Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №480/5346/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 480/5346/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Окружної прокуратури міста Суми Лавріненко Руслана Миколайовича на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 24.07.26 по справі № 480/5346/26

за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми Лавріненко Руслана Миколайовича в інтересах держави в особі , Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства

до Сумської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Керівник Окружної прокуратури міста Суми Лавріненко Р.М. в інтересах держави в особі Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, в якому просив :

визнати протиправним та скасувати рішення 75 сесії 8 скликання Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР «Про відмову Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених»;

зобов`язати Сумську міську раду повторно розглянути на пленарному засіданні подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 щодо віднесення земельних ділянок до самозаліснених.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду Шаповала М.М. від 14.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня отримання копії ухвали, шляхом обґрунтування необхідності захисту інтересів держави, визначення законних підстав для звернення до суду прокурора, надання доказів повідомлення Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про виявлені ним порушення.

22.07.2026 прокурор подав заяву про усунення недоліків позовної заяви.

У заяві посилається на положення статті 131-1 Конституції України, статей 5, 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, а також на правові висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави. Зазначив, що Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, через який держава реалізує повноваження, передбачені статтею 57-1 Земельного кодексу України. На думку прокурора, право цього органу на звернення до суду випливає також зі статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Крім того, прокурор вказує, що після прийняття Сумською міською радою рішення від 24.12.2025 № 6260-МР Північним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства не вжито ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави, зокрема не забезпечено судового оскарження зазначеного рішення. На підтвердження дотримання вимог статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон України № 1697-VII) прокурор посилається на лист Окружної прокуратури міста Суми від 10.06.2026 № 51-5473вих-26 та відповідь Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.06.2026 № 02-08/654, у якій повідомлено, що заходи щодо судового оскарження рішення Сумської міської ради не вживалися у зв`язку з відсутністю фінансування. Також прокурор зазначає, що бездіяльність Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства має системний характер, оскільки під час попереднього спору щодо нерозгляду Сумською міською радою подання від 29.10.2024 № 02/1012 захист інтересів держави також здійснювався прокурором у справі № 480/1221/25. До заяви про усунення недоліків додано копії Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, та Положення про Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 № 1011.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 позовну заяву керівника Окружної прокуратури міста Суми Лавріненка Р.М. в інтересах держави в особі Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії і додані до неї документи повернуто позивачу.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить суд скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 справу направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні, прийшов до висновку, що для підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави прокурор повинен довести не лише факт нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави, а й те, що орган, в особі якого заявлено позов, наділений законом повноваженнями на здійснення відповідного захисту, зокрема шляхом звернення до суду з таким позовом. Наданими прокурором Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України та Положенням про Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства не передбачено повноважень Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами про визнання протиправними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо відмови у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених. Повноваження Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства щодо реалізації державної політики у сфері лісового господарства, здійснення державного контролю, охорони, захисту, використання та відтворення лісів самі по собі не свідчать про наявність у цього органу права на звернення до суду з будь-яким позовом, пов`язаним із зазначеною сферою. Водночас, судом не враховано приписи ч. 4 ст. 103 Лісового кодексу України, якою визначено, що у разі незгоди власників лісів і лісокористувачів з рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, чи органу місцевого самоврядування спір вирішується судом. Предмет спору у даній справі стосується бездіяльності Сумської міської ради щодо визнання протиправним та скасувати рішення 75 сесії 8 скликання Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР «Про відмову Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених» та полягає у визначенні правильного застосування норм ст. 57-1 Земельного кодексу України, яка імперативно визначає порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених та органи, які уповноважені на здійснення відповідних функцій держави. Отже, спірні правовідносини, відповідно, виникли між територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, який направив відповідне подання до відповідача та органом місцевого самоврядування - розпорядником земельних ділянок, про які йдеться у поданні, який відмовив відмовив у віднесенні земельних ділянок до само заліснених. Вказує, що ані Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, ані Положенням про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства не передбачено повноважень Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування прийняти рішення щодо відмови у віднесенні земельних ділянок до само заліснених. Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану в постанові від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18 та підтриману Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17, від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 та застосовану Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, в постановах від 24.10.2019 у справі № 810/3165/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 13.12.2019 у справі № 810/3160/18. У цих справах розглядалося питання повноважень щодо наявності у центрального органу виконавчої влади (в даному випадку Державіаслужби) права звернення до суду із позовними вимогами, які не закріпленні в КАС України та інших законах. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження Державіаслужби на звернення до суду із зазначеними позовними вимогами не передбачені КАС України або іншим законом, але чинним законодавством України також не врегульовано питання альтернативних дій Державіаслужби у випадку невиконання особою рішення центрального органу виконавчої влади. У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі № 440/1326/25 суд зробив висновок, що відсутність прямої згадки про судовий захист у підзаконних актах (Положення № 521, Положення № 404) не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, якщо позов спрямований на захист інтересів держави (суспільного інтересу) від бездіяльності іншого суб`єкта владних повноважень.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви (п. 3 ст. 294 КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено, що Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства наділене законом правом на звернення до суду з вимогами, заявленими у цій справі, а отже, не доведено й наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі зазначеного органу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 5 КАС України передбачено, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ключовим питанням у цій справі є наявність або відсутність у Керівник Окружної прокуратури міста Суми відповідно до положень статті 23 Закону України № 1697-VII, пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Сумської міської ради з позовом про зобов`язання Сумської міської ради повторно розглянути на пленарному засіданні подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 щодо віднесення земельних ділянок до самозаліснених.

Так, відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 - 5 статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України № 1697-VII визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За положеннями частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що право на представництво прокурор набуває, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює захисту або здійснює неналежно, а також у разі відсутності такого органу.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

З огляду на наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів, проаналізувала нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, а також правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, де також надавалась оцінка правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Колегією суддів установлено, що право на звернення до суду з цим позовом керівник Окружної прокуратури міста Суми обґрунтовує бездіяльністю Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, яка полягає у невжитті вказаними уповноваженими органами належних заходів щодо зобов`язання Сумської міської ради повторно розглянути на пленарному засіданні подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 щодо віднесення земельних ділянок до самозаліснених, у порядку, визначеному статтею 57-1 Земельного кодексу України.

Прокурор вважає, що Сумська міська рада допустила бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».

За твердженнями прокурора саме Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є уповноваженими органами для звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення 75 сесії 8 скликання Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР «Про відмову Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених» та зобов`язання Сумської міської ради повторно розглянути на пленарному засіданні подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 щодо віднесення земельних ділянок до самозаліснених.

Відповідно до статті 2 Лісового кодексу України (далі ЛК України) лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 3 ЛК України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері лісових відносин регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Статтею 25 ЛК України визначено, що основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин здійснюється шляхом: 1) формування та визначення основних напрямів державної політики у сфері лісових відносин; 2) визначення законом повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; 3) установлення відповідно до закону порядку і правил у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Відповідно до статті 28 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства: 1) визначає пріоритетні напрями та стратегію розвитку у сфері лісових відносин; 2) забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів; 3) розробляє та організовує виконання державних цільових, галузевих та інших програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) забезпечує нормативно-правове регулювання з ведення лісового господарства; 5) вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Згідно зі статтею 28-1 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства: 1) вносить пропозиції щодо формування державної політики; 2) здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; 3) організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів; 4) організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів; 5) забезпечує функціонування державної лісової охорони, координує діяльність лісової охорони інших постійних лісокористувачів і власників лісів; 6) координує здійснення заходів з охорони лісів від пожеж та захисту від шкідників і хвороб; 7) координує роботу з ведення лісового господарства підпорядкованими йому науково-дослідними установами; 8) бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів для лісового господарства; 9) видає ліцензії відповідно до закону; 10) вносить пропозиції щодо обмеження або тимчасового припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форми власності у разі порушення ними лісового законодавства; 11) приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; 11-1) погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації лісовому законодавству; 12) здійснює міжнародне співробітництво з питань ведення лісового господарства; 13) вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Статтею 29 ЛК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин: забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; здійснює державне управління, регулювання у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; координує здійснення органами виконавчої влади заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; бере участь у розробленні загальнодержавних, державних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; затверджує в установленому порядку нормативи використання лісових ресурсів; погоджує нормативно-правові акти з ведення лісового господарства; організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об`єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування; вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Відповідно до статті 29-1 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин: погоджує матеріали лісовпорядкування; організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об`єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування; вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Згідно зі статтею 29-2 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері лісових відносин: 1) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 2) розглядає справи про адміністративні правопорушення; 3) обмежує чи зупиняє (тимчасово) в установленому порядку діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо вона здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів; 4) застосовує у випадках, передбачених законом, економічні санкції до підприємств, установ та організацій, їх посадових і службових осіб, громадян за порушення вимог законодавства, подає позови до суду про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок такого порушення; 5) вирішує інші питання, визначені законом та покладені на нього актами Президента України.

Відповідно до статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.

Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, вирішують спори, пов`язані з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що перебувають у державній власності.

Органи місцевого самоврядування вирішують спори, пов`язані з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що перебувають у комунальній власності.

У разі незгоди власників лісів і лісокористувачів з рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, чи органу місцевого самоврядування спір вирішується судом.

Відповідно до статті 28 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з Положенням № 521 Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Держлісагентства є:

1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства;

2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, між іншим: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно - правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів; вносить Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів пропозиції щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, розвитку мисливського господарства; здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; у межах повноважень, передбачених законом, розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Держлісагентство для виконання покладених на нього завдань має право, між іншим: одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити перевірки дотримання вимог законодавства у сфері лісового (в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління) та мисливського господарства.

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Міндовкілля від 29.09.2022 за № 404, міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.

Відповідно до Положення про Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затверджене Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 за № 1011 Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом.

Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами та дорученнями Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міндовкілля, дорученнями Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, наказами Держлісагентства, дорученнями Голови Держлісагентства, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Завданням Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території Сумської та Чернігівської області.

Управління відповідно до покладених на нього завдань, між іншим, здійснює державний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); видачу спеціальних дозволів на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування; видачу сертифікатів про походження лісоматеріалів.

Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства забезпечує: організацію ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення відповідно до законодавства моніторингу лісів та мисливських тварин; складання зведених відомостей проектів лісових культур, плантацій і природного поновлення та звіту про проведення лісокультурних робіт; впровадження у лісове та мисливське господарство результатів науково-дослідних та дослідно - конструкторських робіт, необхідних для реалізації програм розвитку лісового та мисливського господарства; функціонування державної лісової охорони, координують діяльність лісової охорони інших постійних лісокористувачів і власників лісів, реалізації державної політики у сфері пожежної безпеки, забезпечують організацію та координацію діяльності з охорони державного мисливського фонду і заходів з регулювання чисельності мисливських, хижих та шкідливих для мисливського господарства тварин; виконання завдань цивільного захисту у складі функціональної підсистеми охорони лісів, техногенну та пожежну безпеку, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню; здійснення наземно-авіаційної охорони лісів від пожеж, незаконних рубок та інших порушень лісового законодавства, захист лісу від шкідників і хвороб та іншого шкідливого впливу на території лісового фонду підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Отже, колегія суддів, проаналізувавши обставини цієї справи та норми права, які регламентують порядок звернення прокурора до суду з адміністративним позовом, а також враховуючи висновки Верховного Суду щодо їх застосування, дійшла висновку, що саме Державне агентство лісових ресурсів України та Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є тими державними органами, які забезпечують, зокрема, ведення моніторингу лісів, беруть участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо, мають право здійснювати захист інтересів держави у сфері охорони лісів через утворений територіальний орган - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та звертатись до суду якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен був установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Суд повинен перевірити, чи дотримався прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону України № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів установила, що 29.10.2024 Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося до Сумської міської ради з поданням № 02/1012 щодо ухвалення рішення про віднесення 22 земельних ділянок, у межах Сумської міської об`єднаної територіальної громади, орієнтовно загальною площею 267,4771 га, до самозалісених земель та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки.

До вказаного подання додано інформацію про місце розташування цих самозалісених ділянок, а саме планово-картографічні матеріали ділянок.

Відповідно до вказаного подання та доданих до нього матеріалів до самозалісених земель підлягають віднесенню наступні земельні ділянки:

- дві ділянки орієнтовною площею 3,4 га, розташовані поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:09:003:3059 на території Велико-Чернеччинського старостинського округу;

- одна ділянка орієнтовною площею 6,76 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5910191500:01:014:0001, п`ять ділянок орієнтовною площею 15,3441 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5910191500:01:011:0001, одна ділянка орієнтовною площею 5,3 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:13:003:0112 на території м. Суми;

- дві ділянки орієнтовною площею 144,2129 га, розташовані поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924785900:20:001:0029, дві ділянки орієнтовною площею 12,54 га, розташовані поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924781500:03:001:0147, одна ділянка орієнтовною площею 18,9 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924781500:03:003:0166 на території Битицького старостинського округу;

- одна ділянка орієнтовною площею 6,4186 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:10:002:0824, одна ділянка орієнтовною площею 3,01 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:10:002:0390, одна ділянка орієнтовною площею 35,6596 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:12:001:0004, одна ділянка орієнтовною площею 6,8464 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:01:024:0099, дві ділянки орієнтовною площею 5,8855 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:01:016:0180, одна ділянка орієнтовною площею 2,1 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:07:002:0044, одна ділянка орієнтовною площею 1,1 га, розташована поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5924787100:10:001:0019 на території Стецьківського старостинського округу.

Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради листом № 06.01-18/6352 від 14.11.2024 повідомлено Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про неможливість віднесення вказаних земельних ділянок до самозалісених за відсутності кадастрових номерів та відповідної землевпорядної документації, та запропоновано управлінню звернутись до міської ради з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для подальшого їх визнання самозалісеними та надання у постійне користування.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 480/1221/25 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Сумської міської ради щодо не розгляду та не вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012.

Зобов`язано Сумську міську раду розглянути подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

За результатами розгляду вказаного подання рішенням Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6160-МР Північному МУЛМГ відмовлено у віднесенні земельних ділянок до самозалісених загальною площею 267,4771 га.

При цьому, Сумською міською радою при ухваленні рішення фактично повторно застосовано ті самі підстави для відмови, які були викладені у листі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 14.11.2024. Зокрема, відповідач знову послався на відсутність сформованих земельних ділянок, кадастрових номерів, документації із землеустрою та достатніх графічних матеріалів, незважаючи на те, що саме ці доводи були визнані судами такими, що не відповідають вимогам ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами пунктів 34, 34-1 частини 1 статті 26 Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997 «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон України № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; прийняття рішень щодо здійснення виконавчим органом сільської, селищної, міської ради державного контролю за використанням та охороною земель.

Разом з цим, ані Держлісагентсвом, ані Північним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства не подано до суду відповідного позову про визнання протиправним та скасування рішення 75 сесії 8 скликання Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР «Про відмову Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених» та зобов`язання Сумської міської ради повторно розглянути на пленарному засіданні подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 щодо віднесення земельних ділянок до самозаліснених.

Як вбачається зі звернення Окружної прокуратури міста Суми від 10.06.2026 № 51-5473вих-26 до Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, прокурором зазначено, що за результатами розгляду подання, рішенням Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР Північному МУЛМГ відмовлено у віднесенні земельних ділянок до самозалісених загальною площею 267,4771 га. Відмовляючи у задоволенні подання, Сумська міська рада у своєму рішення посилалась на те, що зазначені в поданні земельні ділянки не сформовані, документація на підставі якої вноситься інформація до Державного земельного кадастру не розроблена та відсутні графічні матеріали на підставі яких можливо визначити місце розташування земельних ділянок. Вказуно, що Сумська міська рада в порушення вимог ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України безпідставно та необгрунтовано прийняла рішення про відмову у віднесенні несформованих земельних ділянок до самозалісених без розроблення документації із землеустрою. Такі дії органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України» та порушують інтереси держави у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісових ресурсів. Враховуючи викладене, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просив поінформувати Окружну прокуратуру міста Суми щодо самостійного вжиття Північним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства заходів для визнання протиправним та скасування рішення Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР та зобов`язання повторно розглянути на сесії ради подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозаліснених у судовому порядку. Вказано, що якщо такі заходи судового врегулювання управлінням не вживалися, прошу повідомити про причини не вжиття Північним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства заходів для оскарження рішення Сумської міської ради у судовому порядку та зобов`язання повторно розглянути подання управління № 02/1012 від 29.10.2024. Також, повідомлено, що у разі встановлення підстав, передбачених ст. 23 Закону України № 1697-VII, питання про вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави вирішуватиметься органами прокуратури.

Так, у відповідь на звернення Окружної прокуратури міста Суми з приводу порушення Сумською міською радою вимог законодавства у сфері віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, листом від 24.06.2026 № 02-08/654 Північне міжрегіональне управлінням лісового та мисливського господарства повідомило прокурора про відсутність, передбачених кошторисом Управління бюджетних коштів, призначених для сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою до Сумської міської ради.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах Окружна прокуратура міста Суми неодноразово зверталась до Північного міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства із запитами про необхідність вжиття заходів реагування на протиправне рішення 75 сесії 8 скликання Сумської міської ради від 24.12.2025 № 6260-МР «Про відмову Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених», однак жодних дій уповноваженими суб`єктами владних повноважень не вчинено, що ними не заперечується, у прокурора були наявні підстави для звернення до суду з цим позовом в порядку статті 23 Закону України № 1697-VII.

З огляду на наведене висновки суду першої інстанції про залишення цього позову без розгляду у зв`язку з визначенням прокурором органу, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, є помилковими, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального з дотриманням норм процесуального права та не відповідають правозастостосовчій практиці, наведеній у постановах Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

Колегія суддів зауважує, що здійснення іншими органами, зокрема Держекоінспекцією, державного контролю у галузі лісового господарства, не свідчить про те, що у даному конкретному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі неуповноваженого органу.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що зі змісту листа від 10.06.2026 № 51-5473вих-26 вбачається, що він був направлений з метою отримання інформації для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, а не як попереднє повідомлення компетентного органу про встановлене прокурором порушення та намір звернутися до суду в його інтересах, оскільки в листі прокурором зазначено про встановлене порушення Сумською міською радою під час розгляду подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2024 № 02/1012.

За таких обставин колегія суддів констатує, що у справі, яка розглядається, прокурором дотримано порядок звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати їх захист саме у визначений прокурором спосіб, тобто у судовому порядку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/11956/20.

З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про відсутність у Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського повноважень на звернення з позовом до суду та, як наслідок, помилковість зазначення прокурором цих органів в якості позивачів у справі, є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі № 480/5346/26 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 по справі № 480/5346/26 скасувати.

Справу № 480/5346/26 направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий