Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №200/890/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року справа №200/890/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г.,розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року (головуючий суддя І інстанції Голубова Л.Б.), складеного в повному обсязі 10 березня 2026 року, у справі № 200/890/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач 2) про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1977 року по 30.06.1981 року та щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.08.1981 року по 28.07.1990 року;

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення перерахунку пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 гривень, на коефіцієнти у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1977 року по 30.06.1981 року, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 10.08.1981 року по 28.07.1990 року, та здійснити перерахунок пенсії у відповідності до ч. 2 ст. 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 гривень, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 09.08.2025 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 10.08.1981 року по 28.07.1990 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 10.08.1981 року по 28.07.1990 року з дати призначення пенсії – 25.09.2022 року.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 гривень, на коефіцієнти у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії у відповідності до ч. 2 ст. 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 гривень, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 09.08.2025 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог, позивач подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що період навчання з 01.09.1977 по 30.06.1981 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

При цьому вказано, що пенсія має бути перерахована з урахуванням послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 гривень, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

Крім того, не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 200/890/26, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що пенсію обраховано відповідно до норм діючого законодавства.

Сторони в судове зсідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/890/26, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно з паспортними даними позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач з 25.09.2022 року отримує пенсію за віком, призначену згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що доведено протоколами з пенсійної справ ОСОБА_1 .

При призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 застосовано середній показник заробітної плати (доходу) в Україні за попередні три роки, тобто (2019-2021) в розмірі 10846,37 гривень.

Крім того, листом від 14.01.2026 № 2600-0202-8/6493 відповідач 1 повідомив, що під час призначення відповідачем 2 пенсії ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки позивача не було зараховано до трудового стажу період роботи з 10.08.1981 по 28.07.1990, оскільки дата звільнення (28.07.1990) не відповідає даті наказу про звільнення (05.06.1990), що суперечить вимогам Порядку ведення трудових книжок передбаченому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» від 29.07.1993 №58.

Період навчання з 01.09.1977 по 30.06.1981 також не зараховано при призначені пенсії ОСОБА_1 , оскільки навчання в Ленінградському кінотехнікумі перетинається з роботою в Домі культури «Пролетарський», перевищено загальновстановлений термін навчання та в дипломі НОМЕР_2 не зазначена форма навчання.

Також, починаючи з 1 березня 2021 року відповідно приписів ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

У зв`язку з наведеним позивач 22.12.2025 через представника звернулася до відповідача 1 з проханням повідомити інформацію щодо проведення позивачу перерахунку пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV із застосуванням коефіцієнтів збільшення, установлених постановами КМУ № 168, № 185 та №209.

За результатами розгляду звернення позивача відповідач 1 надіслав лист від 25.12.2025 № 2600-0202-8/221707, зі змісту якого вбачається, що згідно з Порядком № 124 внаслідок індексації пенсія позивача не підлягала підвищенню. А тому, з 01.03.2023 на підставі пункту шостого Постанови КМУ №168 позивачу установлено щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 грн, з 01.03.2024 відповідно до пункту третього Постанови КМУ №185 позивачу також установлено доплату в розмірі 100 гривень, а з 01.03.2025 на підставі підпункту 6 п. 2 Постанови КМУ №209 індексація пенсії позивача була здійснена лише з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,046, а не 1,115.

Таким чином, відповідач 1 не перерахував пенсію за коефіцієнтом середньої заробітної плати за 2019-2021 роки з проведенням індексацій у 2023, 2024, 2025 роках.

Отже, спірним питанням даної справи є неврахування відповідачем 1 при здійсненні індексації пенсії та не застосування коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, а також бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1977 року по 30.06.1981 року та незарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.08.1981 року по 28.07.1990 року

Не погодившись із діями Пенсійного органу, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Щодо не зарахування до страхового загального стажу спірних періодів, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Законом № 1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків

Відповідачем 2 при призначенні пенсії до страхового стажу позивача не було зараховано:

- період роботи з 10.08.1981 по 28.07.1990, оскільки в записах трудової книжки дата звільнення (28.07.1990) не відповідає даті наказу про звільнення (05.06.1990);

- період навчання з 01.09.1977 по 30.06.1981, оскільки диплом НОМЕР_2 не містить позначки про форму (денну) навчання, а також оскільки період навчання в Ленінградському кінотехнікумі перетинається з періодом роботи в Домі культури «Пролетарський», а також термін навчання перевищує загальновстановлений строк, а матеріали справи, на думку відповідача 2, не містять належного обґрунтування наведених обставин, що ставить під сумнів їх достовірність.

Запису про навчання позивача в технікумі трудова книжка не містить, період роботи з 10.08.1981 по 28.07.1990 підтверджено записами № 3-7 про роботу в управлінні кінофікації Ленвиконкому Кінооб`єдання «Ленінград».

При цьому, дата звільнення зазначена як 28.07.1990, а дата наказу про звільнення- 05.06.1990, тобто наказ вчинений раніше, ніж звільнення.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Зазначена норма Закону № 1058 набрала чинності з 1 січня 2004 року.

Отже, за період до 01.01.2004 року страховий стаж враховується на підставі документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від12 серпня 1993 року № 637.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно з приписами п. 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Оскільки позивач самостійно не заповнювала трудову книжку, то працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки з вини підприємства-роботодавця.

Крім того, певні недоліки чи неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства-роботодавця не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, період роботи позивача з 10.08.1981 по 28.07.1990 мав бути зарахований відповідачем 2 до її страхового стажу при призначенні пенсії 25.09.2022 року.

Щодо неврахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1977 по 30.06.1981, оскільки диплом НОМЕР_2 не містить позначки про форму (денну) навчання, а також оскільки період навчання в Ленінградському кінотехнікумі перетинається з періодом роботи в Домі культури «Пролетарський», суд зазначає таке.

Відповідно до п. «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.

Як зазначено вище, запису про навчання з 01.09.1977 по 30.06.1981 в Ленінградському кінотехнікумі трудова книжна позивача не містить.

Перший запис пов`язаний з проходженням виробничої практики в домі культури «Пролетарський» - з 06.01.1981 по 01.06.1981.

Диплом НОМЕР_2 від 30.06.1981 року містить лише роки навчання з 1977 по 1981 року та не містить чисел та місяців, а також відомостей щодо форми навчання.

Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Отже, до вказаного диплому має бути додана довідка навчального закладу з указанням дати початку та закінчення навчання та саме денної форми навчання.

Також суд зауважує, що диплом виданий 30.06.1981 року, що перетинається з датою проходження виробничої практики в домі культури «Пролетарський» з 06.01.1981 по 01.06.1981, а тому оскільки навчання перетинається з роботою, то пенсійний орган має врахувати або період навчання, або період роботи.

Як вбачається з форми РС-право, відповідачем 2 врахований до страхового стажу період проходження виробничої практики з 06.01.1981 по 01.06.1981, тому вказаний період слід виключити з періоду навчання при умові підтвердження денної форми відповідною довідкою навчального закладу про період навчання та форму. Матеріали справи не містять таких доказів.

Таким чином, дії відповідача 2 в частині неврахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1977 по 30.06.1981 в Ленінградському кінотехнікумі є правомірними.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягають частковому задоволенню.

Відтак, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо спірних періодів навчання та трудової діяльності є неприйнятними, з урахуванням вищевкладеного.

При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінку доводам апеляційної скарги позивача щодо перерахунку пенсії з урахуванням послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 гривень, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», оскільки ці вимоги задоволені судом першої інстанції у повному обсязі.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 200/890/26 – залишити без задоволення.

рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 200/890/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 вересня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв