Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №520/16806/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 520/16806/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 р. (постановлену суддею Полях Н.А.) по справі № 520/16806/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.06.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо непроведення позивачу повної індексації пенсії з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р., 01.03.2025 р. та 01.03.2026 р. шляхом збільшення показника середньої заробітної плати 10846,37 грн., який враховувався для обчислення пенсії позивача, на відповідні коефіцієнти індексації; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо заміни повної індексації пенсії ОСОБА_1 фіксованими щомісячними доплатами у розмірі 100 грн. у 2023 та 2024 роках, а також щодо застосування у 2025 році коефіцієнта 1,046 замість 1,115 та у 2026 році коефіцієнта 1,061 замість 1,121; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2023 р. шляхом збільшення показника середньої заробітної плати 10846,37 грн. на коефіцієнт 1,197; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2024 р. шляхом збільшення проіндексованого показника середньої заробітної плати, який застосовується для обчислення пенсії позивача, на коефіцієнт 1,0796 з урахуванням індексації за 2023 рік; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2025 р. шляхом збільшення проіндексованого показника середньої заробітної плати, який застосовується для обчислення пенсії позивача, на коефіцієнт 1,115 з урахуванням індексації за 2023 та 2024 роки; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2026 р. шляхом збільшення проіндексованого показника середньої заробітної плати, який застосовується для обчислення пенсії позивача, на коефіцієнт 1,121 з урахуванням індексації за 2023, 2024 та 2025 роки; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, що утворилася внаслідок протиправного непроведення повної індексації пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 р. визнано неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом, вказані представником ОСОБА_1 в адміністративному позові та позовну заяву залишено без руху в частині позовних вимог, пов`язаних із проведенням індексації пенсії з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р. та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням інших підстав для поновлення строку в частині позовних вимог, пов`язаних із проведенням індексації пенсії з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р., а також надання доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 р. позовну заяву повернуто позивачу в частині позовних вимог щодо проведення індексації пенсії з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 р. і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення “Голдер проти Великої Британії” від 21.02.1975 р., “Жоффр де ля Прадель проти Франції” від 16.12.1992 р.).

Виходячи з принципу змагальності в адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Тобто, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19 дійшов висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у спорах цієї категорії: для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду від 25.02.2025 р. у справі № 160/2250/24, від 01.07.2025 р. у справі № 420/23756/24, від 10.02.2026 р. у справі № 560/18689/24.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області протиправно не проведено індексацію його пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у період з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р., а до суду з адміністративним позовом позивач звернувся лише 17.06.2026 р., тобто, позивачем пропущено визначений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до суду з цим позовом за період з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог у період з 01.03.2023 р., 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р.

Доводи апелянта, що йому стало відомо про застосовану формулу, доплати та занижені коефіцієнти лише з відповіді Пенсійного фонду від 07.06.2025 р., суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, за умови, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 28.07.2026 р. у справі № 420/38374/24.

Також, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта про необхідність застосування у спірних правовідносинах висновків, викладений в постановах Верховного Суду від 14.04.2026 р. у справі № 200/5167/25 та від 18.06.2026 р. у справі № 420/25919/25, оскілки вказані висновки не є релевантними до спірних правовідносин, так як стосуються призначення пенсії, а не її перерахунку.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 р. по справі № 520/16806/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова