Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №620/5714/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5714/26 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі по тексту також - відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ в Чернігівській області), у якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити з 01.01.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком (встановленого Законом України "про Державний бюджет України на 2026 рік") відповідно до ст. 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської катастрофи категорії 1, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи від захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі по тексту також - ЧАЕС) відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за №796-ХІІ від 28.02.1991. На переконання пенсіонера, до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону №796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за №230/96-ВР від 06.06.1996, якою було передбачено, зокрема, для осіб, що належать до категорії 1 і які є особами з інвалідністю ІІІ групи, право на встановлення щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2026, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.01.2026 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, зауважує, що нарахування та виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 здійснюється у розмірах, встановлених "Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 за №1210, і саме в розмірах, визначених зазначеним підзаконним нормативно-правовим актом орган пенсійного забезпечення законно та обґрунтовано обрахував позивачу розмір додаткової пенсії.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що надійшов на адресу суду 07.08.2026, у якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської катастрофи категорії 1, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи від захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач 15.04.2026 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про перерахунок додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

За наслідками розгляду заяви, відповідач листом від 30.04.2026 за №9741-8762/Ш-02/8-2500/26 повідомив про розрахунок додаткової пенсії відповідно до вимог чинного законодавства у розмірах, встановлених "Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 за №1210.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (надалі по тексту також - Закон №796-ХІІ).

За змістом статті 1 Закону №796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Так, відповідно до статті 50 Закону №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за №230/96-ВР від 06.06.1996 (надалі по тексту також - Закон №230/96-ВР) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Натомість 01.01.2008 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" за №107-VI від 28.12.2007 (надалі по тексту також - Закон №107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону №796-XII та викладено статтю 50 Закону №796-XII в такій редакції:

"Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами."

Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 за №10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону №107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону №796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Надалі 28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України за №76-VIII від 28.12.2024 (надалі по тексту також - Закон №76-VІІІ), яким статтю 50 Закону №796-XII викладено у такій редакції: "Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України."

Кабінет Міністрів України постановою "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 за №1210 затвердив "Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі по тексту також - Порядок №1210), за змістом пункту 13 якого (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 за №112), особам, що належать до категорії 1, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з інвалідністю ІІІ групи встановлюється щомісячна додаткова пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 284,70 гривень.

Отже, змінивши Законом №76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Як викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №580/5022/24, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону України від 29.06.2021 за №1584-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб".

Враховуючи наведене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внесені Законом №76-VIII зміни до статті 50 Закону №796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №580/5022/24, враховуючи попередні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, ухваленій у складі цієї ж палати, щодо необхідності застосування до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР, констатувала, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону №796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.

Враховуючи наведене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відступивши від попередніх висновків, сформованих у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі №813/5002/17, від 16.06.2022 у справі №644/8266/17 та інших про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, має нараховуватись та виплачуватись в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 за №1210, зазначила, що такі не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, натомість до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону №796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону №230/96-ВР.

У зв`язку з наведеним, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №580/5022/24 сформовано наступні висновки:

1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;

2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

З огляду на таке, колегія суддів констатує, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень статті 50 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР ґрунтуються на Конституції України, рішеннях Конституційного Суду України та узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 у справі №620/5714/26, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.