Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №365/378/26 — Згурівський районний суд Київської області

Справа № 365/378/26

Номер провадження: 2/365/496/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 вересня 2026 року селище Згурівка

Згурівський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Хижного Р.В.

за участю секретаря судового засідання Середи Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (скорочена назва - АТ «ПУМБ»), в інтересах якого діє уповноважений представник – Донцова Є.О., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Згурівського районного суду Київської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 62076,13 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2622,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.12.2023 року між позивачем АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 200321684159, відповідно до умов якого відповідачу видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 40000 грн, який пізніше було збільшено до 50000 грн. Відповідач не виконує свої кредитні зобов”язання належним чином довготривалий строк внаслідок цього утворилася заборгованість, яка станом на 19.03.2026 року становить 62076,13 грн, з яких 43759,74 грн – заборгованість за кредитом; 18316,39 грн – заборгованість за процентами; 0 грн – заборгованість за комісією. Відповідач в добровільному порядку заборгованості не погашає, чим порушує права позивача.

11.05.2026 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що він позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Позивач просить стягнути з відповідача проценти у розмірі 18316,39 грн, обґрунтовуючи це «Публічною пропозицією» та «Витягом з Тарифів», проте узгоджена воля сторін щодо відсоткової ставки відсутня. У підписаній позивачем Заяві № 200321684159 від 30.12.2023 року відсутні відомості про конкретний розмір відсоткової ставки та порядок її обчислення. «Тарифи» не містять підпису відповідача, отже, не можуть вважатися належними доказом узгодження цієї істотної умови. ВП ВС у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, визначив, що витяг з Тарифів та Умов надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного договору, якщо вони не містять підпису позичальника. Банк не має права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, якщо такі умови не були безпосередньо зафіксовані в підписаному клієнтом документі. Недоведеність ознайомлення з тарифами при використанні ОТР-пароля. Факт введення ОТР-коду підтверджує лише намір вікрити картковий рахунок, але не доводить факт ознайомлення з повним текстом Умов та Тарифів у редакції позивача. Щодо нікчемності умов про встановлення комісій за обслуговування кредиту та їх впливу на загальну суму заборгованості, відповідач зазначає, що із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що до загальної суми боргу включені приховані платежі за супровід кредиту. Послуги з «обслуговування кредиту» не є самостійними у розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки вони є частиною операційної діяльності банку. Нарахування плати за такі дії суперечить ст. 18 вказаного Закону. Відповідач вважає недоведеним волевиявлення на погодження з умовами кредитування через систему ОТР-паролів. Позивач не довів, що механізм підписання, застосований банком, забезпечує цілісність тексту договору та неможливість його зміни в односторонньому порядку банком після введення коду. В подальшому у відзиві відповідач частково визнав позовні вимоги в розмірі основного боргу (тіла кредиту) в сумі 43759,74 грн, виключно як граничну межу можливих зобов`язань та за умови підтвердження позивачем відсутності у цій сумі прихованих нарахувань. В іншій частині позовні вимоги не визнає. На підставі ст. 267 ЦПК України просив розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців.

Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 08.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи по суті, встановлено відповідні строки для подання заяв по суті справи.

У судове засідання позивач АТ «ПУМБ» свого представника не направив, про час і місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином. Представник позивача Донцова Є.О. у позовній заяві просила про розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. У відзиві просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін,оскільки їхня неявка не перешкоджає цьому, а їхні позиції у справі були викладені у заявах по суті.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

З досліджених письмових доказів судом встановлено, що 30.12.2023 року між АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання останнім Заяви № 200321684159 про приєднання Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі – Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді кредитного ліміту встановленого на банківську карту, видану на його ім`я № НОМЕР_1 в розмірі 40000,00 грн, погодили річну процентну ставку в розмірі 42,36 %. В подальшому кредитний ліміт неодноразово збільшувався та зменшувався Банком, остаточний розмір кредитного ліміту встановлений 01.12.2024 року в розмірі 46552,00 грн.

Крім цього, відповідач ознайомився з Паспортом споживчого кредиту, про що свідчить його підпис (а.с. 9-10 – Заява, а.с. 11 – паспорт споживчого кредиту, а.с. 21 – довідка про збільшення кредитного ліміту).

У заяві вказано, що ОСОБА_1 , підписанням даної заяви беззастережно підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування (далі ДКБО) фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням усіх змін) і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку).

Згідно виписки по особовому рахунку відповідача за період з 30.12.2023 по 19.03.2026 року відповідач користувався кредитними коштами (а.с. 23-28 – виписка по особовому рахунку відповідача).

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами укладено Кредитний договір, в якому сторонами були погоджені всі істотні умови такого договору, зокрема зазначено розмір та умови надання кредиту, зокрема встановлено розмір процентів за користування кредитом, визначено умови його повернення.

АТ «ПУМБ» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі надавши відповідачу можливість користуватися кредитним лімітом, натомість відповідач свої зобов`язання не виконував, своєчасно не здійснював повернення тіла кредиту та сплату процентів за користування кредитом.

За розрахунками АТ «ПУМБ» кредитна заборгованість відповідача станом на 19.03.2026 року становить 62076,13 грн, з яких 43759,74 грн – заборгованість за кредитом; 18316,39 грн – заборгованість за процентами; 0 грн – заборгованість за комісією (а.с. 21(зворот)-22 – розрахунок заборгованості, а.с. 23-28 – виписка по особовому рахунку відповідача).

Відповідач повідомлявся про наявність заборгованості та необхідність її сплати у визначений строк (а.с. 18(зворот)-19 – письмова вимога (повідомлення), а.с. 19(зворот)-20 – підтвердження про здійснення поштового відправлення).

Між сторонами виник спір стосовно неналежного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» передбачено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10, 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суд вважає встановленим, що укладений в електронній формі Кредитний договір № 200321684159 від 30.12.2023 року на умовах, викладених у ньому, та у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідача ОСОБА_1 , що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, повністю відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.

Своїм підписом відповідач також підтвердив, що ознайомився з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність узгодження сторонами відсоткової ставки за кредитом, а тому відсутність підстав для нарахування відсотків та стягнення їх з відповідача. Відповідач зазначає, що у Заяві відсутні відомості про конкретний розмір відсоткової ставки та порядок її обчислення. Також відповідач посилається на Витяг з Тарифів, яким передбачена відсоткова ставка і який він не підписував, проте такий витяг в матеріалах справи відсутній. Натомість у Заяві та Паспорті споживчого кредиту, які підписані відповідачем сторонами погоджено, що стандартна процентна ставка за користування коштами кредитного ліміту складає 35,88 %; тип процентної ставки: фіксована; реальна річна процентна ставка 42,36 %, яка застосовується за умови використання кредиту поза межами пільгового періоду та погашення кредиту рівними платежами. З огляду на це, суд вважає, що сторонами була погоджена істотна умова щодо сплати відсотків за користування кредитом.

Суд також не приймає до уваги припущення відповідача на наявність прихованих платежів (комісій) за супровід кредиту. З аналізу наданого розрахунку заборгованості та виписки по рахунку наявність таких прихованих платежів не встановлена. Крім того, у позові позивач не ставить вимогу про стягнення з відповідача будь-яких комісій.

Не приймаються судом і аргументи відповідача щодо недоведеності волевиявлення на погодження з умовами кредитування через систему ОТР-паролів. Згідно із Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кредитний договір № 200321684159 підписано електронним підписом ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора (ОТР-пароль), який був надісланий на номер мобільного телефону, який є його фінансовим номером. Волевиявлення на укладення Кредитного договору відповідач висловив шляхом його підписання електронним підписом. Посилання відповідача на те, що підписання договору одноразовим ідентифікатором (ОТР-пароль) не забезпечує цілісність тексту договору та неможливість його зміни в односторонньому порядку після введення коду, вході судового розгляду не знайшли свого підтвердження. Відповідачем не надано жодного доказу змінити цілісності тексту кредитного договору після його підписання, з клопотанням про витребування оригіналу кредитного договору (усіх його складових) відповідач до суду не звертався.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання згідно з умовами Кредитного договору № 200321684159 від 30.12.2023 року, що призвело до виникнення кредитної заборгованості у розмірі 62076,13 грн, з яких 43759,74 грн – заборгованість за кредитом; 18316,39 грн – заборгованість за процентами.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «ПУМБ» заборгованість за Кредитним договором № 200321684159 від 30.12.2023 року в розмірі 62076,13 грн.

В частині розподілу судових витрат суд приходить до наступного.

Позивач у позові просив стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн.

За подання позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 гривень (а.с. 41).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Стосовно заяви відповідача ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 129 - 1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення закріплені в статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

В силу п. 1, п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині вказується про порядок і строк виконання рішення; надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

В той же час, згідно з ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №810/4643/18 зазначив, що це питання суд вирішує із врахуванням конкретних обставин а справи, зокрема, суб`єктного складу сторін у справі, зобов`язаної сторони (боржника) за рішенням суду, складного майнового стану чи складної життєвої ситуації зобов`язаної сторони (боржника), впливу виконання рішення на спроможність зобов`язаної сторони (боржника) виконати інший публічний обов`язок чи зобов`язання перед особами, які потребують соціального захисту. У випадку розстрочення (відстрочення) виконання свого рішення суд, який здійснює контроль за його виконанням, повинен забезпечити баланс публічного і приватного інтересів.

Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 року у справі № 916/190/18.

В обґрунтування підстав для розстрочки виконання рішення строком на 12 місяців відповідач посилається на своє складне фінансове становище, а саме арешт всіх його банківських рахунків у межах ВП № 80802014 від 20.04.2026 (а.с. 63-65); воєнний стан, який вплинув на загальну фінансову стабільність відповідача; наявність інших фінансових зобов`язань, які створюють критичне навантаження на його бюджет; баланс інтересів сторін, оскільки розстрочення виконання рішення дозволить реальне виконання судового рішення та водночас не призведе до його вкрай скрутного матеріального становища.

Суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач у своєму клопотанні дійсно утруднюють виконання рішення суду та є поважними.

Позивач АТ «ПУМБ» своїх заперечень проти розстрочення виконання рішення суду не надав.

З огляду на викладене вище, враховуючи бажання відповідача сплатити заборгованість, шляхом розстрочення виконання судового рішення, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити та розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 205, 207, 512, 513, 514, 515, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 628, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 247, 265, 267, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за Кредитним договором № 200321684159 від 30.12.2023 року в розмірі 62076 (шістдесят дві тисячі сімдесят шість) гривень 13 коп., з яких 43759 (сорок три тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 74 коп. – заборгованість за кредитом; 18316 (вісімнадцять тисяч триста шістнадцять) гривень 39 коп. – заборгованість за процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп.

Клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення - задовольнити.

Розстрочити ОСОБА_1 виконання рішення Згурівського районного суду Київської області від 11 вересня 2026 року у справі № 365/378/26 року про стягнення з нього на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість в розмірі 62076 (шістдесят дві тисячі сімдесят шість) гривень 13 коп. терміном на 12 (місяців) місяців з дня ухвалення рішення суду, шляхом сплати щомісячних рівних платежів в розмірі 5173 (п`ять тисяч сто сімдесят три) гривні 01 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: АКЦІОНЕРНОЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», адреса місцезнаходження: вул. Андріївська, 4 м. Київ; код ЄДРПОУ: 14282829.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий суддя Р.В. Хижний