Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №276/860/26 — Хорошівський районний суд Житомирської області

Справа № 276/860/26

Провадження по справі №2/276/725/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Семенюка А.С.,

при секретарі судового засідання Процюк О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Вонсович О.А. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Хорошів в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 45 276,03 грн.

Позиція позивача обґрунтована тим, що рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07.01.2025 у справі № 276/2427/24, яке набрало законної сили 07.02.2025, було відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.06.2014. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що позивач використав кредитні кошти в сумі 158 136,15 грн, тоді як на погашення заборгованості ним було внесено на кредитні картки загалом 203 412,18 грн. Оскільки суд у вказаній справі дійшов висновку, що банк не довів факту погодження сторонами процентної ставки саме як складової анкети-заяви від 18.06.2014, позивач вважає, що різниця між сплаченими та використаними коштами у розмірі 45 276,03 грн є сумою, яку банк неправомірно списував як проценти та страхові платежі. Посилаючись на преюдиційність встановлених фактів та положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), позивач вимагає повернути зазначену суму як безпідставно набуте майно.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому висловлено прохання відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Позиція відповідача зводиться до того, що між сторонами існують договірні зобов`язальні правовідносини, які виключають застосування положень статті 1212 ЦК України. Кредитний договір не визнавався недійсним чи розірваним. Позивач добровільно та свідомо здійснював платежі на погашення кредиту та процентів протягом понад десяти років. Крім того, 05.11.2021 позивач за допомогою електронного підпису (ОТП-паролю) підписав Заяву про приєднання до оновлених Умов та Правил, погодивши процентну ставку у розмірі 42% річних. Відповідач наголосив, що вимоги позивача про повернення коштів після тривалого добровільного виконання зобов`язань є суперечливою поведінкою, що порушує принцип добросовісності.

Додатково представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Позивач подав додаткові письмові пояснення, в яких заперечив проти доводів відповідача. Він вказав, що відповідач намагається здійснити перегляд рішення суду у справі № 276/2427/24, яке набрало законної сили. На думку позивача, його поведінка не є суперечливою, оскільки банк самостійно списував кошти з його рахунку, формуючи бухгалтерський облік, а про відсутність у банку правових підстав для нарахування процентів позивач дізнався лише після ухвалення судом рішення у 2025 році. Тому строк позовної давності, на його переконання, не пропущено.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Вонсович О.А. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві, та просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

ІІ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ, ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 25.05.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 08.06.2026 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Судове засідання, призначене на 23.06.2026, було відкладено на 21.07.2026 за клопотанням представника відповідача.

Судове засідання 21.07.2026 було відкладено на 04.08.2026 за клопотанням представника відповідача.

Судове засідання 04.08.2026 було відкладено на 09.09.2026 за клопотанням позивача.

Ухвалою суду від 09.09.2026 задоволено клопотання представника відповідача Вонсович О.А. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 09.09.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, враховуючи складність справи, на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 14.09.2026.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Судом встановлено, що 18.06.2014 між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» шляхом підпису анкети-заяви був укладений договір про надання банківських послуг, що встановлено судом на підставі наявної у матеріалах справи копії Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 18.06.2014. Відповідно до умов цього договору позивачу було відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт та видано платіжну картку типу «Універсальна», що підтверджується довідками відповідача реєстр.№ 0000003821310636 від 02.10.2024 та реєстр.№ 0000003821310847 від 02.10.2024.

Із матеріалів справи також вбачається, що 05.11.2021 позивачем шляхом використання простого електронного підпису (ОТП-паролю) підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» та Паспорт споживчого кредиту, згідно з якими процентна ставка за користування кредитною лінією для картки «Універсальна» встановлена на рівні 42,0% річних (3,5% на місяць). Вказані обставини встановлені судом на підставі долученої відповідачем копії Заяви від 05.11.2021 та копії Паспорта споживчого кредиту від тієї ж дати.

Згідно з копією банківської виписки за договором № б/н за період 18.06.2014 - 02.10.2024 по особовому рахунку ОСОБА_1 користувався кредитною карткою, отримував кредитні кошти та погашав кредит (усього витрат: 246 374,41 грн; усього надходжень: 203 412,18 грн; баланс на кінець періоду: -42 962,23 грн).

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07.01.2025 у справі № 276/2427/24, яке набрало законної сили 07.02.2025, було відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.06.2014 у розмірі 42 962,23 грн. Це підтверджується копією вказаного судового рішення, яка наявна в матеріалах даної справи.

У зазначеному судовому рішенні встановлено, що в період з 18.06.2014 по 02.10.2024 ОСОБА_1 фактично використав кредитні кошти в сумі 158 136,15 грн, без урахування нарахованих банком процентів та сум страхування кредитного ліміту. За цей же період загальна сума надходжень (поповнень), здійснених позивачем на кредитні картки, склала 203 412,18 грн. Суд у справі № 276/2427/24 дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не довело обставин належного погодження зі споживачем умов кредитування щодо нарахування процентів та страхових платежів у прив`язці саме до анкети-заяви від 18.06.2014, у зв`язку з чим відмовив у примусовому стягненні з ОСОБА_1 заявленого АТ КБ «ПриватБанк» залишку заборгованості у розмірі 42 962,23 грн. Вищевказані фактичні дані встановлені судом на підставі копії рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07.01.2025 у справі № 276/2427/24, і відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України звільняються від доказування та мають для даної справи преюдиційне значення.

Згідно копії листа АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7- 250501/28773 від 05.05.2025, адресованого позивачу, вказано, що підстави для задоволення заявлених позивачем вимог без надання відповідного судового рішення, що набрало законної сили, відсутні.

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання про те, чи є судове рішення про відмову банку у стягненні кредитної заборгованості самостійною правовою підставою для визнання раніше сплачених позичальником на виконання договору грошових коштів (різниці між сплаченими та використаними коштами в розмірі 45 276,03 грн) безпідставно набутим майном у розумінні статті 1212 ЦК України, та чи підлягають такі кошти поверненню з огляду на загальні засади цивільного законодавства.

IV. НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі N 185/446/18 (провадження N 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі N 548/741/21 (провадження N 61-1022 св 22).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

V. ОЦІНКА СУДУ

Щодо застосування положень статті 1212 ЦК України

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» існують договірні зобов`язальні правовідносини, що виникли на підставі підписання анкети-заяви від 18.06.2014 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Цей кредитний договір не визнавався у судовому порядку недійсним, неукладеним або розірваним. Набуття однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Оскільки платежі, що утворюють заявлену позивачем суму 45 276,03 грн, здійснювалися на виконання чинного кредитного договору, правові підстави для їх стягнення в порядку статті 1212 ЦК України відсутні.

Щодо преюдиційного значення рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07.01.2025 у справі № 276/2427/24

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України преюдиційними є виключно фактичні обставини (факти об`єктивної дійсності), встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (ч. 7 ст. 82 ЦПК України).

Рішенням суду у справі № 276/2427/24 встановлено арифметичні розміри: суму фактично використаних позивачем кредитних коштів (158 136,15 грн) та суму внесених ним коштів на погашення заборгованості (203 412,18 грн). Проте відмова суду у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення додаткових 42 962,23 грн боргу через недоведеність банком правомірності їх нарахування не є тотожною визнанню усіх раніше сплачених позивачем коштів безпідставно набутими. Внесення позивачем коштів на картковий рахунок відбувалося з метою погашення заборгованості за кредитом, який він вважав дійсним. Відмова у позові банку стосувалася лише неможливості примусового стягнення заявленого залишку боргу на момент звернення до суду.

Щодо застосування доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium)

Суд погоджується з аргументами відповідача щодо порушення позивачем принципу добросовісності, визначеного пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України. В основі доктрини venire contra factum proprium лежить заборона особі діяти всупереч своїй попередній поведінці, якщо інша сторона добросовісно покладалася на таку поведінку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 протягом понад десяти років (з 2014 по 2024 рік) безперервно користувався кредитними коштами банку, здійснював розрахунки та добровільно вносив платежі на погашення тіла кредиту і процентів. Крім того, у 2021 році він оновив свої дані, підписавши електронним підписом Паспорт споживчого кредиту, в якому була зазначена процентна ставка.

Звернення позивача з вимогою про повернення сплачених процентів як "безпідставно набутих" лише після того, як суд відмовив банку у стягненні залишку боргу, свідчить про непослідовну та суперечливу поведінку. У постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22 зроблено висновок: безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач тривалий час своїми діями погоджувався зі списанням процентів, тому його поточні вимоги суперечать принципу добросовісності і не підлягають задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності

Положення про позовну давність застосовуються у разі, якщо суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача (спірні кошти були сплачені добровільно в межах договірних правовідносин, а їх стягнення суперечить доктрині venire contra factum proprium), у задоволенні позову слід відмовити саме за його безпідставністю та необґрунтованістю по суті. У зв`язку з цим суд не застосовує наслідки спливу позовної давності як самостійну підставу для відмови в позові.

З огляду на викладене, суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, правові підстави для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 45 276,03 грн за статтею 1212 ЦК України відсутні, а тому в задоволенні позову належить відмовити повністю.

VI. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ ТА ІНШИХ ПИТАНЬ

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Позивач під час звернення до суду був звільнений від сплати судового збору на підставі зазначеної норми.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю, а позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 15, 256, 261, 509, 526, 1054, 1212, 1215 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 81, 82, 141, 244, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів - відмовити повністю.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ: 14360570.

Суддя А.С. Семенюк