Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №440/5809/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 440/5809/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, повний текст складено 08.07.26 по справі № 440/5809/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд :

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 по інвалідності ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши період роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 18.06.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території російської федерації, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.03.1996. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) частково задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням висновків суду в даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 02.03.2026 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України, з заявою про перерахунок пенсії. Необхідний страховий стаж визначений статтею 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 12 років. Страховий стаж особи становить 09 років 10 місяців 27 днів. Згідно до частини 1 статті 24-1 Закону періоди трудової діяльності за межами України зараховується до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини 2 статті 24-1 Закону періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок підтвердження іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР (далі-Порядок №1) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі-Порядок №2), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562. За наданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07.2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 25.03.1996, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №163850010405 від 11.03.2026 про відмову у призначенні пенсії пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону за відсутності необхідного страхового стажу - 12 років. Також вказує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Позивачем подано до відзиву на апеляційну скаргу, в якому рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , має другу (II) групу інвалідності з 17.06.2025, причина інвалідності - загальне захворювання, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 251/25/5695/В; дата прийняття рішення 29.07.2025; номер рішення 251/25/5695/Р).

Після встановлення 17.06.2025 позивачу другої (II) групи інвалідності, звернувся до відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, до якої подано необхідні документи.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 повідомлено, що: "за наданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року".

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. В даному випадку доводи пенсійного органу суперечать принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позивач набув стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Отже, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періодів роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996 до страхового стажу позивача є безпідставними. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Також, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, з огляду на неналежне виконання визначеним Пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині зобов`язання призначити пенсію за віком з 18.06.2025 задоволенню не підлягає. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.03.1996 та висновків суду в даній справі.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон України № 1058-IV).

За приписами ч.1 ст.9 ЗаконуУкраїни № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст.44 Закону України № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон України № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п. “а” ч.3 ст.56 Закону України № 1788-ХІІ).

Статтею 62 Закону України № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що трудова книжка позивач НОМЕР_1 від 25.03.1996 містить записи про роботу на території російської федерації у спірні періоди: 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017.

Доказів на підтвердження недостовірності записів в трудовій книжці позивача щодо спірних періодів відповідачем суду не надано.

У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 по інвалідності зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.11992.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Колегія суддів звертає увагу, що на час спірних правовідносин Україна була членом вказаної Угоди (постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з цієї Угоди).

З урахуванням наведеного вище, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Зазначене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.10.2020 року у справі № 348/1137/14-а та від 09.09.2020 року у справі № 348/2071/16-а, від 29.01.2024 у справі № 560/5001/21.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” (далі по тексту - Постанова № 1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 . Отже, до набрання чинності Постановою № 1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Оскільки записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 25.03.1996 підтверджується його робота у період 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 на території російської федерації, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, яке є предметом оскарження, надано не було.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі “Chahal проти Об`єднаного королівства” (заява № 22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі “Афанасьєв проти України”).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.03.1996 та висновків суду в даній справі.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржене.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в оскаржуваній апелянтом частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 по справі № 440/5809/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий