Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №480/2389/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 480/2389/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета) у справі №480/2389/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАВОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за № 182950011244 від 10.03.2025;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати стаж роботи з 01.08.1983 по 20.08.1990 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1983.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком № 182950011244 від 10.03.2025.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 роботи період з 01.08.1983 до 20.08.1990 (включно).

Зобов`язано ГУ ПФУ у Донецькій області повторно розглянути заяву від 03.03.2025 ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням до страхового стажу період роботи з 01.08.1983 до 20.08.1990 (включно) та прийняти рішення по суті заяви від 03.03.2025.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

ГУ ПФУ у Донецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що страховий стаж позивача складає 26 років 00 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Вказує, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно трудової книжки з 01.08.1983 по 20.08.1990, оскільки на записі про звільнення відбиток печатки не придатний для сприйняття змісту, що виключає підстави для зарахування такого періоду до страхового стажу.

Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23.

Вважає, що ГУ ПФУ в Донецькій області правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства прийнято оспорюване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просила залишити скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

ГУ ПФУ в Сумській області не подало відзив на апеляційну скаргу.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернулась до відповідача із заявою від 03.03.2025 про призначення пенсії за віком (а.с.63).

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 10.03.2025 за №182950011244 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.

Згідно рішення страховий стаж позивача 26 років 12 днів.

Пенсійним органом до страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.08.1983 до 20.08.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 07.08.1983, оскільки запис про звільнення завірений печаткою, яка не придатна для сприйняття змісту.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, звернувся з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення пенсійного органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зазначені недоліки трудової книжки не є підставою не врахуванню періоду роботи позивача до його страхового стажу.

Окрім того, з метою захисту прав позивача суд вважав за необхідне покласти обов`язок на ГУ ПФУ у Донецькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.08.1983 до 20.08.1990 (включно), а також повторно розглянути заяву від 03.03.2025 позивача про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням до страхового стажу період роботи з 01.08.1983 до 20.08.1990 (включно) та прийняти рішення по суті заяви від 03.03.2025.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637.

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

На момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі по тексту - Інструкція №162).

Згідно пп.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до пп.2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції №162).

Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).

Відповідно до п.1.1 "Загальні положення" Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, в яку записи вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" стала відсутність у останньої необхідного страхового стажу, а саме 32 роки.

Пенсійним органом не враховано періоди роботи з 01.08.1983 до 20.08.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 07.08.1983, оскільки запис про звільнення позивача завірений печаткою, яка не придатна для сприйняття змісту.

Надаючи правову оцінку такому рішенню, колегія суддів зазначає наступне

Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_2 від 07.08.1983, остання містить записи, зокрема, про прийняття 01.08.1983 на посаду бухгалтера товарних запасів і матеріалів (запис №1), а також про звільнення 20.08.1990 по переводу в іншу організацію (запис №4) (а.с.8).

Вказані записи дають підстави встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи, посаду та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу та звільнена з роботи.

В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 у справі №159/4178/16-а.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Отже, не зарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.08.1983 до 20.08.1990, у зв`язку з тим, що запис про звільнення позивача завірений печаткою, яка не придатна для сприйняття змісту, не спростовує обставин щодо роботи позивача в такий період, а відтак не може бути обґрунтованою підставою для неврахування цього періоду роботи до її страхового стажу.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що вказаний недолік виключає підстави для зарахування такого періоду до страхового стажу позивача, є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що період роботи позивача з 01.08.1983 до 20.08.1990 (включно) підлягає зарахуванню до її страхового стажу, про що правильно зазначено судом першої інстанції.

Щодо посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності даних, колегія суддів необґрунтованими, оскільки обставини спірних правовідносин у даній справі та у справі, що переглядалася судом касаційної інстанції є відмінними, а тому не впливають на її вирішення.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено (доказано) правомірність власного рішення, є предметом оскарження у даній справі.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в резолютивній частині рішення судом першої інстанції покладено обов`язок зарахувати до страхового стажу період роботи позивача на ГУ ПФУ в Сумській області, а не на ГУ ПФУ в Донецькій області, що вказує на описку суду.

З урахуванням вимог ст.253 КАС України, це може бути підставою для звернення до суду з заявою про виправлення описки.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 у справі №480/2389/25 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц