Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №520/30857/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. Справа № 520/30857/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 23.03.26 по справі № 520/30857/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати противною та скасувати відмову Військової частин НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправний характер відмови Військової частин НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, оскільки позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби надано всі документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту – Закон № 2232-XII).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 по справі № 520/30857/25 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частин НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частин НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до ч. 4 п. 2 пп. "г" ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), визначені п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) від 17.09.2025 та вирішити питання про звільнення його з військової служби відповідно ч.4 п.2 пп."г" ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), визначені п.3 ч.12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 520/30857/25, як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про протиправність дій ВЧ НОМЕР_1 є передчасним, адже відповідач здійснює лише прийняття, перевірку, формування та направлення документів за підпорядкованістю для подальшого розгляду уповноваженим органом військового управління, однак не уповноважений одноособово приймати остаточне рішення щодо звільнення військовослужбовця з військової служби. У зв`язку з відсутністю у апелянта відповідних владних повноважень матеріали рапорту позивача були направлені до Військової частини НОМЕР_4 , яка здійснювала перевірку обґрунтованості підстав звільнення та приймала відповідне рішення.

Крім того, судом першої інстанції допущено суттєве порушення норм процесуального права, зокрема не повідомлено відповідача про відкриття провадження у справі. Так, суд надсилав процесуальні документи безпосередньо на адресу відповідача та до Головного управління зв`язку та кібербезпеки Генерального штабу Збройних Сил України. Разом з цим, ВЧ НОМЕР_1 є військовим формуванням Державної спеціальної служби транспорту та не входить до складу ЗСУ і не підпорядковується Генеральному штабу. У свою чергу, поштове відправлення, яким на адресу відповідача направлялись процесуальні документи повернулось до суду з відміткою АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою», а електронний кабінет на момент розгляду справи у суді першої інстанції у апелянта був відсутній, що підтверджує відсутність належного повідомлення ВЧ НОМЕР_1 про розгляд справи.

Звернув увагу, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам щодо законності та визначеності судового акта, адже не дає можливості встановити зміст покладених на відповідача обов`язків.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_5 .

17 вересня 2025 року позивачем подано рапорт про звільнення з лав Збройних сил України у запас відповідно до ч. 4 п. 2 ст. 26, абзацу 5 пункту 3 ч. 12 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Листом від 20.10.2025 № 2.3/953 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що до рапорту не надано документів, що підтверджують обов`язки щодо утримання дітей. Надані свідоцтва про народження не містять відомостей про батьківство, а матеріали рапорту не містять інформації про створення прийомної сім`ї.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незвільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки надані позивачем разом із рапортом документи свідчать про те, що він є прийомним батьком, на утриманні якого перебувають троє дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років, а тому останній відповідає критеріям, визначеним підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII та пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, а тому рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби підлягав задоволенню.

Суд вважав, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача вирішити питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно ч.4 п.2 пп."г" ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), визначені п.3 ч.12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Статус, правові основи організації, основні завдання і функції Державної спеціальної служби транспорту в системі Міністерства оборони України, а також заходи щодо правового і соціального захисту її особового складу визначено Законом України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 5 лютого 2004 року № 1449-IV (далі – Закон № 1449-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1449-IV Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, будівництва нових та/або відновлення пошкоджених об`єктів єдиної транспортної системи України в інтересах оборони держави, об`єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення, а також об`єктів нерухомості та інфраструктури у сфері управління Міністерства оборони України.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1449-IV визначено, що Державна спеціальна служба транспорту має таку загальну структуру: головний орган військового управління; регіональні органи військового управління; військові частини; навчальні військові частини; військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти; підприємства, установи та організації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон № 2232-XII.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).

Відповідно до пункту 12 Положення № 1115/2009, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення № 1115/2009 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення № 1115/2009 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Отже, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення, які розглядаються командирами, командувачами, начальниками, керівниками органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Колегією суддів встановлено, що 17.09.2025 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира взводу розмінування роти механізованого розмінування ВЧ НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа від 20.10.2025 № 2.3/953, командир Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_2 повідомив солдата ОСОБА_1 , що погоджені Військовою частиною НОМЕР_1 матеріали рапорту були направлені для подальшого погодження до Військової частини НОМЕР_4 , яка здійснює перевірку обґрунтованості звільнень з військової служби.

18.10.2025 від зазначеної військової частини надійшло роз`яснення, згідно з яким ОСОБА_1 не надано документів, що підтверджують обов`язки щодо утримання дітей. Надані свідоцтва про народження не містять відомостей про батьківство, а матеріали рапорту не містять інформації про створення прийомної сім`ї.

Таким чином, підстави, визначені частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (наявність на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей), відсутні.

З огляду на встановлені колегією суддів вищенаведені обставини, Військова частина НОМЕР_1 здійснювала лише прийняття та направлення рапорту позивача із доданими до нього документами за підпорядкованістю для подальшого розгляду уповноваженим органом військового управління, однак не приймала остаточне рішення щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

Матеріали рапорту були направлені до Військової частини НОМЕР_4 , яка і здійснювала перевірку обґрунтованості підстав звільнення та приймала відповідне рішення у межах своєї компетенції.

Разом з цим, позивачем у цій справі в якості відповідача у справі заявлно лише ВЧ НОМЕР_1 , яка, в свою чергу, не є тим органом державної влади (суб`єктом владних повноважень), який вчиняв оскаржувані у цій справі дії (рішення).

Натомість, належним відповідачем (або співвідповідачем), у даній справі мала бути Військова частина НОМЕР_4 , тобто відповідний суб`єкт владних повноважень, який здійснював перевірку обґрунтованості підстав звільнення позивача з військової служби та приймав відповідне рішення, проте, останній не був визначений позивачем, як відповідач у цій адміністративній справі, та не залучений судом першої інстанції в якості співвідповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Частиною 3 статті 48 КАС України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Колегія суддів зауважує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач вказує відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Так, суд першої інстанції, на виконання вимог статті 48 КАС України, виявивши звернення позову до неналежного відповідача зобов`язаний вжити відповідних заходів та запропонувати сторонам подати відповідне клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, або залучення співвідповідача, проте цього не зробив, чим фактично унеможливив позивачу реалізувати своє конституційне право на судовий захист.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України.

За правилами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.

Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права, зокрема, була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.

Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас, останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

Колегія суддів зауважує, що у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження на здійснення дій щодо заміни відповідача на належного або залучення в якості співвідповідача на стадії апеляційного перегляду справи, що унеможливлює дослідження таких обставин під час апеляційного перегляду справи, а відтак задоволення судом першої інстанції позовних вимог, звернених до ВЧ НОМЕР_1 , є передчасним.

Водночас, колегія суддів відхиляє викладені у апеляційній скарзі доводи в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не повідомлення апелянта про розгляд справи, адже як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, копія ухвали про відкриття провадження від 15.12.2025 була направлена засобами поштового зв`язку на поштову адресу відповідача, що ним визнається у апеляційній скарзі, однак конверт із поштовим відправленням повернувся із відміткою «адресат відсутній».

У свою чергу, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21 січня 2021 року у справі № 910/16249/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене та те, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не запропоновано сторонам здійснити заміну неналежного відповідача на належного, або залучити належного в якості співвідповідача, що в свою чергу, взагалі унеможливило позивачу захистити свої права у судовому порядку, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 по справі № 520/30857/25 слід скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Одночасно колегія суддів роз`яснює позивачу його право повторно звернутися з адміністративним позовом до належного відповідача.

При цьому, слід звернути увагу, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у не вирішенні питання заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача призвело до відмови у задоволенні позову саме з вищенаведених підстав та мотивів, що в свою чергу не свідчить про відсутність порушеного права позивача у спірних відносинах або про пропуск позивачем строку звернення до суду у разі звернення з адміністративним позовом до належного відповідача.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст.241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 по справі № 520/30857/25 - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко