Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №520/964/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 520/964/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/964/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії № 204450023894 від 25.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 15.08.1988 року по грудень 1992 рік згідно довідок від 05.11.2025 року № 01- 27/1084, від 06.11.2025 року № 01-27/1096-25 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 19.11.2025 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 р. задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії № 204450023894 від 25.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.08.1988 року по грудень 1992 рік згідно довідок від 05.11.2025 року № 01- 27/1084, від 06.11.2025 року № 01-27/1096-25 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 19.11.2025 року, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня) 20 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком через веб-портал Пенсійного фонду України.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви передано до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області.

За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Житомирській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області № 204450023894 від 25.11.2025 зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи відповідно до довідок від 05.11.2025 № 01-27/1084, від 06.11.2025 №01-27/1096-25 з 15.08.1988 по грудень 1992, відсутній наказ на звільнення та не підтверджено первинними документами; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи як приватний підприємець з 15.06.2004 по 31.01.2005, з 01.03.2005 по 31.05.2005, з 01.01.2010 по 31.01.2010, з 04.10.2010 по 31.10.2010, з 01.04.2011 по 28.02.2015, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.09.2022 по 31.12.2022, 01.02.2023 по 31.12.2023, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. А тому відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач не погоджуючись з рішенням відповідача звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачки є зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 15.08.1988 року по грудень 1992 рік згідно довідок від 05.11.2025 року № 01- 27/1084, від 06.11.2025 року № 01-27/1096-25 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 19.11.2025 року, з урахуванням висновків суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ).

Згідно з ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача втрачена.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788-ХІІ, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Частиною першою статті 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Статтею 66 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Згідно з п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, - основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Порядком також встановлено правила підтвердження стажу роботи. Так, згідно з п. 23 Порядку документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Згідно з п. 26 Порядку, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Згідно з п. 27 Порядку, у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, у підтвердження трудової діяльності позивача у період з 15.08.1988 року по грудень 1992 рік Виконавчим комітетом Харківської міської ради Харківської області Управління освіти адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради надано довідки від 05.11.2025 року № 01- 27/1084 та від 06.11.2025 року № 01-27/1096-25.

Зазначеними довідками підтверджується, що позивач, згідно з наказом від 15.08.1988 по Дзержинському районному відділу освіти м. Харкова №357-к, була прийнята на роботу на посаду вчителя української мови та літератури середньої школи №159 Дзержинського району м. Харкова з 15.08.1988. Працювала на посаді вчителя української мови та літератури середньої школи №159 Дзержинського району м. Харкова по грудень 1992 року включно. Запис зроблено на підставі книг особових рахунків працівників середньої школи №159 Дзержинського району м. Харкова. Підтвердити факт звільнення у 1992 році немає можливості, оскільки в архівних документах Управління освіти адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради відсутні номер наказу та дата звільнення Позивача з посади вчителя української мови та літератури середньої школи №159 Дзержинського району м. Харкова.

Судим розглядом встановлено, що обставини роботи позивача також підтверджений довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії від 05.11.2025 року № 01- 27/1084, де зазначена сума заробітку з серпня 1988 року по квітень 1990 рік.

Можливості надати наказ про звільнення у 1992 році позивач не має з незалежних від неї причин, оскільки в архівних документах Управління освіти адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради відсутні номер наказу та дата звільнення Позивача з посади вчителя української мови та літератури середньої школи №159 Дзержинського району м. Харкова.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018 працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Судом встановлено, що довідка від 05.11.2025 року № 01- 27/1084 містять відомості про нарахування заробітної плати за період з серпня 1988 року по квітень 1990 рік, довідка видана на підставі особових рахунків за 1988-1990 роки.

Також у матеріалах справи міститься довідка Комунального закладу «Харківський ліцей №159 Харківської міської ради» від 01.09.2025 №01-31/65, відповідно до якої підтверджується, що ОСОБА_1 згідно з наказом від 19.08.1988 № 26 по середній школі № 159 та наказом Дзержинського районного відділу освіти м. Харкова №357-к була прийнята на роботу на посаду вчителя української мови та літератури середньої школи №159 Дзержинського району м. Харкова з 15.08.1988, також ОСОБА_1 була прийнята на посаду класного керівника на 1989-1990 н.р. згідно з наказом по середній школі №159 від 01.09.1989 №158, інші записи по трудовій зайнятості ОСОБА_1 відсутні.

Щодо неврахування при обчисленні пенсії архівної довідки про заробітну плату від 05.11.2025 року № 01-27/1084 за період 1988–1990 років з підстав відсутності її підтвердження первинними документами, колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку), затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

В свою чергу, суд звертає увагу, що підтвердження достовірності даних довідки відбувається шляхом проведення органом Пенсійного фонду перевірки за місцем зберігання первинної документації.

Судовим розглядом проаналізовано зміст спірної довідки та встановлено, що вона складена Виконавчим комітетом Харківської міської ради Харківської області Управління освіти адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради. Зазначена довідка містить відомості про заробітну плату позивача за період з серпня 1988 року по квітень 1990 року.

Відтак, колегія суддів вважає її цілком прийнятною, оскільки вона містить усі необхідні реквізити та відомості, визначені п. 2.10 Порядку №22-1.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 дійшов висновку про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

При цьому, суд зазначає, що будь-яких доводів щодо невідповідності спірної довідки чинному законодавству (або їх недостовірності) пенсійним органом не наведено.

Оцінюючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним чином завірені архівні довідки, які містять відомості про наказ про прийняття на роботу, а також дані про нарахування заробітної плати протягом періоду з серпня 1988 року по квітень 1990 року, є належним та достатнім доказом для підтвердження страхового стажу ОСОБА_1 .

Також колегія суддів зазначає, що подані заявником до пенсійного фонду довідки від 05.11.2025 року № 01- 27/1084 та від 06.11.2025 року № 01-27/1096-25 містять всі необхідні реквізити: дату видачі та вихідний номер; назву органу, що видав довідки; номер та дату наказу про прийняття на роботу.

Отже, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду, відповідач діяв протиправно, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 204450023894 від 25.11.2025 року прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 15.08.1988 року по грудень 1992 рік згідно довідок від 05.11.2025 року № 01- 27/1084, від 06.11.2025 року № 01-27/1096-25 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 19.11.2025 року, з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 по справі № 520/964/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич