Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №522/4694/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 13 вересня 2026 р.

Справа: №522/4694/26

Суддя: Димерлій О.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/4694/26

Перша інстанція: суддя Науменко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 12.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Димерлія О.О.,

суддів - Вербицької Н.В., Терлецького Д.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.08.2026 у справі №522/4694/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху Департаменту поліції НП України про визнання протиправними та скасування постанов УАФП ПДР Департаменту поліції НП України про притягнення до адміністративної відповідальності

У С Т А Н О В И В:

25.03.2026 ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеса із позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 4АВ №04664837 від 25.01.2024, серії 3АВ №04301045 від 20.12.2023, серії 4АВ №07248781 від 10.09.2024, серії 4АВ №05806310 від 02.05.2024, серії 4АВ №05358084 від 25.03.2024, серії 4АВ №05358069 від 25.03.2024, серії 4АВ №05198451 від 13.03.2024, серії 4АВ №06004078 від 18.05.2024, серії 4АВ №06004515 від 18.05.2024, серії 4АВ №06002259 від 18.05.2024, серії 4АВ №04666245 від 25.01.2024, серії 4АВ №04939923 від 20.02.2024, серії 4АВ №07246080 від 10.09.2024, серії 4АВ №07249711 від 10.09.2024, серії 4АВ №07248842 від 10.09.2024, серії 3АВ №03821677 від 12.10.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що постанови про накладення адміністративного стягнення до примусового виконання скеровано з порушенням строку, який установленого ст.303 КУпАП. За таких підстав такі постанови не підлягають виконанню.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи про правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення приписів ч.1 ст.122 КУпАП. Також, на думку відповідача, є безпідставними доводи ОСОБА_1 , що постанови про накладення адміністративного стягнення до примусового виконання скеровано з порушенням строку, який установленого ст.303 КУпАП.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 12.08.2026 у справі №522/4694/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що питання дотримання чи недотримання виконавцем строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, передбачених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження», а також правомірність винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, є предметом оцінки дій саме органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, а не органу, який видав виконавчий документ, і не можуть бути підставою для визнання протиправними та скасування постанов у справі про адміністративне правопорушення, законність та обґрунтованість яких позивачем не заперечується.

Не погодившись із вищеозначеним рішенням районного суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка вказує, що дану справу розглянуто неповноважним судом. На думку скаржниці, суддя, який здійснював розгляд справи, повинен був заявити самовідвід. Також, ОСОБА_1 наведено мотиви стосовно незгоди із ухвалами Приморського районного суду м.Одеси, прийнятими за наслідком розгляду заяви про відвід судді. Як стверджує позивачка, постанови про накладення адміністративного стягнення до примусового виконання скеровано з порушенням строку, який установленого ст.303 КУпАП. За таких підстав такі постанови не підлягають виконанню.

Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом відповідачем до апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому суб`єкт владних повноважень повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 12.08.2026 у справі №522/4694/26 та вважає їх обґрунтованими. Натомість, на думку відповідача, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини справи.

Зокрема, колегією суддів установлено, що відносно ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 4АВ №04664837 від 25.01.2024, серії 3АВ №04301045 від 20.12.2023, серії 4АВ №07248781 від 10.09.2024, серії 4АВ №05806310 від 02.05.2024, серії 4АВ №05358084 від 25.03.2024, серії 4АВ №05358069 від 25.03.2024, серії 4АВ №05198451 від 13.03.2024, серії 4АВ №06004078 від 18.05.2024, серії 4АВ №06004515 від 18.05.2024, серії 4АВ №06002259 від 18.05.2024, серії 4АВ №04666245 від 25.01.2024, серії 4АВ №04939923 від 20.02.2024, серії 4АВ №07246080 від 10.09.2024, серії 4АВ №07249711 від 10.09.2024, серії 4АВ №07248842 від 10.09.2024, серії 3АВ №03821677 від 12.10.2023.

Такі індивідуальні акти органом поліції було скеровано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби.

Уважаючи, що постанови про накладення адміністративного стягнення до примусового виконання скеровано з порушенням строку, який установленого ст.303 КУпАП, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд даної справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно із частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення уноромовано положеннями ст.300 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Строки давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень унормовано приписами статті 303 КУпАП.

Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який на підставі наступних указів Президента України продовжувався та триває досі.

Відповідно до абзацу 10 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2129-ІХ «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження"», який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, за загальним правилом, яке закріплено в статті 303 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Водночас, та сама норма прямо допускає встановлення іншими законами більш тривалих строків для окремих категорій справ, а частина перша статті 300 цього Кодексу у питаннях порядку виконання постанов відсилає до інших законів України.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про виконавче провадження».

Частина 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає тримісячний строк, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання.

Таким чином, норми як КУпАП, так і Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють однаковий строк.

Однак, у період дії воєнного стану було встановлено особливості примусового виконання рішень.

Так, пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» передбачає переривання строків, визначених цим Законом, на період воєнного стану.

Оскільки КУпАП у питаннях строків виконання відсилає до положень зазначеного України «Про виконавче провадження», норма пункту 10-2 розділу ХІІІ названого нормативно-правого акту є пріоритетною, а тому підлягає застосуванню і до строків виконання постанов про адміністративні стягнення.

Відповідно, перебіг тримісячного строку, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання, у спірний період був перерваний.

За таких обставин є безпідставними доводи скаржниці про те, що постанови про накладення адміністративного стягнення до примусового виконання скеровано з порушенням строку, який установленого ст.303 КУпАП.

Таке припущення позивачкою зроблено без урахування спеціального правила пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження», яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин.

Стосовно розгляду даної справи неповноважним складом суду колегія суддів зазначає таке.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026, визначено такий склад суду: суддя Науменко А.В.

У зв`язку з тим, що позовна заява не відповідача вимогам процесуального законодавства, а також подана з пропуском строку ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 01.04.2026 позов ОСОБА_1 залишено без руху.

13.04.2026 адвокатом Плачковим Ф.І. до суду першої інстанції подано заяву про усунення недоліків.

За наслідком розгляду такого звернення Приморським районним судом м. Одеса прийнято ухвалу від 17.04.2026 про залишення позовної заяви без руху повторно.

28.04.2026 адвокатом Плачковим Ф.І. до Приморського районного суду м. Одеса скеровано заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 01.05.2026 у справі №522/4694/26 адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачці.

Не погодившись із ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 01.05.2026 у справі №522/4694/26 про повернення позовної заяви позивачці ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеса від 01.05.2026 у справі №522/4694/26 про повернення позовної заяви позивачці - скасовано.

Справу №522/4694/26 направлено до Приморського районного суду м. Одеса для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Після повернення справи до Приморського районного суду м. Одеса справу передано раніше визначено складу суду, а саме судді Науменку А.В. (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2026).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 06.07.2026 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху Департаменту поліції НП України про визнання протиправними та скасування постанов УАФП ПДР Департаменту поліції НП України про притягнення до адміністративної відповідальності.

Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, з урахуванням особливостей визначених для розгляду термінових адміністративних справ з призначенням судового засідання на 12 год. 15 хв. 15.07.2026.

10.07.2026 адвокатом Плачковим Ф.І. до Приморського районного суду м. Одеса скеровано заяву про відвід судді Науменка А.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 13.07.2026 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Науменко А.В. у справі № 522/4694/26 визнано необґрунтованою.

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Науменко А.В. у справі № 522/4694/26 передано до канцелярії Приморського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч. 1 ст. 31 КАС України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 15.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Плачкова Федора Івановича про відвід судді Науменка Андрія Володимировича в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху Департаменту поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Мотивуючи апеляційну скаргу в досліджуваній частині скаржниця зауважує, що після скасування судом апеляційної інстанції ухвали районного суду про повернення позовної заяви позивачці суддя Науменко А.В. повинен був заявити самовідвід. На думку ОСОБА_1 , у даному випадку, повторна участь судді в розгляду справи не допускається.

Надаючи відповідь на таке питання колегія суддів зауважує наступне.

Частиною 1 статті 35 КАС України передбачено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи унормовано положеннями статті 37 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 37 КАС України суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

Перелік підстав для відводу (самовідводу) судді наведено у статті 36 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що повторна участь судді в розгляді адміністративної справи недопускається у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

У досліджуваній ситуації, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеса від 01.05.2026 у справі №522/4694/26 (суддя Науменко А.В.) про повернення позовної заяви позивачці.

Рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі суд апеляційної інстанції не скасовував.

За таких підстав не є юридично спроможним припущення скаржниці про те, що суддя Науменко А.В. не повинен був брати участі у вирішенні даної справи по суті заявлених позовних вимог після скасування апеляційним адміністративним судом його ухвали про повернення позовної заяви позивачці.

Відхиляється також довід ОСОБА_1 про те. що суддя Приморського районного суду м. Одеса Науменко А.В. незаконно утримував матеріали справи на протязі місяця й 06.07.2026 прийняв ухвалу про поновлення процесуального строку та відкриття провадження у справі, з огляду на таке.

Як з`ясовано колегією суддів, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.

12.06.2026 справу №522/4694/26 направлено до Приморського районного суду м. Одеса.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що справу №522/4694/26 в канцелярії Приморського районного суду м. Одеса зареєстровано 29.06.2026, після чого 01.07.2026 її передано раніше визначеному складу суду, а саме судді Науменку А.В.

Згідно із ч.8 ст.171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви.

Беручи до уваги наведене колегією суддів установлено, що питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддею Приморського районного суду м. Одеса Науменком А.В. вирішено протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, що відповідає приписам ч.8 ст.171 КАС України.

Означене спростовує доводи скаржниці, які наведено в досліджуваній частині апеляційної скарги.

Є безпідставним посилання позивачки, що залишення без розгляду питання щодо зупинення виконання виконавчих проваджень та зняття арешту з майна вказує на зацікавленість (унередженість) судді Науменка А.В., т.я. вказане є лише припущенням про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами.

Відносно доводів ОСОБА_1 щодо порушення порядку розгляду відводу, суд апеляційної інстанції відмічає наступне.

Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу регламентовано положеннями статті 40 КАС України.

Згідно із ч.2 ст.40 КАС України питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.

Питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Як з`ясовано апеляційним адміністративним судом, 10.07.2026 адвокатом Плачковим Ф.І. до Приморського районного суду м. Одеса скеровано заяву про відвід судді Науменка А.В.

З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції зазначає, що питання про відвід в досліджуваній ситуації вирішено у чіткій відповідності із приписами ст.40 КАС України.

Між тим, є безпідставне посилання скаржниці, що під час вирішення питання про відвід судді необхідно зупинити провадження у справі, адже приписами чинного процесуального законодавства таких вимог не передбачено, як і не передбачено обов`язкового виклику сторін під час вирішення відводу судді.

Відповідно до ч.8 ст.40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Беручи до уваги викладене апеляційний адміністративний суд вказує про необґрунтованість досліджуваної частини апеляційної скарги.

Крім того, слід відмітити, що ані під час розгляду справи в суді першої інсанції, ані під час перегляду її в апеляційному порядку ОСОБА_1 не подано жодних доказів та не наведено ґрунтовних арґументів щодо упередженості чи небезсторонності судді.

Доводи позивачки зводяться суто до суб`єктивної оцінки дій/бездіяльності судді та жодним чином не свідчать про його упередженість чи небезсторонність під час розгляду справи.

Установлені в межах даного апеляційного перегляду справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені скаржницею в апеляційній скарзі доводи.

За наслідком перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів уважає правильним висновок районного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Відповідно до частини першої статті 293 КУпАП орган (посадова особа), розглядаючи скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

Частинами 7, 8 статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За наслідком розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

Як з`ясовано колегією суддів, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачкою в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення районним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.272, 286, 308, 311, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.08.2026 у справі №522/4694/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху Департаменту поліції НП України про визнання протиправними та скасування постанов УАФП ПДР Департаменту поліції НП України про притягнення до адміністративної відповідальності - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, з урахуванням приписів ст.272 КАС України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька Д.С. Терлецький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua