позивач просив визнати протиправним застосування з 01 січня 2025 року знижувальних коефіцієнтів до частини його пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, та зобов`язати відповідача виплачувати пенсію без такого зменшення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01 лютого 2022 року без обмеження її максимальним розміром, виходячи з 80 відсотків грошового забезпечення згідно з довідкою від 11 серпня 2024 року №13/6669/с, а також щодо ненарахування та невиплати щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713, а також щодо виплати пенсії з урахуванням індексації за 2022- 2024 роки із застосуванням обмеження її максимальним розміром.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 лютого 2022 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення, без обмеження пенсії максимальним розміром, виходячи з 80 відсотків грошового забезпечення, із щомісячною доплатою у розмірі 2000,00 грн з 01 липня 2021 року, а також з урахуванням індексації пенсії за 2022, 2023 та 2024 роки без обмеження максимальним розміром.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, про відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача у визначений судом спосіб, виплати щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн після проведення перерахунку пенсії та виплати пенсії без застосування встановленого законодавством максимального розміру.

Відповідач посилається на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України №45, №713 та вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Не погодившись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 також звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення у відповідній частині та задовольнити позовні вимоги щодо виплати пенсії з 01 січня 2025 року без застосування знижувальних коефіцієнтів до суми, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, а також щодо індексації пенсії з 01 березня 2025 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209.

Апелянт вказує, що застосування з 01 січня 2025 року відповідних коефіцієнтів фактично призводить до повторного обмеження вже обчисленого розміру його пенсії та суперечить спеціальному правовому регулюванню, установленому Законом №2262-XII.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Основний розмір пенсії позивача при її призначенні становив 80 відсотків грошового забезпечення.

Матеріалами справи також підтверджено, що позивачу проведено індексацію пенсії з 01 березня 2022 року, 01 березня 2023 року та 01 березня 2024 року, проте виплату відповідного розміру пенсії здійснювали з урахуванням обмеження її максимальним розміром.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначено Законом №2262-XII.

Частиною третьою статті 43 Закону №2262-XII передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення з урахуванням відповідних окладів, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Щодо визначення основного розміру пенсії виходячи з 80 відсотків грошового забезпечення

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення під час перерахунку пенсії позивача її відсоткового значення з 80 до 70 відсотків грошового забезпечення.

Зміни, внесені до статті 13 Закону №2262-XII щодо граничного відсоткового розміру пенсії, регулюють правовідносини з призначення пенсії, тоді як перерахунок раніше призначеної пенсії здійснюється відповідно до статті 63 цього Закону.

Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за своїм змістом та правовим механізмом. Під час перерахунку змінною величиною є розмір грошового забезпечення, тоді як відсоткове значення основного розміру пенсії, встановлене на момент її призначення, залишається незмінним.

Матеріалами справи встановлено, що пенсія позивача була призначена виходячи з 80 відсотків грошового забезпечення, тоді як при подальших перерахунках відповідач застосовував 70 відсотків.

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність здійснення перерахунку пенсії позивача із збереженням показника 80 відсотків грошового забезпечення є правильним.

Щодо обмеження пенсії максимальним розміром

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, якими встановлювався максимальний розмір пенсії, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Унаслідок цього положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

За наявності колізійного регулювання між положеннями Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та положеннями Закону №3668-VI застосуванню підлягає підхід, який є більш сприятливим для особи.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а обмеження призначеної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами є протиправним.

Доводи апеляційної скарги відповідача наведених висновків не спростовують та фактично зводяться до повторного посилання на норми законодавства, правову оцінку яким судом першої інстанції надано правильно.

Щодо виплати 100 відсотків суми підвищення

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке набрало законної сили 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103.

Отже, починаючи з 05 березня 2019 року відсутні нормативні підстави для поетапної виплати підвищення пенсії у зменшеному розмірі.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 06 серпня 2019 року у справі №160/3586/19, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції.

Відтак висновок суду про виплату позивачу 100 відсотків суми підвищення пенсії є правильним.

Щодо щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №713

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 передбачено установлення з 01 липня 2021 року особам, яким пенсію призначено до 01 березня 2018 року відповідно до Закону №2262-XII, щомісячної доплати у сумі 2000,00 грн.

Метою прийняття постанови №713 було поетапне зменшення диспропорцій у розмірах пенсій відповідних категорій осіб.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2022 року у справі №420/2473/22 сформулював висновок, відповідно до якого перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою усунення порушеного права особи на належний розмір пенсії, право на який виникло до 01 березня 2018 року, не є тим перерахунком пенсії, який відповідно до постанови №713 виключає право на щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі №600/870/22-а.

Суд першої інстанції встановив, що перерахунок пенсії позивача здійснено саме на виконання судового рішення з метою відновлення його порушеного права, а не внаслідок нормативної зміни складових грошового забезпечення.

Отже, підстав для припинення виплати позивачу доплати у розмірі 2000,00 грн не було.

Посилання відповідача на те, що внаслідок проведеного перерахунку пенсія позивача збільшилася більш ніж на 2000,00 грн, саме по собі не свідчить про наявність передбачених постановою №713 підстав для припинення такої доплати, оскільки правове значення має не лише арифметичне збільшення розміру пенсії, а й правова підстава проведення відповідного перерахунку.

Тому апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо індексації пенсії за 2022- 2024 роки

Матеріалами справи встановлено, що з 01 березня 2022 року, 01 березня 2023 року та 01 березня 2024 року відповідачем було проведено індексацію основного розміру пенсії позивача, обчисленого виходячи з 80 відсотків грошового забезпечення.

Розмір відповідного підвищення становив 3130,82 грн за 2022 рік, 1500,00 грн за 2023 рік та 1500,00 грн за 2024 рік, однак фактична виплата пенсії здійснювалася із застосуванням обмеження її максимальним розміром.

Таким чином, порушення прав позивача у цій частині полягає не у непроведенні індексації як такої, а в обмеженні фактично належного до виплати розміру пенсії після її індексації.

З огляду на встановлену вище протиправність обмеження пенсії позивача максимальним розміром, суд першої інстанції правильно зобов`язав відповідача здійснювати виплату пенсії з урахуванням відповідних сум індексації без такого обмеження.

Щодо застосування з 01 січня 2025 року знижувальних коефіцієнтів

У цій частині колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено застосування у 2025 році у період дії воєнного стану коефіцієнтів до розмірів пенсій, що перевищують десять розмірів прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність. На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Разом із тим Закон №2262-XII є спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.

Статтею 1-1 Закону №2262-XII визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, законодавець безпосередньо визначив спеціальний спосіб зміни умов пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб, який не передбачає можливості зміни розміру належної їм пенсії положеннями закону про Державний бюджет України на відповідний рік або прийнятим на його виконання підзаконним нормативно-правовим актом.

Зміна встановлених цим Законом умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-XII, не може здійснюватися шляхом прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік або підзаконного нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України без внесення відповідних змін безпосередньо до спеціального Закону №2262-XII.

Застосування коефіцієнтів до частини вже обчисленої відповідно до Закону №2262-XII пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, незалежно від назви такого механізму фактично призводить до зменшення належного до виплати розміру пенсії.

При цьому правова оцінка такого механізму не може залежати виключно від використаної законодавцем термінології. Незалежно від того, чи визначено відповідний механізм як «обмеження максимальним розміром», «порядок виплати» або «застосування коефіцієнта», його правовим наслідком для позивача є зменшення суми пенсії, обчисленої відповідно до спеціального Закону №2262-XII та належної до фактичної виплати.

Отже, для вирішення цього спору визначальним є не найменування запровадженого механізму, а його фактичний вплив на обсяг пенсійних прав позивача.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 (провадження №К/990/23102/25) сформулював правовий висновок про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-XII.

Верховний Суд також зазначив, що застосування при обчисленні та виплаті пенсій таких осіб положень статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1, якими передбачено застосування коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів, є протиправним та обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

Колегія суддів враховує, що правовідносини у справі, яка переглядається, є подібними до правовідносин, щодо яких Верховним Судом сформульовано наведений висновок, оскільки в обох випадках спір виник у зв`язку із застосуванням з 01 січня 2025 року до пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-XII, коефіцієнтів, установлених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1.

Відтак відмінностей у нормативному регулюванні або фактичних обставинах, які б унеможливлювали застосування зазначеного правового висновку Верховного Суду до спірних правовідносин, колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначений правовий висновок Верховного Суду підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи.

Те, що зазначена постанова Верховного Суду прийнята після ухвалення рішення судом першої інстанції, не перешкоджає її врахуванню судом апеляційної інстанції, оскільки на момент апеляційного перегляду саме цей висновок відображає актуальне тлумачення Верховним Судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

З матеріалів справи та змісту позовних вимог убачається, що позивач прямо оскаржував зменшення розміру своєї пенсії з 01 січня 2025 року шляхом застосування знижувальних коефіцієнтів до частини пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів.

Отже, спір у цій частині стосується вже застосованого до позивача механізму зменшення належного йому пенсійного забезпечення, а тому відповідна вимога не може розглядатися як спрямована на захист права, порушення якого лише ймовірно може настати у майбутньому.

Враховуючи, що пенсія позивача призначена відповідно до Закону №2262-XII, застосування до неї з 01 січня 2025 року коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1, фактично змінює встановлений спеціальним законом розмір пенсійного забезпечення та призводить до його зменшення.

Такі дії відповідача не відповідають вимогам статті 19 Конституції України та порушують гарантоване статтею 46 Конституції України право позивача на соціальний захист.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо незастосування з 01 січня 2025 року знижувальних коефіцієнтів підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Щодо індексації пенсії з 01 березня 2025 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №209

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 передбачено проведення з 01 березня 2025 року відповідної індексації пенсій.

Разом із тим адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав, свобод та інтересів особи.

Необхідною умовою для задоволення вимоги про визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є встановлення факту порушення ним права позивача.

Як правильно встановив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з вимогою про проведення індексації пенсії з 01 березня 2025 року відповідно до постанови №209 та прийняття відповідачем рішення про відмову у такій індексації або проведення її у спосіб, який позивач вважає протиправним.

З листа відповідача, який став підставою для звернення до суду, також не вбачається відмови у проведенні індексації пенсії відповідно до постанови №209. Ця обставина прямо була встановлена судом першої інстанції.

Сам факт того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції настала дата, з якої постановою №209 передбачено проведення індексації, не є достатнім для висновку про протиправність дій відповідача за відсутності доказів того, яким чином відповідний перерахунок проведено стосовно позивача та яке конкретне його право було порушено.

Суд не вправі наперед визначати обов`язки суб`єкта владних повноважень щодо правовідносин, у яких порушення права особи на момент виникнення спору не встановлено.

Відтак підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.

При цьому наведене не позбавляє позивача права на звернення за судовим захистом у разі фактичного проведення індексації з 01 березня 2025 року з порушенням вимог законодавства або відмови відповідача здійснити таку індексацію у належному розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Отже, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом та не виконав покладений на нього спеціальний процесуальний обов`язок щодо доведення правомірності оскаржуваних дій під час розгляду справи судом першої інстанції.

Саме по собі наведення відповідних заперечень лише в апеляційній скарзі не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин і не є підставою для перекладення на суд апеляційної інстанції обов`язку суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність власних дій.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не може підміняти собою виконання відповідачем обов`язку доказування, покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України під час розгляду спору. При цьому апелянтом не наведено конкретних обставин та не надано належних доказів, які б свідчили про помилковість установлених судом першої інстанції фактичних обставин або неправильність його висновків у частині задоволених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача переважно повторюють загальну правову позицію Пенсійного фонду України та не містять належного обґрунтування, яке б спростовувало висновки суду першої інстанції щодо 80-відсоткового основного розміру пенсії, права на щомісячну доплату відповідно до постанови №713, виплати 100 відсотків суми підвищення та недопустимості обмеження пенсії максимальним розміром.

Колегія суддів також враховує, що судове рішення повинно забезпечувати не формальне констатування порушення права, а його ефективне відновлення. Спосіб судового захисту має виключати необхідність повторного звернення особи до суду з тим самим за своєю суттю спором після виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують викладених висновків колегії суддів та не впливають на результат апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування з 01 січня 2025 року знижувальних коефіцієнтів до суми пенсії позивача, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі №320/14309/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати пенсії з 01 січня 2025 року без застосування знижувальних коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року пенсії із застосуванням знижувальних коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 січня 2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування знижувальних коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

В.В. Файдюк