Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №440/4885/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. Справа № 440/4885/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року (ухвалене суддею Ясиновським І.Г.) в справі № 440/4885/26

за позовом ОСОБА_1

до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 р. до 27.02.2026 р.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 р. задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 158040,98 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову у повному обсязі, а в частині стягнення з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2020 р. по 27.02.2026 р. в розмірі 158040,98 грн, зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 38222,20 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що підхід, застосований судом першої інстанції, не забезпечив справедливий баланс інтересів сторін та допустив понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат. Вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в 1 державному пожежно-рятувальному загоні (м. Полтава) Головного управління ДСНС України у Полтавській області з 01.02.2014 р. (наказ Управління ДСНС України у Полтавській області від 31.01.2014 р. №20) по 01.09.2020 р. (наказ Головного управління ДСНС України у Полтавській області від 01.09.2020 р. №132).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026 р., позов ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 01.09.2020 р. з урахуванням визначення посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (у т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за виконання особливо важких завдань, пов`язаних з ризиком для життя, надбавки за роботу в захисних дихальних апаратах, доплати за роботу у нічний час, щомісячної премії та інших складових грошового забезпечення), грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів; визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із врахуванням січня 2008 року, як місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексації; зобов`язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 28.01.2020 р. із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 28.01.2020 р. відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, виходячи із щомісячної фіксованої індексації у розмірі 3681,09 грн. з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.

На виконання рішення суду в справі №440/5359/25 відповідач 27.02.2026 р. виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, грошову компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні в загальному розмірі 130244,11 грн.

Позивач вважаючи, що наявні підстави для виплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 158040,98 грн.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до правової позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (в подальшому - КЗпП України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 р.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в 1 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з 01.02.2014 р. по 01.09.2020 р. При звільненні ОСОБА_1 зі служби з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, з позивачем не проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., ), грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні в загальному розмірі 130244,11 грн., яка була виплачена на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. в справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом в справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі як до періоду з 02.09.2020 р. до 18.07.2022 р. включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 до 27.02.2026 р. (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (в подальшому - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судовим розглядом встановлено, що останнім днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 01.09.2020 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є липень 2020 р. та серпень 2020 р.

Зі змісту довідки 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про середній заробіток ОСОБА_1 за посадою начальника караулу 1 ДПРЧ (м. Полтава) 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Полтавській області з розрахунку за 2 останні місяці служби перед звільненням від 05.06.2026 №18-189/25.02 встановлено, що грошове забезпечення позивача за липень 2020 року становило 13695,49 грн., за серпень 2020 року становило 13927,57 грн., середньомісячне грошове забезпечення становить - 13811,53 грн., середньоденний заробіток становить 445,53 грн. (27623,06 грн. / 62 дні).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачу при звільненні виплачено кошти в загальному розмірі 188783,94 грн.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25 позивачу виплачено недоплачене грошове забезпечення у розмірі 130244,11 грн.

З урахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої позивачу на виконання рішення суду у справі № 440/5359/25 (130244,11 грн.), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 319028,05 грн. (100%), з яких 130244,11 грн. - сума, нарахована на виконання рішення суду у справі №440/5359/25. Вказана сума становить 40,82 % (130244,11/319028,05 х 100) виплат, належних позивачу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вже зазначалося вище, позивача з 01.09.2020 р. виключено зі списків особового складу відповідача, проте останній з позовом по справі № 440/5359/25 з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише 21.04.2025 р., тобто більше ніж через 4 роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про перерахунок грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 р. положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки позивача звільнено зі служби 01.09.2020 р., з адміністративним позовом до суду у справі № 440/5359/25 він звернувся 21.04.2025 р., а остаточний розрахунок та виплату недоплаченого грошового забезпечення із позивачем проведено 27.02.2026 р., тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України (183 календарних днів).

Із врахуванням вищевикладених обставин, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення складає 81531,99 грн. (183 календарних днів х 445,53 грн.). Сума, з урахуванням істотності частки 40,82 %, становить 33281,36 грн.

Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 33281,36 грн., розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивача з адміністративним позовом до суду в справі №440/5359/25 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково стягнуто з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 158040,98 грн, за весь час затримки остаточного розрахунку. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог є частково обґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку, визначений судом першої інстанції та зазначає про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 при вирішенні даної справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поруч із цим, згідно з ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.09.2020 р. по 27.02.2026 р.

Приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, враховуючи правову природу стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як спеціального виду відповідальності роботодавця, та заробітної плати, слід дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 року в справі № 620/1982/19, у вказаній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому, Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Судовим розглядом встановлено, що між сторонами існував спір щодо виплати належних працівникові сум при звільненні, які вирішено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25. Як зазначав позивач, що 27.02.2026 р. на його картковий рахунок перераховано 130244,11 грн. Однак, при зарахуванні вказаних коштів не було вказано їх джерело походження та обставини зарахування. З метою з`ясування походження вказаної суми, 09.03.2026 р. позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації: щодо виконання зазначеного рішення суду, повідомивши суму грошового забезпечення, що виплачена йому (загальну та помісячну), а також розмір (у відсотках та гривнях) військового збору та розмір (у відсотках та в гривнях) податку з доходів фізичних осіб, що утримано з виплати, нарахованої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25; інформації про середньомісячний та середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повних місяці служби перед звільненням, а також їх детальний розрахунок, та копій платіжних інструкцій про перерахування військового збору та податку з доходів фізичних осіб, що утримано з виплати, нарахованої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25. Оскільки відповідь на запит позивача від 09.03.2026 не була надана, 17.04.2026 р. позивач особисто звернувся до відповідача щодо отримання запитуваної інформації.

17.04.2026 р. позивачу надано лист «Про надання інформації» №61-25-01.22-856/61-25.07 від 20.03.2026 р., яким повідомлено про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 р. в справі №440/5359/25, а також надано: копії платіжних інструкцій від 25.02.2026 р. №316, №317, №318 та довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 . Отже, позивач 17.04.2026 р. отримав письмову відповідь на його запит та засвідчені належним чином копії платіжних інструкцій від 25.02.2026 р. №316, №317, №318 та довідку про середньоденне грошове забезпечення, тому місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати.

З даним позовом позивач звернувся до суду 22.04.2026 р., тобто майже в місячний строк встановлений ст. 122 Кодексом адміністративного судочинства України, з огляду на що доводи відповідачем щодо порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом є безпідставні.

Довід апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем судового збору, суд апеляційної інстанції не приймає та зазначає, що в матеріалах справи наявна квитанція ID:4405-3045-4722-1646 від 24.04.2026 р. з якої вбачається, що позивачем сплачено до суду першої інстанції судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 р. в частині стягнення з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 158040,98 грн, ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 33281,36 грн., а в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 р. залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 440/4885/26 скасувати в частині стягнення з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 158040,98 грн.

Ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 33281,36 грн.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 в справі № 440/4885/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін