Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №520/33293/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. Справа № 520/33293/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 03.06.26 по справі № 520/33293/25

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі по тексту – НУ ЦЗУ, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо безпідставного утримання з ОСОБА_1 сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з донарахованої різниці на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25 грошового забезпечення;

- зобов`язати Національний університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнка, 8, м. Черкаси, 18034, код ЄДРПОУ 082128363) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 116469,82 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та військового збору у розмірі 25319,53 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2023 по день фактичного розрахунку (але не більше шести місяців) - 20.12.2023 включно;

- зобов`язати Національний університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнка, 8, м. Черкаси, 18034, код ЄДРПОУ 08571363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2023 по день фактичного розрахунку (але не більше шести місяців) - 20.12.2023 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці роботи, які передували дню звільнення в сумі 398121,99 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем при виплаті заборгованості грошового забезпечення, перерахованого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25, протиправно не було проведено одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44), шляхом виплати ОСОБА_1 недоотриманої різниці грошового забезпечення на суму 116469,82 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та військового збору у розмірі 25319,53 грн.

Крім того, стверджував, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, наявні підстави для зобов`язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2023 (день фактичного розрахунку) по 20.12.2023 (у межах шестимісячного періоду, встановленого приписами чинної редакції статті 117 КЗпП України).

Переконував, що нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути проведена з одночасною грошовою компенсацією у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення у відповідності до приписів Порядку № 44.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/33293/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національного університету цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, ЄДРПОУ 08571363) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо утримання з ОСОБА_1 сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з донарахованої різниці на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25 грошового забезпечення.

Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнка, 8, м. Черкаси, 18034, код ЄДРПОУ 082128363) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 116469,82 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та військового збору у розмірі 25319,53 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців - 21.12.2023 включно.

Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнка, 8, м. Черкаси, 18034, код ЄДРПОУ 08571363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців - 21.12.2023 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці роботи, які передували дню звільнення в сумі 55737,08 грн (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот тридцять сім гривень 08 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/33293/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність підстав для компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки виплати за рішенням суду звільненому співробітнику НУ ЦЗУ включаються до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також військовим збором на загальних підставах.

Переконував, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду у справі № 520/6300/25, відповідач діяв у межах чинного законодавства при відрахуванні з належної до виплати позивачу суми податку на доходи фізичних осіб (18%) та військового збору (5%), а тому вважав позовні вимоги в цій частині такими, що не відповідають приписам ПК України та не підлягають задоволенню.

Крім того, зазначив про відсутність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 55737,08 грн, оскільки ним, як звільненим працівником не пред`являлась вимога про здійснення остаточного розрахунку.

Зауважив, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, а при здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, при цьому, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Переконував, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби призводять до несправедливості та створюють реальні передумови нанесення економічних збитків державі в умовах дії воєнного стану та існуючого дефіциту бюджетних коштів, вкрай необхідних у цей час для потреб Збройних Сил України.

З огляду на викладене, наполягав, що зі сторони відповідача, не порушувались права та не вчинялись неправомірні дії по відношенню до позивача.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах і підрозділах цивільного захисту, безпосередньо в НУ ЦЗУ.

Наказом НУ ЦЗУ від 21.06.2023 № 309 «Про кадрові питання» позивача звільнено зі служби 21.06.2023.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25 зобов`язано Національний університет цивільного захисту України (18034, м. Черкаси, вул. Онопрієнка, буд. 8, код ЄДРПОУ 082128363): здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення, допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 18.07.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив розрахунок грошового забезпечення позивача, та нарахував кошти у розмірі – 506390,53 грн. При цьому, фактично виплатив позивачу суму в розмірі 389920,71 грн, утримавши з розрахованої суми ПДФО - 91150,29 грн та військовий збір у розмірі 25319,53 грн, що підтверджується відповідним розрахунком та платіжними інструкціями, які додаються.

Крім того, при проведенні остаточного розрахунку з позивачем відповідач не здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 21.06.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом з метою захисту порушених прав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій НУ ЦЗУ щодо утримання з ОСОБА_1 сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з донарахованої різниці грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки у позивача, як військовослужбовця, наявне право на отримання такої компенсації відповідно до приписів Порядку № 44 та Податкового кодексу України, яке було порушено відповідачем.

Визнаючи протиправною бездіяльність НУ ЦЗУ в частині не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців - 21.12.2023 включно, суд першої інстанції, врахувавши те, що на дату звільнення позивача відповідачем не було проведено остаточний розрахунок у повному обсязі, а здійснений він лише 23.11.2025 на виконання рішення суду, вважав наявними підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

З метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав за необхідне зобов`язати НУ ЦЗУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 116 469,82 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та військового збору у розмірі 25319,53 грн, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців - 21.12.2023 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці роботи, які передували дню звільнення в сумі 55737,08 грн.

При цьому, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважав за необхідне застосувати принцип співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим вважав співмірною та належною позивачу до виплати суму середнього заробітку саме у розмірі 55737,08 грн, а не 398121,99 грн, як просив позивач, що слугувало підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2023 по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців - 20.12.2023 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці роботи, які передували дню звільнення в сумі 398121,99 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд першої інстанції дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що спірним є правомірність утримання з ОСОБА_1 сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з донарахованої різниці на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25 грошового забезпечення та не виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком № 44.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Приписами пунктів 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25, відповідач виплатив позивачу суму заборгованості грошового забезпечення 389920,71 грн, утримав ПДФО 91150,29 грн та військовий збір 25319,53 грн (5%), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (а. с. 16 - 17).

Тобто, загальна сума коштів, нарахованих позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25 становить 506390,53 грн (389920,71 грн + 91150,29 грн + 25319,53 грн).

Враховуючи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення позивачу, ОСОБА_1 не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого відповідачем при виплаті такого грошового забезпечення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17, від 29.07.2020 у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22.

Таким чином, у відповідача наявний обов`язок з виплати позивачу грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з перерахованого грошового забезпечення.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що виплати за рішенням суду звільненому співробітнику НУ ЦЗУ включаються до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та своєчасній виплаті позивачу грошового забезпечення у відповідному розмірі при звільненні зі служби в НУ ЦЗУ, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошового забезпечення.

Вказана правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 825/761/17.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій НУ ЦЗУ щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/6300/25.

Щодо утримання відповідачем військового збору у розмірі 25319,53 грн (5%) з виплаченого позивачу на виконання рішення суду у справі № 520/6300/25 грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" № 4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" № 4113 від 04.12.2024 (далі - Закон № 4113) уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4113 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX (далі - Закон № 4015-IX).

З огляду на те, що Закон № 4015-IX набрав чинності 01.12.2024, зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України внесені Законом № 4113 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-ІХ встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення суду у справі №520/6300/25 відповідач виплатив позивачу заборгованість грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 18.07.2022 з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5% (25319,53 грн від 506390,53 грн).

Однак, до такого доходу позивача, в силу вищенаведених положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, що складає 7595,86 грн, а не 5 % (25319,53 грн), як здійснено відповідачем.

Отже, утримання відповідачем при виконанні рішення суду по справі № 520/6300/25 з нарахованого позивачу грошового забезпечення (506390,53 грн) суми військового збору у розмірі 17723,67 грн (3,5 %), є протиправним.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов`язання НУ ЦЗУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення у вигляді утриманого військового збору у розмірі 7595,86 грн задоволенню не підлягають.

З огляду на те, що суд першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставин у справі не надав оцінки протиправності дій відповідача щодо надмірного стягнення з ОСОБА_1 3,5 % військового збору (17723,67 грн), а у резолютивній частині зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу військовий збір у розмірі 25319,53 грн, не виокремивши належну до виплати частку, наявні підстави для скасування рішення суду в цій частині.

Надаючи оцінку позовним вимогам в частині визнання протиправною бездіяльності НУ ЦЗУ щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців - 21.12.2023 включно, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору

Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 21.06.2023 позивача звільнено зі служби у НУ ЦЗУ.

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 23.11.2025, а саме виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 389920,71 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.11.2025 № 3231 (а. с. 16).

Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Враховуючи, що на дату виключення (21.06.2023) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише 23.11.2025, наявні підстави для застосування до НУ ЦЗУ наслідків статті 117 КЗпП України.

Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до НУ ЦЗУ, як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання.

Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності НУ ЦЗУ, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За правилами пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом МВС України від 20.07.2018 за № 623, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні (23.11.2025), періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 22.06.2023 (з дня, наступного за датою звільнення) по 22.11.2025 включно (день, що передує даті виплати), однак враховуючи приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період, за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, періодом затримки розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах є проміжок часу з 22.06.2023 по 21.12.2023 включно, що становить 183 дні.

Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 22.06.2023 до 21.12.2023 включно при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 21.06.2023, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень 2023 року (30 календарних днів) та травень 2023 року (31 календарний день).

Відповідно до наявної в матеріалах архівної відомості про розміри нарахованого позивачу грошового забезпечення встановлено, що за квітень 2023 року грошове забезпечення позивача склало 66353,60 грн, за травень 2023 року - 66353,60 грн.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяці, що передували даті звільнення становить 2175,53 грн. ((66353,60+66353,60)/61).

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 22.06.2023 по 21.12.2023, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З наявної у матеріалах справи архівної відомості, колегією суддів встановлено, що загальна сума нарахованого позивачу грошового забезпечення при звільненні зі служби становить 2441923,12 грн.

При цьому, виплачена на виконання судового рішення у справі № 520/20295/25 сума грошового забезпечення складає 389920,71 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 2831843,83 грн (2441923,12 грн + 389920,71 грн).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 389920,71 грн у процентному виразі дорівнює 14% від 2831843,83 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 183 дні затримки виплати грошового забезпечення (за період з 22.06.2023 по 21.12.2023) склав 398121,99 грн (183 дні х 2175,53 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 22.06.2023 по 21.12.2023 підлягають кошти у сумі 55737,08 грн (14% від 398121,99 грн).

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на нарахування та виплату недоотриманої на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різниці грошового забезпечення на суму 108873,96 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та надмірно утриманого військового збору у розмірі 17723,67 грн, а також на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по 21.12.2023 включно в сумі 55737,08 грн, існує лише один вид правомірної поведінки НУ ЦЗУ - нарахувати та виплатити позивачу відповідні суми.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання НУ ЦЗУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 108873,96 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та надмірно утриманого військового збору у розмірі 17723,67 грн, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2023 по 21.12.2023 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці роботи, які передували дню звільнення в сумі 55737,08 грн.

На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи те, що при вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції не виокремив у відсотковому/грошовому виразі належні ОСОБА_1 до виплати суми утриманого військового збору, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/33293/25 в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 116469,82 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та військового збору у розмірі 25319,53 грн слід скасувати з прийняттям в цій частині постанови про часткове задоволення позову.

В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/33293/25 підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/33293/25 в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 116469,82 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн та військового збору у розмірі 25319,53 грн - скасувати.

Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Національний університет цивільного захисту України (18034, вул. Онопрієнка, 8, м. Черкаси, ЄДРПОУ 08571363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення на суму 108873,96 грн (сто вісім тисяч вісімсот сімдесят три гривні дев`яносто шість копійок) у вигляді грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 91150,29 грн (дев`яносто одна тисяча сто п`ятдесят гривень двадцять дев`ять копійок) та надмірно утриманого військового збору у розмірі 17723,67 грн (сімнадцять тисяч сімсот двадцять три гривні шістдесят сім копійок).

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі № 520/6300/25 різницю грошового забезпечення у вигляді утриманого військового збору у розмірі 7595,86 грн – відмовити.

В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/33293/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій