Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №379/1256/26 — Таращанський районний суд Київської області

Суд: Таращанський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 вересня 2026 р.

Справа: №379/1256/26

Суддя: Шабрацький Г. О.

Єдиний унікальний номер: 379/1256/26

Провадження № 2/379/952/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Шабрацького Г.О.,

за участю секретаря судового засідання: Гопкало О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

УСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором та судові витрати. В обґрунтування позову вказав, що 02.06.2025 року між ТОВ «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 138212 про надання коштів на умовах фінансового кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору.Згідно умов кредитного договору, товариство надало відповідачці фінансовий кредит в розмірі 8000.00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.19.12.2025 року між ТОВ «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу №19122025/2 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі права грошової вимоги до відповідачки.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд стягнути на користь позивача із відповідачки заборгованість за кредитним договором № 138212 від 02.06.2025 у розмірі 12262,40 грн, сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15500,00 грн.

Процесуальні дії у справі

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 року головуючим суддею визначено Шабрацького Г.О.

Ухвалою суду від 09.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

15.07.2026 від представника відповідачки адвоката Ступки Н.П. надійшла заява про вступ у справу як представника та ознайомлення з матеріалами справи.

04.08.2026 від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи. Відповідно до змісту вищевказаної заяви представник позивача просив суд стягнути із ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500,00 грн.

Позиція сторін у справі

15.07.2026 р. до суду від представника відповідачки через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору та його підписання, а також отримання відповідачем кредитних коштів.

Щодо безпідставності нарахованих відсотків: кредитний договір було укладено 02.06.2025 року та становив 89 календарних днів по 30.08.2025. Вказує на те, позивач продовжував нараховувати щоденні відсотки поза межами строку кредитування, тобто протягом 263 календарних днів по 20.02.2026, що на думку відповідачки є неправомірним.

Надана позивачем інформаційна довідка не є доказом перерахування коштів, а також не доведено, що відповідач використовує картку з номером, що відображена в договорі.

Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами перехід до нього права вимоги за кредитним договором.Сам по собі факт подання копії договору факторингу не підтверджує набуття позивачем статусу нового кредитора саме щодо спірного зобов`язання.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 та стягнути з позивача на користь відповідачки понесені витрати на правничу допомогу.

20.07.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач зазначає, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем під час укладення договору відповідно доЗакону України «Про електронну комерцію».Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів. Ні первісний кредитор, ні позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею.Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить.

Відповідач, укладаючи кредитний договір погодилась на умови, передбачені кредитним договором а саме: Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 30.08.2025, відсоткова ставка 0,72 % на добу. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором заборгованість була нарахована за 74 календарних днів.

19.12.2025 року між ТОВ «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/2. Відповідно до його умов, первісний кредитор за плату відступив новому кредитору належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Згідно з цим реєстром, позивач набув право грошової вимоги до відповідача.

Просить суд позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Венера Фінанс» понесені судові витрати.

21.07.2026 від представникавідповідача адвоката Ступки Н.П. надійшло заперечення на відповідь на відзив в яких просить суд: врахувати доводи відповідача, викладені у запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі та відмовити у стягненні витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх не співмірністю.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові прохав суд слухати справу без його участі, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися. Представник відповідачки направила до суду заяву про розгляд справи без участі відповідачки та її представника та врахувати доводи наведені у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 02.06.2025 між ТОВ «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №138212 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Згідно п. 1.1. договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 8000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Тип кредиту - кредит.

Відповідно до п. 1.2. договору кредит надається строком на 90 днів, тобто до 30.08.2025. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором.

За користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів (згідно п. 1.3. договору).

Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта (відповідно до п. 1.5. договору).

Відповідно до п.3.1. сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Таким чином, сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.

Вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором KL8607.

Сторонами були погоджені графік платежів, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно довідки про ідентифікацію підтверджується, що договір № 138212 від 02.06.2025 було підписано відповідачкою ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором KL8607, який відправлений 02.06.2025 на номер телефону НОМЕР_1 .

Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, виданого директором ТОВ «ПрофітГід», в рамка договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-153 від 20.05.2021 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» було здійснено грошовий переказ 02.06.2025 на суму 8000 грн, на номер платіжної картки НОМЕР_2 , призначення переказу: видача кредиту №138212.

19.12.2025 між ТОВ «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/2.

Відповідно до п. 2.1. договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 позивач набув права вимоги до відповідачки за договором № 138212 від 02.06.2025 на суму 12262,40 грн з них: 8000 грн - сума боргу за тілом кредиту, 4262,40 грн - сума боргу за відсотками.

Станом на 20.02.2026 року, відповідно до розрахунку позивача, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 12262,40 грн з них: 8000 грн - сума боргу за тілом кредиту, 4262,40 грн - сума боргу за відсотками.

Оплата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №19122025/2 від 19.12.2025 підтверджується копіями платіжних інструкцій № 235 від 18.02.2026, № 182 від 19.12.2025, № 211 від 22.01.2026.

ТОВ «ФК «Венера Фінанс» направляло ОСОБА_1 письмову вимогу про погашення кредитної заборгованості від 20.03.2026 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються, Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частина 12 ст. 11 вказаного Закону передбачає, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Із дослідженого судом договору про надання кредиту № 138212 від 02.06.2025 року, укладеного між ТОВ «Авіра Груп» та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL8607.

Вказані анкетні дані щодо відповідачки-позичальника відповідають дійсності, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Укладення ТОВ «Авіра Груп» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Авіра Груп» ідентичного за змістом кредитного договору, які підписані власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюються до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до вимог договору він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Отже, підписання даного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Доводи представника відповідачки про те, що вона не укладала та не підписувала вказаний договір, суд оцінює критично, оскільки зібрані докази вказують на те, що ТОВ «Авіра Груп» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний сторонами електронним підписом.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачкою. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення відповідачки до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідачки матеріали справи не містять.

Таким чином вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора.

Доводи представника відповідачки, що позивачем не доведено факт видачі грошових коштів, суд відхиляє, з огляду на наступне.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Позивач надав суду підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «Авіра Груп» відповідно до якого первісний кредитор перерахував на картку № НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн. згідно договору № 138212 від 02.06.2025.

Номер цієї карти був зазначений відповідачкою у кредитному договорі від 02 червня 2025 року.

При цьому відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, не наведено обставин щодо несанкціонованого використання її персональних даних, номера мобільного телефону чи реквізитів платіжної картки, а також не надано доказів звернення до правоохоронних органів або фінансової установи з приводу можливих шахрайських дій чи оформлення кредитних зобов`язань без її волевиявлення.

Сам по собі факт відсутності у наданих позивачем документах повних відомостей про власника карткового рахунку не спростовує доводів позивача щодо перерахування кредитних коштів саме відповідачці, оскільки реквізити платіжної картки, на яку було здійснено перерахування коштів, узгоджуються з реквізитами, зазначеними в кредитному договорі.

При цьому відповідачкою не надано жодних доказів того, що вказана платіжна картка їй не належить або була використана без її відома та волі.

Будь-яких доказів, на спростування факту отримання переказу на суму 8 000,00 грн. від ТОВ «Авіра Груп» відповідачка та її представник також суду не надали, в тому числі і доказів перерахування даних коштів іншою особою.

За таких обставин наявні підставі вважати, що первісний кредитор свої зобов`язання виконав, надав відповідачу грошові кошти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За положенням ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стосовно стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором № 138212 від 02.06.2025 року за період з 02.06.2025 по 30.08.2025 (дата закінчення дії договору), суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, умовами кредитного договору №138212 від 02.06.2025 року передбачено наступне: відповідно до п. 1.2. договору кредит надається строком на 90 днів, тобто до 30.08.2025. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором.

За користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів (згідно п. 1.3. договору).

Графіком платежів за договором № 138212 від 02.06.2025 доведено до відома ОСОБА_1 графік погашення заборгованості, інформацію про загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, суму процентів за користування кредитом.

Також, як вбачається з наданого розрахунку заборгованості, відповідачка жодних погашень заборгованості не здійснювала.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачем заборгованості перед кредитором за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Суд ураховує, що погодженим строком кредитування у цій справі є період з 02.06.2025 по 30.09.2025 (90 днів).

Розрахунок суду: 8 000,00 х 0,72 % х 90 днів = 5184,00 грн.

Загальний розмір кредиту становить 13184,00 грн (8 000,00 грн + 5184,00 грн).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами є наступним: 8 000,00 грн * 0,72 % = 57,6 грн на день.

Заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом, які просить позивач стягнути з відповідачки ОСОБА_1 становить 4262,40 грн /57,6 = 74.

Отже, у зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором заборгованість була нарахована лише за 74 календарних днів.

Загальний розмір кредиту становить 12262,40 грн (8 000,00 грн + 4262,40 грн).

Таким чином, суд погоджується із розрахунком заборгованості за вказаним договором в частині нарахованої по несплаченим відсотках за користування кредитом в розмірі 4262,40 грн.

Сума нарахованих процентів та загальної заборгованості знаходиться в межах погоджених сторонами умов і не перевищує відповідних значень, передбачених кредитним графіком та договором, докази протилежного матеріали справи не містять.

Відповідачка не надала суду доказів, які б спростовували визначений розмір заборгованості за кредитом.

Про умови договору відповідачка була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилася виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами. Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими відповідачка повинна сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, такий останньою не оспорювався, в судовому порядку окремі його положення недійсними не визнавалися.

Посилання представника відповідача на те, що первісним кредитором відсотки нараховувалися після 30.08.2025, тобто після закінчення строку кредитування, суд вважає безпідставними.

Отже, кредитний договір № 138212 від 02.06.2025 є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України. Позичальник була ознайомлена з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, вони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину і волевиявлення учасників договору було вільним. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідач також їх не надала, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Підтвердження того, що позичальник ОСОБА_1 зверталася до кредитодавця за роз`ясненнями щодо незрозумілих їй умов договору суду не надано.

За положеннями частин 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги суду надано: договір факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025, витяг з реєстру боржників де зазначено боржником ОСОБА_1 № кредитного договору 138212 від 02.06.2025.

Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним нею з ТОВ «Авіра Груп» кредитним договором.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується довідкою про зарахування коштів на картковий рахунок відповідача.

Надані позивачем виписка з особового рахунку за договором кредиту від 02.06.2025 року № 138212 є належним доказом, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки містять розпис нарахованої заборгованості, кількість днів, за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом.

Виходячи з викладеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та використання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Кредитор, надавши відповідачу обумовлену послугу шляхом надання у користування кредитних коштів, виконав умови кредитного договору, натомість відповідачка свої зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором не виконала.

Виходячи з вище викладеного, суд дійшов висновку щодо стягнення із ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом у розмірі 12262,40 грн на користь ТОВ «ФК «Венера Фінанс», з яких 8000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 4262,40 грн заборгованість за відсотками.

Вирішуючи згідно вимог ст. 264 ЦПК України питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд керується наступним.

Так, згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено судом, позивач поніс судові витрати у виді судового збору за подання цієї позовної заяви в розмірі 2662, 40 грн, що підлягають стягненню з відповідачки.

Щодо вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15500,00 грн, то суд вказує на таке.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

В даному випадку, на підтвердження заявленого позивачем розміру витрат з надання професійної правничої допомоги в 15500,00 грн долучено договір про надання правничої допомоги.

Суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні та представник позивача в жодне судове засідання не з`явився.

Крім того, послуги надані адвокатом є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

Також, представник відповідача заявила клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, з огляду на їх неспіврозмірність.

З огляду на обставини справи та співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 3000,00 грн, що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс» заборгованість за договором № 138212 від 02.06.2025 в розмірі 12262,40 (дванадцять тисяч двісті шістдесят дві гривні 40 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс» 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп судового збору та 3000,00 (три тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс», 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23, офіс 703, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 14.09.2026.

Суддя Таращанського районного суду

Київської області Григорій ШАБРАЦЬКИЙ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua