Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №160/270/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/270/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 ( суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі №160/270/26 за позовом ОСОБА_1 до Науково-дослідницького інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України Центру оцінювання функціонального стану особи про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України Центр оцінювання функціонального стану особи, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер ЦО-13606 від 29 вересня 2025 року.

Позивач оскаржував рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № ЦО-13606 від 29 вересня 2025 року, яким йому було скасовано II групу інвалідності (встановлену безстроково ще у 2023 році) за результатами перевірки обґрунтованості.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 року вимоги позивача задоволено.

Суд зазначив, що не є спеціалізованою установою у медичній сфері та не може самостійно переоцінювати медичні діагнози, проте зобов`язаний перевірити дотримання процедури й обґрунтованість ухвалення оскаржуваного рішення.

Водночас текст оскаржуваного рішення обривається на описовій та мотивувальній частині під час аналізу нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та РНБО щодо запровадження системи оцінювання повсякденного функціонування замість МСЕК, тож суд апеляційної інстанції не може визначити з який саме підстав суд першої інстанції дійшов відповідних висновків.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що дії Державної установи відповідають нормам чинного законодавства, отже підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , рішенням Ніжинської міжрайонної медико-соціальної комісії встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворювання, безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК від 18.07.2023 серія 12ААГ №9464142.

В подальшому рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 29.09.2025 № ЦО-13606 групу інвалідності позивачу скасовано.

Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи (експертної команди № ЦО-13606 від 29.09.2025), яким йому було скасовано ІІ групу інвалідності, встановлену раніше МСЕК безстроково.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до статті 3 Закону № 875-ХІІ, інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За визначенням, наведеним в абз.4, 8 ч.1 ст.1 Закону №2961-IV інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Медико-соціальна експертиза встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 2961-IV медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії першого, другого та інших рівнів відповідно до розподілу, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 3 Закону № 875-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» визначено, що до введення в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи"

З 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою; проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров`я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

Основні організаційні засади формування та функціонування експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи визначає Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Експертні команди у своїй роботі керуються Конституцією України, Законом України «Про запобігання корупції», іншими законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами.

Оцінювання проводиться: Центром оцінювання функціонального стану особи; експертними командами, сформованими на базі закладів охорони здоров`я (п. 6 Положення про експертні команди).

У відповідності до пункту 9 Положення про експертні команди експертні команди, з поміж іншого, формують результати оцінювання на підставі відомостей про стан здоров`я особи, зокрема обов`язково на підставі тих, що містяться в електронній системі охорони здоров`я, та в медичній документації, що була внесена до електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи в сканованому вигляді лікарем, який направив на проведення оцінювання; визначають компенсатори повсякденного функціонування особи (сукупність лікарських засобів та/або медичних виробів та допоміжних засобів реабілітації тимчасового або постійного застосування/ використання); планують та проводять повторні оцінювання; визначають необхідність проведення подальшої комплексної оцінки обмежень життєдіяльності особи та здійснюють передачу таких відомостей та результатів оцінювання до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери шляхом електронної інформаційної взаємодії; встановлюють групи (підгрупи) інвалідності, фіксують причини та час її настання відповідно до підтверджувальних документів; вносять до електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи протокол та рішення про проведене оцінювання в електронній формі в установленому законодавством порядку.

Процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) визначає Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Згідно пункту 3 Порядку проведення оцінювання направлення на оцінювання у зв`язку з тривалою тимчасовою непрацездатністю проводиться з метою визначення необхідності продовження тимчасової непрацездатності або встановлення інвалідності.

Проведення оцінювання організовується у закладі охорони здоров`я, в якому затверджено перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання (п.7 Порядку проведення оцінювання).

Оцінювання проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (експертні команди) (п.8 Порядку проведення оцінювання).

За результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: ступеня обмеження життєдіяльності особи; потреби у продовженні тимчасової непрацездатності та у разі продовження тимчасової непрацездатності головуючий у справі формує медичний висновок про тимчасову непрацездатність відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом МОЗ; інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують; ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); наявності медичних показань на право одержання особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю, яка має порушення опорно-рухового апарату, автомобіля і протипоказання до керування ним, що визначаються відповідно до переліку медичних показань і протипоказань, затвердженого МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики; потреби у постійному догляді; потреби в отриманні соціальної, психолого-педагогічної, професійної, трудової та/або фізкультурно-спортивної реабілітації; обсягів та видів необхідних допоміжних засобів реабілітації та/або медичних виробів; потреби в отриманні реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я та у разі визначення такої потреби головуючий формує електронне направлення для надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я відповідно до Порядку організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1268 «Питання організації реабілітації у сфері охорони здоров`я»; ступеня стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений експертною командою у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї.

Датою встановлення інвалідності вважається дата надходження до експертної команди направлення на проведення оцінювання (п.40 Порядку проведення оцінювання).

Рішення експертної команди підписується в електронній системі кожним членом експертної команди шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису користувача електронної системи відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (п.44 Порядку проведення оцінювання).

Рішення експертних команд щодо результатів оцінювання можуть бути оскаржені особами, яким було проведено таке оцінювання (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або до адміністративного суду (п. 57 Порядку проведення оцінювання).

За умовами Критеріїв визнання особи особою з інвалідністю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р, № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов`язкових умов:

- стійкі порушення функцій організму - хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування;

- обмеження життєдіяльності - особа має помірний (1 ступінь), виражений (2 ступінь) або значний (3 ступінь) ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності;

- необхідність вжиття заходів соціального захисту - особа має потребу в підтримці в повсякденному житті, а саме: отриманні послуг з реабілітації, паліативної допомоги, забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації, забезпеченні лікарськими засобами для використання в амбулаторних умовах та/або медичними виробами для використання в амбулаторних та побутових умовах.

Пунктом 11 Критеріїв визнання особи особою з інвалідністю передбачено, що третя група інвалідності встановлюється особам, які мають помірний ступінь (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

За Класифікацією основних критеріїв життєдіяльності та ступенів їх враженості затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року, № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» Ступінь обмеження життєдіяльності визначається як величина відхилення від нормальної функціональності особи, що впливає на її здатність здійснювати основні життєві активності.

Таке визначення базується на об`єктивних критеріях, що включають функціональні, соціальні та психологічні аспекти.

До критеріїв життєдіяльності людини належать: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Наприкінці 2024 — у 2025 роках в Україні відбулася реформа системи МСЕК та нові органи, відповідно до умов якої відбулася ліквідація класичних МСЕК, їх функції перейшли до експертних команд при спроможних лікарнях та спеціалізованих центрах (зокрема, на базі ДУ «Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України»). Нові органи наділені повноваженнями перевіряти обґрунтованість раніше прийнятих рішень МСЕК

Органи оцінювання функціонального стану скасовуючи або знижуючи групу інвалідності, посилаються на те, що первинне рішення МСЕК було прийнято «необґрунтовано», або зазначаючи, що виявлені патології обмежують функціонування особи лише в «легкому ступені».

Відповідно до судової практики, суд не є медичним органом і не може самостійно встановлювати діагноз або визначати відсоток втрати працездатності.

Суд вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем медико - соціальна експертиза проведена без опитування хворого і об`єктивного повного медичного обстеження та оцінки стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Крім того, Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не містить перелік документів, які досліджувалися при проведенні оцінювання, що позбавляє впевненості стверджувати про їх не дослідження (ас14).

Водночас, відповідачем не надано суду жодних доказів відмови позивача від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень.

Експертна команда проводить розгляд справи заочно в разі формування направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі направлення на оцінювання) головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії стосовно особи з числа військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту або учасників бойових дій. Вибір очної форми розгляду для такої категорії осіб здійснюється у разі, коли наданих документів недостатньо для прийняття рішення членами експертної команди.

Перелік захворювань та станів, за яких оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться заочно викладений в п. 4 Критерій визначення проведення оцінювання.

Таким чином, заочний розгляд справи повинен проводитися за умови направлення/подання на проведення оцінювання визначеним колом осіб та таке направлення/подання відносно позивача відсутнє, а також стосовно осіб з числа військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту або учасників бойових дій, до яких позивач на час виникнення спірних правовідносин не відносився.

Крім того, захворювання позивача не відноситься до переліку захворювань, викладеному у п. 4 Критерій визначення проведення оцінювання, відносно якого можливе проведення оцінювання заочно.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача, в тому числі за 5 днів до засідання, про проведення переогляду, необхідність з`явитися до відповідача для проведення обстеження та оцінки стану здоров`я позивача, що в свою чергу виключає забезпечення права особи на участь у прийнятті рішення.

Враховуючи те, що наявність інвалідності II групи з липня 2023 року, причиною якої зазначено загальне захворювання (опорно-рухового апарату), свідчить про стійкий та тривалий характер порушення функцій організму, а органічні зміни чи хронічні захворювання за цей час не могли безслідно зникнути без радикального покращення, має бути доведене КТ, МРТ, аналізами.

Крім того, на підставі виявленого захворювання позивач отримує пенсію по інвалідності.

Тож, приймаючи оскаржуване рішення відповідачем залишено поза увагою медичний аспект (відсутність об`єктивних доказів раптового «одужання» від хронічного захворювання) та соціально-економічний аспект (позбавлення засобів до існування).

Оскільки ІІ група була встановлена безстроково, держава в особі МСЕК уже визнала, що порушення функцій опорно-рухового апарату є стійкими, незворотними або мають тривалий характер.

Центр оцінювання функціонального стану особи, як суб`єкт владних повноважень, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, зобов`язаний сам довести правомірність свого рішення.

Якщо відповідач стверджує, що стан позивача покращився настільки, що підстав для інвалідності більше немає, він має надати суду чіткі порівняльні медичні дані. Раптове зникнення хронічних деструктивно-дистрофічних змін опорно-рухового апарату без радикального хірургічного втручання чи специфічного лікування є неможливим.

Відсутність у матеріалах справи нових КТ, МРТ або рентген-знімків, які б фіксували позитивну динаміку, свідчить про необґрунтованість та упередженість рішення Центру.

Також слід зазначити, що встановлення безстрокової інвалідності створює у громадянина законне очікування стабільності його правового та соціального статусу.

Відповідно до практики ЄСПЛ (зокрема, справи «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»), державні органи не можуть посилатися на власні помилки (якщо вони вважають, що МСЕК у 2023 році помилилася) для позбавлення особи її статусу, якщо сама особа діяла добросовісно.

Скасування статусу без належної медичної аргументації порушує принцип правової визначеності.

Пенсія по інвалідності є законним майном особи в розумінні Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини (право на мирне володіння майном).

Скасування групи інвалідності автоматично позбавляє позивача пенсійних виплат, які для особи із хронічним захворюванням часто є єдиним джерелом існування.

Отже, суд апеляційної інстанції оцінює пропорційність втручання держави: позбавлення людини засобів до існування без беззаперечних медичних доказів її повного одужання є непропорційним тягарем і порушенням ст. 46 Конституції України.

З урахуванням, порушення процедури оцінювання, неповне дослідження медичної документації лікуючого лікаря, ігнорування висновків профільних спеціалістів, відсутність у рішенні обґрунтованих мотивів, а також невідповідність МКФ (Міжнародній класифікації функціонування): експертна команда за новою системою оцінювання зобов`язана детально розрахувати обмеження життєдіяльності пацієнта, з метою встановлення того факту, що якщо критерії обмеження занижені штучно — рішення протиправне.

Водночас, колегія суддів зазначає про обізнаність існування правової позиції Верховного Суду на підставі якої Верховний Суд став на бік контролюючого органу (ЦМСЕК МОЗ, чиї повноваження наразі переходять до експертних команд інститутів) і суттєво змінив вектор судової практики щодо «обов`язковості очного огляду».

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що помилковим є ототожнення судами дві різні процедури: процедуру встановлення групи інвалідності вперше (або планового переогляду) та процедуру переогляду вже прийнятого рішення в порядку здійснення контрольної функції.

Ключовими тезами Верховного Суду, щодо обґрунтування правомірність заочного рішення за документами зазначено наступне.

Якщо нижчестояща МСЕК прийняла рішення з порушенням закону (наприклад, на підставі недостовірних даних або помилково інтерпретувала наявні медичні показники), таке рішення є дефектним актом.

Підґрунтям правомірності переогляду за документами є скасування дефектного акта в порядку контролю виключно за матеріалами справи (документами) є цілком правомірним інструментом виправлення помилок нижчестоящої комісії.

Отже, проведення повторного медико-соціального очного огляду в такому випадку є надмірним.

Верховний Суд підкреслив, що Інструкція № 561 за своєю структурою орієнтована на первинне встановлення критеріїв інвалідності під час безпосереднього обстеження особи, вона не повинна обмежувати контролюючий орган вищого рівня у праві скасувати незаконне рішення за наявними паперовими докази, якщо дефектність рішення нижчої комісії є очевидною з самих документів.

В межах даної справи, експертною командою не було доведено очевидної дефектності документів.

Якщо орган вищого рівня діє в межах контрольної функції і виносить рішення суто «по паперах» (заочно), його висновок є законним виключно тоді, коли має місце очевидна дефектність документів (наприклад, явна підробка, відсутність обов`язкових за законом аналізів або підписів, пряме протиріччя між діагнозом і правовою нормою).

Посилаючись на те, що «контрольна діяльність не є аналогічною медичному огляду», відповідач (ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України») фактично намагається виправдати формальний підхід.

Якщо первинні медичні документи (довідка за формою № 088/о, виписки з амбулаторної карти, результати МРТ/КТ тощо) не містили ознак фіктивності чи очевидних процедурних помилок, то у контролюючого органу не було законних підстав для автоматичного нівелювання висновків лікарів, які безпосередньо обстежували пацієнта.

Інвалідність встановлюється не за наявністю самого діагнозу, а за ступенем порушення функцій організму (ст. 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Оцінити стійке обмеження життєдіяльності (наприклад, ступінь обмеження рухливості, самообслуговування, здатність до орієнтації) виключно за паперовими виписками, без візуального та клінічного контакту з хворим, якщо документи не є «дефектними» — неможливо.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 в адміністративній справі №160/270/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 03 вересня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко