Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №320/48477/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/48477/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панова Г.В.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представників позивача: Воробйова О.В., Логойди Я.В.

представника відповідача: Чучваги К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 28.07.2025 № 69375240203, № 69384240203, №69389240203; № 69390240203 та № 69391240203.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28.07.2025 року № 69375240203, № 69384240203 та № 69390240203.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, та відповідно до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 12.05.2025 №3445-п, контролюючим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків - ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу від продажу банківських монет, за період з 01.01.2018 по 31.12.2019.

За результатами вказаної перевірки, податковим органом складено акт від 27.06.2025 № 55457/Ж5/26-15-24-02-03/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення ОСОБА_1 (далі по тексту - акт перевірки):

- п. 179.1 ст. 179 розділу IV Кодексу з урахуванням вимог п.п. 49.18.4 п.49.18 ст. 49 Кодексу, а саме: не своєчасно подано податкові декларації про майновий стан і доходи за 2018 р. та 2019 роки до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві;

- пп. «а» п.176.1 п.176. п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу, в частині ненадання до перевірки Книги обліку, доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

- пп.168.2.1 п.168.2 ст. 168, з урахуванням вимог п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст.164 Кодексу, в частині несплати до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2018 2019 роки у сумі 5 512 500.00 грн (в тому числі за 2018 р. - 2 871 000,00 грн. за 2019 - 2 641 500,00 грн) із отриманого доходу від продажу банківських монет у сумі 30 625 000,00 грн. отриманого за 2018-2019 роки (в тому числі у 2018 р. - 15 950 000,00 грн. у 2019 р. - 14 675 000,00 грн;

- пп. 1.2. пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Кодексу (в редакції, що діяла в 2018-2019 роках), в частині не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету військовий збір у сумі 459 375,00 грн (в тому числі у 2018 р. - 239 250,00 грн. у 2019 р. - 220 125,00 грн) із отриманого доходу за 2018-2019 роки від продажу банківських монет у сумі 30 625 000,00 грн (в тому числі у 2018 р. 15 950 000,00 грн. у 2019 р. -14 675 000,00 грн);

- пп. 73.3.3 п.73.3 ст.73 Кодексу, а саме: не надано до податкових органів відповіді на письмовий запит про надання інформації.

Не погоджуючись з викладеними в акті перевірки висновками, позивач подав заперечення, які рішенням відповідача № 23848/Ж12/26-15-24-02-03-07 від 21.07.2025 залишені без задоволення.

На підставі акта перевірки, ГУ ДПС у місті Києві були винесені податкові повідомлення-рішення від 28.07.2025 року (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- № 69375240203 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 5 512 500,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 1 378 125,00 грн;

- № 69384240203, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018, за 2019 роки у сумі 680,00 грн;

- № 69389240203, яким за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковування доходу застосовано штрафні санкції у сумі 1020,00 грн;

- № 69390240203, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 459 375,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 114 843,75 грн;

- № 69391240203, яким за ненадання відповіді на письмовий запит контролюючого органу застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 8000,00 грн.

Не погодившись з оскаржуваними ППР, позивачем подано скаргу до контролюючого ДПС України, в порядку ст. 56 ПК України.

26.09.2025 Державною податковою службою України було прийнято рішення про результат розгляду скарги № 28076/6/99-00-06-01-02-06, яким було залишено скаргу без задоволення, а оскаржувані ППР без змін.

Вважаючи оскаржувані ППР протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що отриманий позивачем від продажу банківських монет, за відсутності доведених відповідачем обставин, що виключають їх належність до валютних цінностей, підлягає правовій оцінці як дохід від операцій з валютними цінностями, який відповідно до вимог податкового законодавства, а саме пп. 165.1.51 п. 165.1 ст. 165 ПК України, не включається до загального оподатковуваного доходу позивача. Відповідно, здійснене відповідачем збільшення податкового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб та військового збору є протиправним.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Правовими положеннями ч.1 ст. 308 КАС України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Також, п. п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України , визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України , контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до підпункту 49.18.4. пункту 49.18 статті 49 ПК України , податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України , контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75).

Відповідно до підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Передумовою проведення перевірки на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 ст.78 ПК України має бути ненадання платником податків пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит органу державної податкової служби. При цьому саме факт ненадання таких пояснень та їх документального підтвердження, а не оцінка їх достатності, повноти чи переконливості, є юридично значущою передумовою для реалізації контролюючим органом повноважень щодо призначення перевірки.

Згідно п.п. 83.1.1, 83.1.2, 83.1.6 п.83.1 ст.83 ПК України матеріалами, які є підставою для висновків під час проведення перевірок є, зокрема, документи, визначені ПК України; податкова інформація; інші матеріали, отримані у порядку та у спосіб, передбачені ПК України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи ДПС.

Згідно п.п. 14.1.171 п. 14.1 ст 14. Податкового кодексу України термін «податкова інформація» вживається у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно ст. 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національного банку України, банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів, за наслідками податкового контролю, а також інша інформація, оприлюднена відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку, а також інформація, наведена у скарзі покупця (споживача) щодо порушення платником податків встановленого порядку проведення розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи завдань та функцій.

Щодо доводів апелянта щодо визначення об`єкта оподаткування, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, декларація про майновий стан і доходи (про сплату або відсутність податкових зобов`язань) за звітний (податковий) період 2018 рік та декларація про майновий стан і доходи (про сплату або відсутність податкових зобов`язань) за звітний (податковий) період 2019 рік, в яких позивачем задекларовано дохід від продажу монет, вироблених з дорогоцінних металів, в загальній сумі 30 625 000, 00 грн., отриманий за 2018-2019 роки (за період 2018 року - 15 950 000, 00 грн., за період 2019 року - 14 675 000,00 грн.), подані ОСОБА_1 до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві.

З акту перевірки вбачається, що позивачем до декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік було додано договір купівлі-продажу банківських монет від 23.04.2018, згідно якого він (продавець) здійснив продаж банківських монет фізичній особі ОСОБА_2 (покупець) за ціною 15950000,00 грн.

Згідно умов цього договору покупець ОСОБА_2 зобов`язується передати в установленому порядку кошти в сумі 15950000,00 грн у день отримання від продавця ОСОБА_1 банківських монет, згідно з Додатком № 1 даного договору, а продавець зобов`язується продати 23 квітня 2018 року банківські монети (згідно Додатку № 1 до даного договору).

Згідно Додатку №1 до вказаного договору купівлі продажу майна право власності повністю передається від продавця до покупця на банківські монети, а саме: Золото 1932 MS63 $10 INDIAN у кількості 7 одиниць; Золото 1901 S MS64 $10 LIBERTY HEAD у кількості 5 одиниць; Золото 1904 MS64 $20 LIBERTY HEAD у кількості 7 одиниць; Золото 1927 MS67 S20 SAINT GAUDENS у кількості 3 одиниць; Золото 1874 ГYPE 3 MS63 GOLD DOLLAR у кількості 4 одиниць; Золото 1932 MS63 $10 INDIAN у кількості 1 одиниць; Золото 1927 MS66 $20 SAINT GAUDENS у кількості 2 одиниць; Золото OZ GOLD MAPLE LEAFS у кількості 6 одиниць; Золото 1926 MS62 $10 INDIAN у кількості 5 одиниць; Срібло 2 TROY OZ ROUNDS у кількості 1 одиниць; Срібло 1881 S MORGAN DOLLARS у кількості 7 одиниць; Срібло 1906 SILVER BARBER у кількості 1 одиниць; Срібло SILVER QUARTERS, RANGING FROM 1940-1964 у кількості 35 одиниць; Срібло 1964 SILVER HALF KENNEDYS у кількості 6 одиниць; Срібло 1880 S MORGAN DOLLARS у кількості 7 одиниць; Срібло 1898 MS62 SILVER DOLLAR у кількості 2 одиниць; Срібло SILVER MAPLE LEAFS; 1988, 1999. PROOF у кількості 3 одиниць; Срібло ONE OZ SILVER BARS у кількості 12 одиниць; Срібло 1 OZ SILVER ROUNDS. INCLUDING 5 WORLD TRADING ROUNDS y кількості 9 одиниць; Срібло COMPLETE ROLL OF 1964 SILVER PROOFS у кількості 27 одиниць. Загальна кількість проданих в 2018 році ОСОБА_1 банківських монет (золото та срібло) згідно вказаного договору купівлі продажу банківських монет становить 150 одиниць, в тому числі золото у кількості 40 од. та срібло у кількості 110 од.

В акті перевірки зазначено, що позивачем до перевірки на вимогу відповідача не надано: документи щодо придбання/походження банківських монет (їх ідентифікації, крім назви «опис») зазначених в договорі купівлі-продажу від 23.04.2018, що унеможливлює визначення критеріїв проданих банківських монет, згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 19.12.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет №15-93) та Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.08.2003 №325 (далі Положення №325), в розумінні листів Національного банку України від 03.12.2024 №40-0009/90877 та від 09.12.2024 № 40-0009/92444; документи щодо придбання/походження банківських монет від продажу яких отримано дохід в 2019 році, що унеможливлює надати оцінку щодо віднесення таких монет до категорії відповідних валютних цінностей, згідно Закону Про валюту від 21.06.2018 № 2478-VIII та Положення № 1, в розумінні листа Національного банку України від 04.03.2025 № 40-0019/16526.

При цьому, в акті перевірки вказано, що позивачем на лист ГУ ДПС у м. Києві від 02.08.2022 № 8679/1/26-15-24-01-02-12 про надання документів для підтвердження відомостей, зазначених в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік та на лист ГУ ДПС у м. Києві від 02.08.2022 № 8678/1/26-15-24-01-02-12 про надання документів для підтвердження відомостей, зазначених в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік, надана відповідь листом б/н б/д (вх. ГУ ДПС у м. Києві № М/2058 від 23.09.2022 р.), в якому позивачем зазначено, що в поданих деклараціях за 2018 та 2019 роки задекларовано доходи від продажу монет, вироблених з дорогоцінних металів.

У свою чергу, в акті перевірки податковий орган посилається на інформацію з ЦБД ДРФО ДПС про відсутність у покупця за договором купівлі-продажу банківських монет ОСОБА_2 , необхідної для придбання банківських монет у позивача суми задекларованих доходів.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наявність певної податкової інформації на яку посилається податковий орган, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента, чи навпаки контрагентом від платника податків.

Верховний Суд в постановах від 11.11.2020 у справі № 320/1147/19, від 24.11.2020 у справі № 813/3034/15 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами.

У свою чергу, податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність операцій позивача з продажу банківських монет, а тому, висновки акта перевірки у цій частині не підтверджені належними та допустимими доказами, базуються на узагальненій податкової інформації без дослідження первинних документів.

Окрім того, сама лише податкова інформація не є тим джерелом отримання податкової інформації, яка згідно з положеннями статті 83 ПК України може бути підставою для висновків контролюючих органів під час проведення перевірок, а відтак не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником. Більш того, така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, що в свою чергу відповідає аналогічній позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2022 року у справі № 420/8924/20.

Щодо оскаржуваних ППР, які є підставою перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, Декрет № 15-93 установлював режим здійснення валютних операцій на території України, визначав загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Відповідно до абзацу шостого пункту 1 статті 1 Декрету № 15-93 валютними цінностями є, зокрема, банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Пунктом 1.1 Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.08.2003 №325 (далі - Положення №325) передбачалось, що це Положення визначає порядок здійснення операцій з банківськими металами на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних ринках.

Відповідно до пункту 1.2 Положення № 325, банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів; монети, вироблені з дорогоцінних металів: вітчизняні монети з пробами не нижче ніж: для золота - 995, для срібла - 999, для платини і паладію - 999,5, які не є засобом платежу на території України; іноземні монети з пробами не нижче ніж: для золота - 900, для срібла - 925, для платини і паладію - 999; інвестиційні монети України - монети з пробами для золота - 999,9, для срібла - 999,9, для платини - 999,5, які призначені для інвестування та накопичення.

Положення № 325 не містило норм, які б регулювали або обмежували цивільно-правові правочини з відчуження банківських металів між фізичними особами.

Починаючи з 07.02.2019 Декрет № 15-93 та Положення №325 втратили чинність, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про валюту і валютні операції» (далі Закон № 2473-VIII), який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 2473-VIII, валютні цінності - національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали.

Частиною першою статті 4 Закону № 2473-VIII, встановлено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2473-VIII, валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:

а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;

б) торгівля валютними цінностями;

в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Згідно з підпунктом 14.1.247 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату подання позивачем податкових декларацій про майновий стан і доходи), торгівля валютними цінностями - операції, пов`язані з переходом права власності на національну валюту України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали.

Стаття 2 Закону № 2473-VIII визначає принципи валютного регулювання, в числі яких - свобода здійснення валютних операцій, що передбачає:

право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;

запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України;

недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.

Так, в апеляційній скарзі податковий орган наголошує на тому, що операції з торгівлі банківськими металами дозволялося здійснювати виключно Національному банку, уповноваженим банкам або за посередництвом цих банків; якщо монети, відповідають критеріям, визначеним у Декреті №15-93 та Положенні №325, то такі монети вважаються банківськими металами в значенні законодавства України; у 2018 році вимоги валютного законодавства України передбачали можливість продажу золотих та срібних монет, які належать до категорії банківських металів, лише за посередництвом фінансової установи, яка одержала відповідну ліцензію Національного банку України.

В частині вказаних доводів колегія суддів зазначає, що виходячи з вище наведених правових норм, правове регулювання, встановлене Декретом № 15-93 та Положенням № 325, стосувалося виключно операцій з банківськими металами, що здійснювалися банками та іншими фінансовими установами на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних ринках, і не поширювалося на цивільно-правові угоди з відчуження банківських монет між фізичними особами.

У свою чергу, Закон № 2473-VIII не встановлює обов`язкової участі банку або іншої фінансової установи, як умови для визнання операції з відчуження банківських монет між фізичними особами операцією з валютними цінностями.

Отже, відсутність участі банку або іншої фінансової установи у операції купівлі-продажу банківських монет між фізичними особами сама по собі не змінює правову природу таких монет як валютних цінностей, та не може бути підставою для висновку про втрату ними статусу валютних цінностей.

Окрім того, ані Декрет №15-93, ані Положення №325, ані Закон України «Про валюту і валютні операції» не покладали на фізичну особу позивача обов`язку підтверджувати шляхом надання додаткових документів пробу банківських монет.

У даному випадку податковим органом не доведено, що відчужені ОСОБА_1 банківські монети не відповідають критеріям валютних цінностей.

Таким чином, за відсутності належних і допустимих доказів з боку контролюючого органу того, що предметом договорів купівлі-продажу були монети, які не відповідають визначенню банківських металів та валютних цінностей, твердження відповідача про оподатковуваний характер доходу від їх продажу ґрунтуються на припущеннях та не відповідають вимогам податкового законодавства.

В силу приписів підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальним оподатковуваним доходом вважається будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пунктом 164.3 статті 164 ПК України встановлено, що при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку доходи, перелічені в статті 165 ПК України.

Так, в силу положень підпункту 165.1.51 пункту 165.1 статті 165 ПК України, до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов`язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами цього розділу.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ч. 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував отримані ним доходи, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Разом із тим, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про невідповідність (недостовірність) інформації, зазначеної позивачем в поданих ним податкових декларацій про майновий стан і доходи, за 2018 та 2019 роки, та спростовували доводи позивача про звільнення від оподаткування отриманого ним доходу від продажу банківських монет за 2018-2019 роки.

Виходячи з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що отриманий позивачем від продажу банківських монет, за відсутності доведених відповідачем обставин, що виключають їх належність до валютних цінностей, підлягає правовій оцінці як дохід від операцій з валютними цінностями, який відповідно до вимог податкового законодавства, а саме пп. 165.1.51 п. 165.1 ст. 165 ПК України, не включається до загального оподатковуваного доходу позивача.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що здійснене відповідачем збільшення податкового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб та військового збору є протиправними, відповідно, оскаржувані ППР підлягають скасуванню.

Подібні висновки наведені Верховним Судом у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 810/2210/17, згідно яких Суд виснував, що дохід платника податку від операції з продажу банківських металів (зливки золота) у грошовій формі, не включається до оподатковуваного доходу в силу вимог статті 165 Податкового кодексу України та не утворює базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо листа Національного банку України від 3 грудня 2024 року № 40-0009/90877, апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV), до компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать: 1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; 2) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Відповідно до вимог статті 56 Закону № 679-XIV, Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії (індивідуальні акти), які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

Листи Національного банку України не належать до нормативно-правових актів, а тому у розумінні вимог статті 56 Закону № 679-XIV вони не мають обов`язкового характеру для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.

Виходячи з наведених норм, колегія суддів дійшла послідовного висновку, що Закон №2473-VIII не встановлює обов`язкової участі банку або іншої фінансової установи як умови для визнання операції з відчуження банківських монет між фізичними особами операцією з валютними цінностями.

Отже, відсутність участі банку або іншої фінансової установи у операції купівлі-продажу банківських монет між фізичними особами сама по собі не змінює правову природу таких монет як валютних цінностей та не може бути підставою для висновку про втрату ними статусу валютних цінностей.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, оскаржувані ППР ГУ ДПС у м. Києві від 28.07.2025 року № 69375240203, № 69384240203 та № 69390240203 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 11.09.2026 року