Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №520/3630/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 520/3630/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.04.26 по справі № 520/3630/26

за позовом ОСОБА_1

до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 151769,22 грн (сто п`ятдесят одна тисяча сімсот шістдесят дев`ять гривень 22 копійки); - вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середній заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.12.2024 до 19.01.2026.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.12.2024 до 19.01.2026, що складає 182 календарні дні, та становить у розмірі 67043 (шістдесят сім тисяч сорок три) гривні 15 копійок.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 536,29 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що статті 116, 117 КЗпП України врегульовують питання, що пов`язані з проведенням розрахунку саме при звільненні, а також нарахування компенсацій виплат за наявності спору про розміри сум, що були нараховані. Тобто ці норми права не поширюються на виплати, які здійснені були на виконання рішення суду (присуджені виплати) і які не стосуються безпосередньо розміру нарахованих сум належних працівникові при звільненні. Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Також звертає увагу, що відповідно до довідки про доходи, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 726,71 грн та просить врахувати висновки Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

В свою чергу, позивач також не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 67 043, 15 грн, подав свою апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 року по справі № 520/3630/26 в частині присуджених ОСОБА_1 сум в порядку ст.117 КЗпП на рівні 67 043,15 грн, з ухваленням постанови щодо присудження такої суми на рівні, котрий заявлено у позові 151 769,22 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд безпідставно скоригував, при обрахунку присуджених позивачу сум, визначені позивачем показники середньоденного грошового забезпечення та кількість днів затримки.

Зазначає, що суд першої інстанції використовуючи довідку відповідача від 03.04.2026 №326, визначив показник середньої заробітної плати за два останні місяці перед звільненням 726,71 грн.

Однак, відповідач у цьому документі не вказав, з яких вихідних даних та яким чином ним визначено показник середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням саме на рівні 726,71 грн, а суд першої інстанції не перевірив відповідність вказаного показника наявній у справі архівній відомості.

Отже, саме обрахунок позивача, наведений у позові, узгоджується з первинними даними грошового забезпечення, а правильний показник середньоденної заробітної плати на рівні (після округлення) 829,34 грн.

Також зазначає, що період затримки, позивач визначив 183 дні, проте суд безпідставно скоригував до скоригував до 182 дні.

Так, загальний період затримки становить з 21.12.2024 (наступна дата після звільнення) по 19.01.2026 (дата, що передувала виплаті за рішенням).

Однак, цей період перевищує 6 місяців, отже шестимісячний період затримки є з 21.12.2024 по 21.05.2025, а не з 21.12.2024 по 20.05.2025, як вказав суд.

А у поденному виразі період з 21.12.2024 по 21.05.2025 якраз і становить 183 дні.

А крім того, висновки Великої Палати у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 в аспекті застосування механізму співмірності застосовні лише у тому разі, коли сума виплат в порядку ст.117 КЗпП України перевищує обсяг порушень ст.116 КЗпП України. У цій же справі навпаки, обсяг порушень ст.116 КЗпП України 230 526, 79 грн перевищує розмір повної відповідальності в порядку ст. 117 КЗпП України без урахування принципу співмірності, як за належним періодом затримки, як порахував позивач - 15 769, 22 грн, так і за неналежним періодом затримки, як порахував суд 132 261, 22 грн. Отже, застосування механізму співмірності у даному випадку взагалі є недоцільним.

Сторони не скористалися своїм правом та не надали до Другого апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційні скарги.

Відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У період з 27.07.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя Фоміна Л.О. перебувала у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 № 2.2-06/269.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у відповідача та 20.12.2024 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення, що підтверджено наказом відповідача від 20.12.2024 № 979-ос.

При звільненні позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 401472,15 грн, що підтверджена кінцевим розрахунком при звільненні від 20.12.2024 №170.

Харківський окружний адміністративний суд своїм рішення від 30.04.2025 у справі № 520/2251/25 зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 19.05.2023 (включно), із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, із урахуванням раніше виплачених сум.

20.01.2026 на виконання судового рішення відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у розмірі 203526,79 грн, що підтверджено розрахунковим листом за січень 2026 року.

Позивач наводить аргументи про те, що відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються положеннями чинної ст. 117 КЗпП України та прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежившись шістьма місяцями, тобто за період з 21.12.2024 до 19.01.2026, з урахуванням обмеженого шестимісячного строку, в загальному розмірі 67043,21 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постанові від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23 та інших в аспекті обрахунку суми середнього заробітку за час затримки постановах.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.".

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.04.2026 у справі №580/2562/24.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу у відповідача та 20.12.2024 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення, що підтверджено наказом відповідача від 20.12.2024 № 979-ос.

При звільненні позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 401 472,15 грн, що підтверджена кінцевим розрахунком при звільненні від 23.12.2024 №170.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 520/2251/25, 20.01.2026 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 203 526,79 грн.

Таким чином загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становив 604 998, 94 грн.

Згідно з наявної в матеріалах справи архівної відомості № 1 за період з січня 2024 року по грудень 2024 року, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (жовтень та листопад) 2024 року становила 50 589, 60 грн, а саме у жовтні 2024 року - 25 294, 80 грн та у листопаді 2024 року - 25 294, 80 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 829, 34 грн. (50 589, 60/61).

Отже, середній заробіток за час затримки становить 151 769, 22 грн (829, 34 грн (середньоденний заробіток позивача) х 183 (дні затримки розрахунку)).

Відповідно, сума виплаченої на виконання судового рішення по справі № 520/22513/25 у розмірі 203 526,79 грн становить 33, 64% (203 526,79 грн/604 998, 94 грн) від загальної суми, належної позивачу при звільненні.

Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 151 769, 22 грн.

За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51 055, 17 грн (33, 64% від 151 769, 22 грн), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 51 055, 17 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з дати звільнення позивача, але не більш як за шість місяців затримки розрахунку при звільненні.

Наведене свідчить, що здійснені судом першої інстанції обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають матеріалам справи, що призвело до частково неправильного вирішення справи.

За цим, доводи апеляційних скарг є частково обґрунтованими.

Таким чином, враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 520/3630/26 частково прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.12.2024 до 19.01.2026, що складає 182 календарні дні, та становить у розмірі 67043 (шістдесят сім тисяч сорок три) гривні 15 копійок, з ухваленням в цій частині постанови про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.12.2024 до 19.01.2026, що складає 183 календарні дні, та становить у розмірі 51 055 (п`ятдесят одна тисяча п`ятдесят п`ять) грн 17 коп.

Що стосується посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (заява №377/02), колегія суддів звертає увагу, що застосування положень статті 117 КЗпП України з урахуванням висновків ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» вже було предметом розгляду в суді касаційної інстанції.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 з цього приводу зазначила таке.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).

Як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази.

За таких обставин, відсутні підстави уважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України.

Щодо твердження апеляційної скарги позивача про те, що в рішенні повинно бути чітко аргументовано саме прийнятність правозастосування висновків Великої Палати у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 про застосування принципу співмірності, при тому факті, що такі висновки Велика Палата виклала у випадках саме перевищення відповідальності обсягу правопорушень, а не навпаки, суд зазначає таке.

У постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно з яким «105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Тобто, встановлена законодавцем законодавча межа, а саме обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційні скарги слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 520/3630/26 - в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.12.2024 до 19.01.2026, що складає 182 календарні дні, та становить у розмірі 67043 (шістдесят сім тисяч сорок три) гривні 15 копійок - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.12.2024 до 19.01.2026, що складає 183 календарні дні, та становить у розмірі 51 055 (п`ятдесят одна тисяча п`ятдесят п`ять) грн 17 коп.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по страві № 520/3630/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова