Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №580/4426/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4426/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бабич А.М.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Москаленко О.В.,

представника відповідача: Покотілової І.Ю.

представника третьої особи: Новогребельського М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Черкаській області) в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Черкаській області від 07.10.2024 року №0146540707 та №0146530707.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного суду від 24.12.2025 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 року скасовано, справу №580/4426/25 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Так, у вказаній постанові Верховний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили, на підставі яких доказів контролюючий орган дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 повноважень на допуск посадових осіб до проведення фактичної перевірки, без дослідження правового статусу цієї особи, що унеможливлює перевірку дотримання контролюючим органом установленого законом порядку допуску до проведення фактичної перевірки; не з`ясували, чи відповідає звернення вимогам закону, які є обов`язковими для його врахування, як фактичної підстави.

Під час нового розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, як вбачається з відомостей ЄДРПОУ підтверджують, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований 30.04.2024 у м. Черкаси. Зареєстровані види господарської діяльності: основний - « 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах».

Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 02.09.2024 року №5738-п на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР), а також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, призначено фактичні перевірки платників податків/об`єктів, зазначених у додатках 1-43, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцями законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами) (Т.1 а.с. 60).

У додатку 43 «Перелік платників податків/об`єктів для проведення фактичних перевірок на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України» до наказу від 02 вересня 2024 року №5738-п зазначено вид перевірки - фактична, період діяльності, що перевіряється: згідно статті 102 ПК України; назва платника податків/об`єкта, перевірка якого проводиться: Магазин «YABLUKA», м. Київ, вул. Антоновича, №176, дата початку перевірки - 03 вересня 2024 року, тривалість - до 10 діб.

Як обґрунтування призначення фактичної перевірки у наказі на проведення перевірки вказана доповідна записка управління фактичних перевірок від 02 вересня 2024 року №1642/26-15-07-07-00-12.

Згідно доповідної записки управління фактичних перевірок від 02 вересня 2024 року №1642/26-15-07-07-00-12 (управлінське рішення) до ГУ ДПС у м. Києві надійшли звернення споживача від 28 серпня 2024 року №б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 29 серпня 2024 року №к/1345/ЕЗ) та від 29 серпня 2024 року №б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 29 серпня 2024 року №к/1379/ЕЗ) щодо невидачі фіскальних чеків при проведенні розрахунків за товари у торгових мережах під торговими марками «YABLUKA» (Т.1 а.с.128).

На підставі наказу від 02.09.2024 року №5738-п посадовим особам ГУ ДПС у м. Києві були видані направлення на проведення фактичної перевірки за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 176 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») від 03.09.2024 року за №19493/26-15-07-05-07, №19553/26-15-07-02-05, №19492/26-15-07-07-01 (Т.1 а.с. 61-63).

03.09.2024 року посадовими особами відповідача складений акт фактичної перевірки №101022/26/15/07/3482002158, яким встановлено, що за адресою: м. Київ. вул. Антоновича, 176 знаходиться магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 у сфері роздрібної торгівлі товарами непродовольчої групи, у тому числі технічно-складними побутовими товарами, що підлягають гарантійному ремонту (телефони Apple, годинники, акустичні колонки). При здійсненні контрольно-розрахункової операції на загальну суму 1999 грн. - купівлю зовнішнього акумулятора Gelius Li ghtstone GP-PB300 30000 mAh QC+PD (22/5W) Green розрахункову операцію проведено за готівку без застосування ППРО, без видачі відповідного розрахункового документа фіскального чека, натомість було видано нефіскальний чек від 03 вересня 2024 року, який відсутній в СОД РРО.

Розрахункову операцію проводила продавець на ім`я ОСОБА_3 , після чого за вказівкою директора магазину - ОСОБА_2 покинула територію магазину та на протязі проведення перевірки не поверталась.

У подальшому, директор магазину ОСОБА_2 ознайомився з направленнями на перевірку, підписав їх та зазначив, що він є представником ТОВ «Фан-Рітейл». На протязі проведення перевірки ОСОБА_2 здійснював координування та контроль за роботою магазина. Таким чином, перевіркою встановлено факт допуску до роботи найманого працівника - директора магазину ОСОБА_2 без оформлення трудового договору, без повідомлення центрального органу виконавчої влади про допуск працівника на роботу.

Також, перевіркою встановлено, що суб`єкт господарювання не забезпечив облік товарів за місцем їх реалізації на загальну суму 1 709 457,00 грн, а саме: суб`єкт господарювання на момент початку перевірки, а також на запит про надання документів не надав документи, що підтверджують облік та походження товару (опис товару додається).

Протокол про адміністративну відповідальність не складався, у зв`язку з відсутністю ФОП.

За висновком перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР; пункту 85.2 статті 85 ПК України.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Черкаській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.10.2024 року (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- №0146540707, яким за порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 1 статті 17, статтею 20 вказаного Закону, у розмірі 1 706 956,00 грн.

- №0146530707, яким за порушення статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф, передбачений пунктом 121.1 статті 121 ПК України, у розмірі 1020,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними ППР, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у наказі на проведення перевірки прізвища позивача, як платника податку, у якого здійснюється фактична перевірка, спростовується наявністю відомостей про призначення його перевірки саме в додатку до вказаного вище додатку, в якому наявні і інші суб`єкти господарювання. Крім того, судом взято до уваги, що позивач за адресою АДРЕСА_1 здійснює господарську діяльність, що підтверджується повідомленням про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, форми №20-ОПП від 15.05.2024, в якому позивач зазначив Відділ магазин без зазначення конкретної назви та під час контрольної закупки саме від його імені виданий нефіскальний чек. Водночас, за цією ж адресою місця реалізації товарів судом не встановлено іншого суб`єкта господарювання з відповідним видом діяльності, а тому посилання позивача на те, перевірка проведена поза межами його діяльності не переконливі.

Також. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 мав доступ до матеріальних цінностей позивача за вказаною адресою магазину під час контрольної закупки та назвався податковим органам директором магазину, суд урахував, що відповідно до пункту 81.1 ст.81 ПК України при пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

З огляду на відсутність порушень проведення процедури перевірки позивача, судом першої інстанції надана оцінка оскаржуваним ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У справі, що розглядається, одним із спірних питань є застосування пункту 80.2 статті 80 ПК України, у взаємозв`язку з положеннями пунктів 81.1, 81.2 статті 81 ПК України в частині встановлення кола осіб, яким згідно з вимогами податкового законодавства може бути вручено наказ та направлення на проведення фактичної перевірки, а також в присутності яких вона має проводитись.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З аналізу наведеного вище правового регулювання слідує, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Поряд з цим закон пов`язує правомірність проведення, зокрема фактичної перевірки, із виконанням контролюючим органом обов`язку із вручення/пред`явлення визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України документів (1) платнику податків, (2) уповноваженій особі, (3) особі, яка фактично здійснює розрахункову операцію.

Згідно з приписами статті 15 ПК України платниками податків є фізичні особи та юридичні особи, які здійснюють свою діяльність через керівника.

Питання визначення уповноважених осіб платника податків унормовано положеннями статті 19 ПК України.

У розумінні приписів пункту 80.2 статті 80 ПК України під особою, яка фактично здійснює розрахункову операцію, слід вважати уповноважену суб`єктом господарювання особу на вчинення дій з приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця (відповідно до поняття «розрахункова операція», наведеного у статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Не має правового значення наявність чи відсутність оформлених трудових відносин із особою, яка фактично проводить розрахункові операції, оскільки особою уповноваженою на допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки у розумінні наведених вище приписів ПК України вважатиметься і особа, з якою платник податків уклав цивільно-правовий договір, в межах якого надав доручення на вчинення розрахункових операцій, або на інших умовах залучив до виконання відповідних службових обов`язків.

При цьому, приписи абзацу сьомого пункту 81.1 статті 81 ПК України зобов`язують особу, яка розписується у направленні, окрім інших реквізитів, проставити посаду, яку вона займає на підприємстві. Відтак, саме указана особа і, відповідно, платник податків несуть відповідальність за достовірність повідомленої ними інформації посадовим особам контролюючого органу щодо того, чи є така особа здійснюючою розрахункові операції.

Отже, вирішуючи питання доведеності того, чи були визначені пунктом 80.2 статті 80 ПК України документи вручені належній особі, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Як вже вище зазначено судом, під час проведення перевірки, директор магазину ОСОБА_2 ознайомився з направленнями на перевірку, підписав їх та зазначив, що він є представником ТОВ «Фан-Рітейл».

Таким чином, перевіркою встановлено факт допуску до роботи найманого працівника - директора магазину ОСОБА_2 без оформлення трудового договору з позивачем.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази участі особисто ФОП ОСОБА_1 у проведеній фактичній перевірці, а саме: вручення особисто ФОП ОСОБА_1 або його представнику, або особі, яка здійснювала розрахункову операцію, копії наказу та направлення на її проведення, службових посвідчень інспекторів, вимоги про надання документів, тощо.

Натомість, усі документи містять підпис ОСОБА_2., який є представником ТОВ «Фан-Рітейл», і який не має процесуального відношення до ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, судом апеляційної встановлено, що посадовим особам ГУ ДПС у м. Києві порушено порядок проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), оскільки позивачу, або його представнику, або особі, яка здійснювала розрахункову операцію, до початку проведення фактичної перевірки не були вручені копія наказу та направлення на її проведення, що помилково не взято до уваги судом першої інстанції.

Доводи відповідача про вручення всіх необхідних документів ОСОБА_2 , який є представником ТОВ «Фан-Рітейл», не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки останній не має процесуального відношення до ФОП ОСОБА_1 , відповідно, ОСОБА_2 не мав повноважень на допуск посадових осіб до проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про незаконне проведення посадовими особами відповідача фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), тобто без дотримання установленого законом порядку допуску до проведення фактичної перевірки.

Окрім того, в основу призначення і проведення фактичної перевірки позивача контролюючий орган поклав підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).

Досліджуючи наказ на перевірку, суд першої інстанції зазначив, що в ньому окрім правової підстави є посилання на доповідну записку управління фактичних перевірок від 02 вересня 2024 року за № 1642/26-15-07-07-00-12, у якій зазначено про фактичну підставу - звернення споживача від 28 серпня 2024 року №б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 29 серпня 2024 року №к/1345/ЕЗ) та від 29 серпня 2024 року №б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 29 серпня 2024 року №к/1379/ЕЗ) щодо невидачі фіскальних чеків при проведенні розрахунків за товари у торгових мережах під торговими марками «YABLUKA».

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 820/6001/16 наголосив, що фактичною підставою для проведення фактичної перевірки за підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і таке звернення має містити: дані про заявника (у тому числі адресу проживання або місце перебування); інформацію про суб`єкта господарювання, щодо якого подано скаргу; опис обставин, які заявник вважає порушенням; дату та предмет придбання товару/отримання послуги.

Разом з тим, що в матеріалах справи не міститься, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних доказів самого звернення споживача; відсутні докази отримання податковим органом таких звернень; немає ідентифікації, що звернення стосувалися саме ФОП ОСОБА_1 .

Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вказані звернення, на які посилається відповідач, як на підстави проведення перевірки, не відповідають вимогам закону, які є обов`язковими для його врахування як фактичної підстави для проведення перевірки.

У свою чергу, дотримання контролюючим органом процедури допуску до проведення фактичної перевірки та наявності передбачених законом підстав для її проведення є першочерговими, оскільки стосуються виникнення у посадових осіб контролюючого органу права на проведення перевірки як такого.

Такі доводи мають оцінюватися судами виключно крізь призму норм матеріального та процесуального права, із застосуванням юридичних критеріїв допустимості перевірки, та підлягають перевірці на підставі належних і допустимих доказів, з повним з`ясуванням усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного суду від 24.12.2025, якою касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час початку проведення фактичної перевірки позивача, у контролюючого органу не було відомостей про вручення платнику податків наказу та повідомлень, а тому у відповідача взагалі були відсутні законні підстави для початку перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене у сукупності, вбачається протиправність проведення контролюючим органом фактичної перевірки позивача, результати якої оформлені вказаним вище актом перевірки.

Вказані обставини є самостійною підставою для скасування оскаржуваних ППР, що помилково не взято до уваги судом першої інстанції.

У постанові від 03.06.2021 по справі №822/1660/18 Верховний Суд сформував висновок, що акт перевірки, отриманий в результаті перевірки проведеної з порушенням процедури її призначення та проведення, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

У постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 встановила неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Враховуючи встановлені вище порушення податковим органом порядку проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта, що вказані порушення ГУ ДПС у м. Києві вимог ПК України, які об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами проведеної перевірки позивача, яка оформлена актом перевірки №101022/26/15/07/3482002158 від 03.09.2024 року, і на підставі якого прийнято оскаржувані ППР.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що зважаючи на викладені вище порушення ГУ ДПС у м. Києві процедури проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 , складений на підставі вказаної перевірки акт є недопустимим доказом, а тому оскаржувані ППР ГУ ДПС у Черкаській області від 07.10.2024 року №0146540707 та №0146530707 є протиправними та підлягають скасуванню.

Більш того, відповідно до доктрини з умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованої Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили. У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид цієї доктрини та вказав, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності винесення оскаржуваних ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду, даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 16 351,20 грн. судового збору за подання адміністративного позову, та 22 710,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на задоволення позовних вимог, судовий збір в загальній сумі - 39 061,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Черкаській області, яким прийнято оскаржувані ППР.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 07.10.2024 року №0146540707 та №0146530707.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (код ЄДПРОУ 44131663) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 39 061, 20 (тридцять дев`ять тисяч шістдесят одна грн. 20 коп.).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 11.09.2026 року