Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №420/6443/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6443/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (суддя Танцюра К.О.., м. Одеса, повний текст рішення складений 10.11.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до командира НОМЕР_1 батальйону НОМЕР_2 ОБрТро військова частина НОМЕР_3 майора ОСОБА_2 , Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості Державного центру зайнятості про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

03.03.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до командира НОМЕР_1 батальйону НОМЕР_2 ОБрТро військова частина НОМЕР_3 майора ОСОБА_2 , Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості Державного центру зайнятості, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність командира НОМЕР_1 батальйону НОМЕР_2 ОБрТрО, в/ч НОМЕР_3 майора ОСОБА_2 , виражену у ненаданні відповіді на рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2025 та ненаданні документів про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я, чим було позбавлено ОСОБА_1 можливості отримання статусу безробітного та отримання відповідних виплат для можливості купляти ліки та їжу;

- стягнути з ОСОБА_2 , командира НОМЕР_1 батальйону НОМЕР_2 ОБрТрО, в/ч НОМЕР_3 , відшкодування завданої моральної та фізичної шкоди грошовою компенсацією у розмірі однієї податкової соціальної пільги за кожен календарний день прострочення строку надання відповіді на рапорт від 22.01.2025, тобто з 06 лютого 2025 року по день винесення рішення по справі;

- визнати протиправною відмови Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості Державного центру зайнятості у ненаданні статусу безробітного ОСОБА_1 та позбавленням всіх належних за цим статусом виплат, що стало вилученням конституційних прав та гарантій позивача;

- зобов`язати Одеську філію Одеського обласного центру зайнятості Державного центру зайнятості поставити на облік як непрацездатну особу ОСОБА_1 й нарахувати всі належні виплати починаючи із грудня 2024 року, фактичної дати звернення до Державної служби зайнятості; визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.02.2025, наслідками ненадання якої стало позбавлення ОСОБА_1 конституційних прав та гарантій на лікування та необхідний обсяг їжі;

- стягнути компенсації завданої моральної та фізичної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі однієї податкової соціальної пільги за кожен день прострочення строку надання відповіді на інформаційний запит від 17.02.2025 по день винесення рішення по справі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове рішення, яким задовольнити всі позовні вимоги ОСОБА_1 .

На обґрунтування поданої скарги зазначається, в силу чинних вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доказування про неотримання відповідних рапортів покладається у справі на відповідача 1, проте суд вчинив адвокатський захист відповідача 1 та поклав обов`язки доказування на позивача, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно приписів ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, натомість, попри ненадання відзиву відповідачем 1, судом вчинено всі дії для захисту інтересів відповідача 1, що обґрунтовує відсутність відзиву відповідача 1 та вісім місяців пошуку судом підстав для захисту інтересів суб`єкта владних повноважень відповідача 1.

Крім того, відповідачем 2 пропущено строк на подання відзиву, але це не стало перешкодою для прийняття до уваги та внесення судом в оскаржуване рішення позиці відповідача 2, викладеної ним у відзиві, наданому за межами процесуального строку на подання відзиву та рішення про поновлення якого не виносилось і заява про поновлення відповідачем 2 не надавалась, тобто порушення процесуальних норм відповідачем 2 не були перешкодою для позбавлення конституційних прав ОСОБА_1 .

Відповідно ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі, натомість суд прийняв рішення лише листопаді 2025 року.

Відповідачі своїм правом подати відзиви на апеляційну скаргу не скористалися, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звертався із заявою до Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості про надання статусу безробітного від 16.01.2025.

Згідно витягу з наказу від 16.01.2025 №НТ250116 заявнику відмовлено у наданні статусу безробітного відповідно до п. 23 Порядку реєстрації, перереєстрації зареєстрованих безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу №446.

ОСОБА_1 звернувся із заявою до Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості від 16.01.2025 про повідомлення письмових мотивів відмови заявнику у наданні статусу безробітного.

Листом Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості від 30.01.2025 №357/01-20/02-25/С-1 заявника повідомлено, що причиною відмови у наданні статусу безробітного стала відсутність документу, що підтверджує припинення останньому виду зайнятості, а саме: витяг з наказу про звільнення з військової служби.

Також, в матеріалах справи наявний рапорт солдата ОСОБА_1 від 22.01.2025, адресований командиру в/ч НОМЕР_3 , про надання документів щодо звільнення з лав ЗСУ, відповідь на який надано не було.

Не погоджуючись із бездіяльністю командира в/ч НОМЕР_3 , виражену у ненаданні відповіді на рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2025 та відмовою Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості у наданні статусу безробітного, а також бездіяльністю Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.02.2025, ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом.

На підтвердження заявлених позовних вимог було додано рапорт солдата ОСОБА_1 від 22.01.2025, адресований командиру Військової частини НОМЕР_3 , про надання документів щодо звільнення з лав ЗСУ, відповідь на який надано не було.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем формулювання "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року (справа №П/9901/137/18 (800/426/17) зазначено, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто, бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 №531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559 (далі – Порядок №531).

Згідно з пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

За змістом пунктів 1 - 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі визначені розділом IV Порядку №531.

З матеріалів справи вбачається, що позивач пов`язує порушення своїх прав із ненаданням відповіді на його рапорт від 22.01.2025 командиром 222-го батальйону НОМЕР_2 ОБрТрО (в/ч НОМЕР_3 ) майором ОСОБА_2 .

Разом з тим, доказів звернення із зазначеним рапортом у встановлений спосіб (зокрема в електронній формі чи засобами поштового зв`язку) матеріали справи не містять.

Отже, оскільки позивач не довів факту звернення з рапортом до безпосереднього командира (начальника) та його отримання останнім, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав вважати, що командир військової частини у спірних правовідносинах вчинив протиправну бездіяльність.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Крім того, частинами першою, другою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.

Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.

При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.

Як установлено у цій справі, позивач будь-яких документів, які б підтверджували звернення до командира в/ч, тобто доказів, якими би позивач підтвердив обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не надав.

Ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні під час розгляду в суді апеляційної інстанції, позивач не зазначив про існування таких доказів, не навів будь-яких об`єктивних обставин, за яких він був позбавлений можливості їх подати до суду. Правом на звернення до суду з відповідним клопотанням про витребування таких доказів з підстав неможливості самостійного подання до суду позивач також не скористався.

Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Тобто позивач ніяким чином не довів підстави заявленого ним позову до командира НОМЕР_1 батальйону НОМЕР_2 ОБрТро військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог про визнання протиправною відмови Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості, Державного центру зайнятості у ненаданні статусу безробітного ОСОБА_1 та позбавленням всіх належних за цим статусом виплат, колегія суддів вважає наступне.

Процедура реєстрації, перереєстрації зареєстрованих безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, філією міжрегіонального/регіонального, а також обласного, Київського міського, міського, районного, міськрайонного центру зайнятості (до їх припинення) Державної служби зайнятості (далі - центри зайнятості), визначена Порядком реєстрації, перереєстрації зареєстрованих безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2023 р. №446

У відповідності до порядку п. 18 Порядку №446 для надання статусу зареєстрованого безробітного особа, яка шукає роботу, пред`являє документи, зазначені в пункті 4 цього Порядку, а також: трудову книжку (за наявності) або цивільно-правовий договір, або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, або документ, що підтверджує припинення останнього виду зайнятості. Особа, яка втратила такі документи (за умови відсутності необхідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), пред`являє дублікат трудової книжки чи довідку архівної установи про прийняття та звільнення з роботи. За наявності технічної можливості відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування можуть бути отримані шляхом (в результаті) електронної інформаційної взаємодії між Державним центром зайнятості та Пенсійним фондом України. Порядок електронної інформаційної взаємодії визначається Державним центром зайнятості та Пенсійним фондом України; документ про освіту або його дублікат (за наявності такого документа або дубліката), або єДокумент про освіту; військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (для осіб, які звільнилися із строкової військової служби), а під час воєнного стану та проведення мобілізації - військово-обліковий документ (військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, посвідчення про приписку до призовної дільниці з відміткою про взяття на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або з відміткою про виключення з військового обліку відповідно до статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”).

Внутрішньо переміщена особа для отримання статусу зареєстрованого безробітного звертається до центру зайнятості за місцем проживання із заявою про надання (поновлення) статусу зареєстрованого безробітного.

Взята на облік внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури.

Під час воєнного стану особа, яка перебуває на території територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), може звернутися до будь-якого центру зайнятості будь-якими доступними їй засобами комунікації, у тому числі електронними, із заявою про надання (поновлення) статусу зареєстрованого безробітного.

У разі відсутності під час воєнного стану у внутрішньо переміщених осіб, а також осіб, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, документів, необхідних для реєстрації їх як безробітних, центр зайнятості отримує відомості про періоди страхового стажу, трудової діяльності, заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) у: Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; реєстрі страхувальників та реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; єдиній інформаційній системі МВС; Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб; Єдиній державній електронній базі з питань освіти; податковій звітності за останній звітний період чи за IV квартал 2021 р. або річній звітності за 2021 рік.

Обсяг та структура даних, якими обмінюються суб`єкти електронної взаємодії через програмні інтерфейси електронних інформаційних ресурсів (сервіси), визначаються договорами про інформаційну взаємодію відповідно до законодавства.

Пунктом 19 Порядку №446 визначено, що крім документів, зазначених у пункті 18 цього Порядку, для отримання статусу зареєстрованого безробітного подаються: особами, звільненими з військової служби (крім звільнених із строкової військової служби) із Збройних Сил, розвідувальних органів, інших військових формувань, утворених відповідно до законів, Держприкордонслужби, СБУ, Держспецтрансслужби, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також особовим складом воєнізованих аварійно-рятувальних служб, утворених відповідно до законодавства на постійній основі (далі - особи, звільнені з військової служби), які звільнені за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, - військово-обліковий документ, в якому є відмітка про взяття їх на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (відповідних підрозділах розвідувальних органів) або відмітка про виключення з військового обліку відповідно до статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”;

З урахуванням ненадання позивачем до центру зайнятості доказів його звільнення з останнього місця роботи (служби), відмова в наданні йому статусу безробітного за вказаних обставин є правомірною.

Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.02.2025 також не підлягають задоволенню через необґрунтованість, оскільки за своїм змістом вказаний запит є незгодою з відповіддю центру зайнятості від 30.01.2025, а не запитом про надання інформації, та не містить жодних клопотань щодо надання відповіді та/або ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно частини третьої статті 317 КАС України не встановлено.

З огляду на що підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції відсутні.

Доводи апеляційної скарги не містять належних чи переконливих аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов