Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №361/12016/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/12016/25

Провадження № 2/361/4529/25

17.08.2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

за участю секретаря судового засідання Тихоненко І.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності , -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив суд у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_4 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частину від 71 149,00 грн. сплачених подружжям за спірну квартиру у розмірі 35 574,50 грн.; у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_4 1/2 частину коштів від 766 743,00 грн., які знаходяться на її банківських рахунках в банківських установах; судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу, покласти на ОСОБА_2 . У обґрунтування позову посилався на те, що з 28.08.2015 по 17.10.2024 сторони перебували у шлюбі. Під час шлюбу подружжям було придбане наступне майно: квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.04.2019; грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_2 на час припинення шлюбних відносин у сумі 766743,00 грн., які є спільною власністю подружжя. Спірна квартира купувалась за 776 480,00 грн. за умовами договору купівлі-продажу квартири від 26.02.2019 р., більшу частину від якої, зокрема 705331 грн. 00 коп. була сплачена від продажу особистого майна ОСОБА_4 (квартири АДРЕСА_2 ), а тому саме різниця у розмірі 1/2 частини від 71 149,00 грн. (776 480,00-705331,00) є предметом поділу за спірну квартиру.

Ухвалою від 10.11.2025 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спірну квартиру було придбано у шлюбі, відповідно вона належить подружжю на праві спільної сумісної власності, що також зазначено у договорі купівлі-продажу, та про що було роз`яснено нотаріусом. Позика, взята на придбання квартири, віддавалася зі спільного бюджету подружжя, у зв`язку з чим була погашена у короткий термін. Всі грошові кошти, які надходили від позивача на рахунок відповідача, використовувалися в інтересах сім`ї та утримання малолітньої дитини.

Представник Пономаренко А.А. надіслав до суду зустрічний позов у її інтересах до ОСОБА_4 про визнання права власності, у якому просив визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , стягнути з ОСОБА_4 судові витрати. У обґрунтування позову посилався на те, що сторони перебували у шлюбі з 28.08.2015 по 17.10.2024. Під час шлюбу, а саме 11.04.2019, за взаємним узгодженням, вирішили придбати квартиру, яка розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Вартість квартири на день її купівлі склала 776 480,00 грн. (сімсот сімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят гривень). Факт придбання квартири підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 11.04.2019, який було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Лазарєвою В.П. Право власності на квартиру було зареєстровано за взаємною згодою подружжя та вирішено вказати чоловіка ОСОБА_5 титульним власником, у договорі купівлі-продажу. ОСОБА_2 було надано свою письмову згоду чоловіку ОСОБА_4 на купівлю квартири. Згода на використання ОСОБА_4 грошових коштів, які належали подружжю на праві спільної сумісної власності для купівлі квартири. При посвідченні вищезазначеного договору, нотаріусом було роз`яснено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Ухвалою від 03.03.2026 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності прийняти до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Від представника ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просив задовольнити позов, оскільки належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Посилання ОСОБА_2 на надання нею письмової згоди на придбання ОСОБА_4 спірної квартири не витримує жодної критики, оскільки це обов`язкова процедура при оформленні нерухомості подружжям, нотаріус не з`ясовує у покупця, зокрема у позивача, походження коштів на придбання нерухомості, а лише фіксує факт надання згоди іншого з подружжя стосовно придбання нерухомості покупцем. ОСОБА_4 працював та отримував зарплату, але ОСОБА_2 з часу укладення шлюбу і до придбання спірної квартири не працювала жодного дня, а тому яким чином вона збирала кошти на житло також незрозуміло. Посилання ОСОБА_2 на отримання коштів на придбання спірної квартири від третіх осіб, зокрема від її вітчима не відповідає дійсності, оскільки такого не було, а тому жодних належних доказів про це немає.

Від представника ОСОБА_4 , який є відповідачем за зустрічним позовом, надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні зустрічного позову відмовити, оскільки належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Надання ОСОБА_2 письмової згоди на придбання її чоловіком спірної квартири є обов`язкова процедура при оформленні нерухомості подружжям, нотаріус при укладенні правочину не з`ясовує у покупця, зокрема у позивача, походження коштів на придбання нерухомості, а лише фіксує факт надання згоди іншого з подружжя стосовно придбання нерухомості її чоловіком (дружиною). Якщо б спірна квартира купувалась за спільні кошти подружжя, то звичайно оформлення її відбувалось на подружжя по частці на кожного, а не лише на ОСОБА_4 . Твердження ОСОБА_2 в її зустрічній позовній заяві, що начебто їй невідомо про продаж її чоловіком своєї власної квартири у місті Києві і що вона не надавала згоду на її продаж позивачу виглядає взагалі абсурдним та таким що не відповідає дійсності. ОСОБА_4 працював та отримував заробітну плату, але ОСОБА_2 з часу укладення шлюбу і до придбання спірної квартири не працювала жодного дня. Посилання ОСОБА_2 на отримання коштів на придбання спірної квартири від третіх осіб, не відповідає дійсності, жодних належних доказів про це немає. Сторони спілкувались декілька разів (тричі) стосовно придбання спірної квартири та її подальшого продажу, про що зафіксовано в аудіозаписах сторін між собою, за якими ОСОБА_2 визнає факт продажу її чоловіком свого майна і придбання за ці кошти спірної квартири. Вважає, що ОСОБА_2 жодними допустимими доказами не підтверджено факту придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, тому що квартира купувалась за особисті кошти її чоловіка.

Представник первісного позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Представник первісного відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов просив задовольнити, стягнути з ОСОБА_4 судові витрати.

ОСОБА_2 - відповідач у первісному позові, позивач у зустрічному позові, у судовому засіданні підтримала позицію свого представника.

У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_6 , яка надала пояснення про те, що сторін по справі знає приблизно 7 років, адже вони проживали по сусідству. Від спільних знайомих знає, що батьки ОСОБА_2 купили спірну квартиру, попередні власники виїхали до Польщі. Дану квартиру було придбано до початку війни. За які кошти була придбана квартира вона не знає. Придбали вони квартиру у шлюбі, коли вже народилася дитина, але не проживали в ній, бо робили там ремонт.

У судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який надав пояснення, що спірна квартира була придбана, коли він працював, а дружина перебувала у декретній відпустці. Свою квартиру у м. Києві, яку йому подарувала його баба, він продав за 28000 доларів, а купили квартиру за 30000 доларів, а суму якої не вистачило позичили у знайомих. Пізніше у квартирі зробили ремонт, і там проживали квартиранти. Комунальні послуги під час шлюбу і після сплачувала ОСОБА_7 . Борг у сумі 4000 доларів він заплатив порівну із колишньою дружиною.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що вимоги первісного позову задоволенню не підлягають, а вимоги зустрічного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що з 28.08.2015 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2024. У шлюбі у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Договором купівлі-продажу від 11.04.2019, який було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Лазарєвою В.П., підтверджується факт придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 за 776 480,00 грн.

Відповідно до статті 60 СК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2).

Відповідно до статті 61 СК України: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1); об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч.2); якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.3); речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.4).

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, а також в інших постановах Верховного Суду, наприклад, у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 662/1069/17.

За положеннями статті 65 СК України («Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя»): дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина 1); при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина 2); для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина 3); договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина 4).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 369 ЦК України («Здійснення права спільної сумісної власності»): співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина 1); розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина 2); співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (частина 3); правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина 4).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України: дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (стаття 69); у разі поділу цього майна їх частки є рівними (стаття 70).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Зі змісту пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Право на судовий захист гарантоване Конституцією України. Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 9-зп від 25 грудня 1997 року частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З огляду на вищенаведене висновки суду щодо правил встановлення режиму спільного майна подружжя та його поділу, суд вважає встановленим, що спірна квартира придбана сторонами в період шлюбу, а отже є спільним сумісним майном подружжя і частки у спільній сумісній власності на неї є рівними.

Враховуючи принцип розподілу майна подружжя в натурі, вимоги розумності та добросовісності, суд приходить до висновку про здійснення поділу цього майна шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вказаної квартири за кожним.

При цьому суд не може прийняти до уваги доводи первісного позивача щодо належності йому вказаної квартири на праві особистої власності - оскільки жодними доказами ОСОБА_4 , такого не довів і презумцію спільності майна подружжя не спростував.

Щодо вимог первісного позову про стягнення 1/2 частини коштів, які є спільною власністю подружжя, а саме 766 743,00 грн., які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_2 в банківських установах.

Позивачем за первісним позовом не надано жодного належного доказу, який би підтверджував наявність конкретної суми коштів, що підлягає поділу, місце зберігання або використання цих коштів, наявність спільної згоди сторін на порядок витрачання цих коштів.

Натомість сторона позивача намагається обґрунтувати свої вимоги посиланням на аудіо запис приватної розмови. Водночас, судом встановлено, що наданий аудіозапис розмови не відповідає вимогам процесуального закону до електронного доказу, зокрема, не засвідчений відповідно до ч. 2 ст. 100 ЦПК України, не містить метаданих, відсутній оригінал або електронна копія з електронним підписом, а також запис зроблений без згоди осіб, чий голос зафіксовано, що прямо суперечить вимогам ч. 8 ст. 7 ЦПК України та ст. 303 Цивільного кодексу України. Отже, цей доказ є недопустимим і не може бути врахований судом при оцінці обставин справи.

Оскільки, доказів наявності таких коштів на час розірвання шлюбу, та доказів того, що ОСОБА_2 розпорядилася на власний розсуд та без погодження з ОСОБА_4 та використала ці кошти не на потреби сім`ї суду не надано, то вказані грошові кошти не враховуються при поділі, в тому числі і шляхом стягнення компенсації половини їх вартості на користь другого з подружжя.

Крім того, у контексті доводів первісного позивача щодо відсутності у відповідача власного доходу, який міг бути використаний для придбання спірного нерухомого майна, суд зазначає, що навіть повна відсутність коштів у одного з подружжя не виключає дії презумпції спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Чинне законодавство не пов`язує режим спільної сумісної власності виключно з фінансовим внеском кожного з подружжя у придбання того чи іншого об`єкта. Відповідно до статті 60 СК України, спільною сумісною власністю є все майно, набуте подружжям за час шлюбу, незалежно від того, хто саме з них мав дохід. Закон прямо передбачає, що навіть у разі, якщо один з подружжя не мав самостійного заробітку з поважних причин таких як ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, навчання, хвороба тощо майно, придбане у цей період, є спільною сумісною власністю.

Суть цієї правової презумпції полягає у тому, що внесок кожного з подружжя у сімейне життя визнається рівноцінним незалежно від його форми чи то заробіток, чи то побутова праця, виховання дітей, підтримка, організація домашнього господарства, ведення спільного побуту або інші нематеріальні форми участі у створенні та збереженні сімейного майна.

Таким чином, сам по собі факт, що кошти на придбання спірного майна були зароблені лише одним з подружжя, безумовно не є підставою для визнання цього майна його особистою приватною власністю. Відповідно, доводи позивачва у цій частині також є юридично неспроможними.

При розгляді даної справи суд також врахував низку обставин, які мають значення для забезпечення справедливого вирішення спору з урахуванням принципів сімейного права, а саме балансу інтересів сторін, забезпечення рівності у праві на спільне майно подружжя та належної правової поведінки учасників правовідносин.

По-перше, суд виходить із того, що право кожного з подружжя на частку у спільному сумісному майні є абсолютним і беззаперечним, незалежно від участі у формальному оформленні правочинів або реєстраційних діях щодо цього майна. Відповідно до статей 60,70 СК України, кожен з подружжя має рівну частку у майні, набутому у шлюбі, і реалізація цього права не може бути поставлена в залежність від суб`єктивної оцінки одного з подружжя щодо доцільності чи обґрунтованості його визнання.

По-друге, суд звертає увагу на те, що при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири первісний позивач діяв у межах існуючих шлюбних правовідносин, не вказував у договорі, що майно набувається за особисті кошти, а також не визначив жодного окремого правового режиму придбаного майна, не ставив під сумнів спільний характер правовідносин на момент придбання квартири, не заперечував участі дружини у прийнятті рішення щодо придбання цього об`єкта, і не вживав жодних дій для визначення персонального джерела фінансування або виключення майна з режиму спільної сумісної власності.

З огляду на вказані обставини, а також з урахуванням вимог статей 60, 70, 71 СК України, презумпції спільної сумісної власності подружжя, відсутності належних та допустимих доказів виключно особистого характеру набуття відповідачем спірного нерухомого майна, та не доведено, що наявність коштів на банківських рахунках ОСОБА_2 на час розірвання шлюбу, у задоволенні первісного позову слід відмовити, зустрічний позов - задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що у задоволенні первісного позову відмовлено, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору слід покласти на первісного позивача.

У той же час судові витрати у виді сплаченого відповідачем судового збору за подання зустрічного позову, у зв`язку із вказаним принципом розподілу судових витрат, слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати в сумі 12853,83 грн. ( дванадцять тисяч вісімсот п`ятдесят три гривні 83 коп.).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Червонописький