Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №758/18370/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/11124/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 758/18370/25

14 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Будзан Л.Д., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 23 грудня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 23.12.2024-100000872.

Вказувало, що відповідно до умов договору та квитанції про перерахунок коштів позичальнику було надано кредит у розмірі 8 000 грн, який ОСОБА_1 отримав 23 грудня 2024 року.

Позивач посилався на те, що відповідно до заявки від 23 грудня 2024 року дата надання кредиту - 23 грудня 2024 року, сума кредиту - 8 000 грн, строк, на який надається кредит, - 155 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 26 травня 2025 року, продовження строку кредитування договором не передбачено.

Зазначав, що процентна ставка «Стандарт» є фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитом та застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, а процентна ставка «Економ» є фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом та застосовується протягом наступних чергових періодів.

Також позивач вказував, що комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 9 % від суми кредиту та дорівнює 720 грн, а комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 720 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Позивач зазначав, що комісія за обслуговування встановлена за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та у відділеннях, забезпечення можливості здійснення платежів онлайн, відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості. При цьому до комісії за обслуговування не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до законодавства, зокрема інформацію про споживчий кредит, яка надається один раз на місяць на вимогу споживача.

Вказував, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та в повному обсязі, натомість ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 24 080 грн, яка складається з: 8 000 грн - тіла кредиту, 9 920 грн - процентів, 720 грн - комісії, пов`язаної з наданням кредиту, 1 440 грн - додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 4 000 грн - неустойки.

Щодо нарахування комісії позивач зазначав, що комісія, пов`язана з наданням кредиту, встановлена за послугу з перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, із використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.

Щодо нарахованої неустойки позивач зазначав, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачалося звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань у період дії воєнного стану, виключено Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вважав, що за договорами, укладеними після 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Посилався на те, що кредитний договір з відповідачем укладено 23 грудня 2024 року, тобто після набрання чинності зазначеними змінами. На думку позивача, нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отриманні кредиту (позики), тоді як Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним законом, який регулює правові та організаційні засади споживчого кредитування, тому неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язань є правомірною та підлягає стягненню.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.12.2024-100000872 від 23 грудня 2024 року у розмірі 24 080 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.12.2024-100000872 від 23 грудня 2024 року у розмірі 24 080 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а всього - 26 502,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що 23 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 23.12.2024-100000872, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору, заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції - акцепту, і підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е361.

Суд першої інстанції встановив, що позивач виконав умови договору та перерахував відповідачу кредитні кошти у розмірі 8 000 грн, тоді як останній свої зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісій та неустойки належним чином не виконав.

Суд погодився з наданим позивачем розрахунком заборгованості у розмірі 24 080 грн та дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підтверджуються наявними у справі доказами й підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 27 квітня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пузін Денис Миколайович через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просив прийняти та задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції від 09.03.2026 скасувати, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем проігноровано процесуальний обов`язок доведення заявлених у позові підстав відповідно до вимог статей 76-81, 100 ЦПК України щодо належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, у тому числі електронних.

Зазначає, що кредитний договір № 23.12.2024-100000872 від 23 грудня 2024 року з ТОВ «Споживчий центр» в електронному вигляді він не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував.

Вказує, що у матеріалах справи міститься копія договору, в якій позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, проте позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис або ідентифікатор належить саме відповідачу.

Посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає, що кредитодавець повинен довести, яким чином було здійснено волевиявлення позичальника та чи відповідало воно вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Вказує, що матеріали справи не містять доказів реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, ознайомлення з усіма істотними умовами договору та підтвердження волевиявлення на його укладення.

Також зазначає про відсутність даних щодо місця роботи, займаної посади та місячного доходу відповідача, що, на його думку, свідчить про те, що позикодавець не впевнився у платоспроможності позичальника перед наданням кредиту.

Посилається на те, що у договорі вказано про його підписання з боку позикодавця за допомогою ЕЦП (КЕП), проте перевіркою наданого файлу через систему Центрального засвідчувального органу встановлено відсутність накладених електронних підписів. Вважає, що кредитний договір сторонами не узгоджений, а позивач не надав до суду електронного варіанта договору, який мав би містити електронні підписи.

Також зазначає, що у матеріалах справи відсутній паспорт споживчого кредиту, а тому, на думку апелянта, не підтверджено виконання позивачем вимог статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» щодо надання споживачу інформації до укладення договору.

ОСОБА_1 посилається на порушення вимог нормативно-правових актів Національного банку України щодо ідентифікації та верифікації клієнта.

Вказує, що позивачем долучено до позовної заяви скриншот у вигляді інформації, отриманої з центрального вузла системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача. Вважає, що подання інформації у вигляді скриншоту виключає можливість перевірки її цілісності та достовірності, оскільки такий формат не гарантує відсутності змін або втручання у відображені дані, а тому наданий доказ не підтверджує факту належної ідентифікації відповідача під час укладення кредитного договору.

Зазначає, що до суду подано паперові копії електронних доказів, а оригінали цифрових файлів у форматі PDF, DOC(X), XML надані не були, у зв`язку з чим неможливо перевірити відповідність копій оригіналам.

Щодо факту перерахування кредитних коштів апелянт зазначає, що серед додатків до позову міститься лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 10-2910 від 29 жовтня 2025 року про переказ коштів на картку позичальника, однак цей лист складений в електронному вигляді та, за його твердженням, електронного підпису не містить.

Вказує, що договір № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року про організацію переказу грошових коштів, укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр», наданий у матеріали справи у ксерокопії з відсутніми аркушами з 10 по 14 та додатками, які є його невід`ємними частинами.

Зазначає, що платіжна інструкція від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів відсутня, а не підписаний електронним підписом інформаційний лист не є належним доказом. Вважає, що за таких обставин відсутнє підтвердження виникнення правовідносин між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр».

Також ОСОБА_1 не погоджується з розрахунком заборгованості. Зазначає, що позивачем не надано детального розрахунку заборгованості за кожен день користування кредитними коштами, а подано лише стислу підсумовану довідку-розрахунок.

Вказує на відсутність виписки по кредитному рахунку, яка б давала можливість перевірити правильність нарахування процентів, встановити рух коштів, здійснені платежі та те, чи мало місце часткове погашення заборгованості.

Крім того, апелянт не погоджується зі стягненням 1 440 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості, 720 грн комісії за надання кредиту та 4 000 грн неустойки.

Зазначає, що з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан та посилається на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання.

06 червня 2026 року ТОВ «Споживчий центр» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ним було подано до суду першої інстанції належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а відповідачем не надано доказів на спростування обставин, встановлених судом першої інстанції.

Позивач вказує, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам сторін, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За частиною другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

Судом встановлено, що 23 грудня 2024 року о 11 год. 56 хв. сформовано кредитний договір № 23.12.2024-100000872, кредитодавцем за яким є ТОВ «Споживчий центр», а позичальником зазначено ОСОБА_1 .

Відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору електронний кредитний договір складається з електронних документів, які містять його умови, а саме: пропозиції про укладення кредитного договору, заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, та відповіді позичальника про прийняття пропозиції - акцепту, сформованої на сайті кредитодавця та підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.(розділ 2 договору)

У заявці до кредитного договору позичальником зазначено ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 19 жовтня 2017 року органом 8079, РНОКПП НОМЕР_2 , а також реквізити електронного платіжного засобу для надання кредитних коштів - НОМЕР_7.

Способом ідентифікації та верифікації споживача у заявці визначено отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ.

Матеріали справи містять роздруківку інформації, отриманої з центрального вузла системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію користувача.

У ній зазначено банк - АТ «Перший Український Міжнародний Банк», дату передачі відомостей - 23 грудня 2024 року, ПІБ позичальника - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону - НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_1 , а також дані паспорта НОМЕР_1 , виданого органом 8079 19 жовтня 2017 року.

ПІБ, РНОКПП, паспортні дані та адреса особи, відомості щодо якої отримані через систему BankID НБУ, відповідають даним позичальника, зазначеним у кредитному договорі та заявці.

Номер телефону НОМЕР_4 , отриманий через систему BankID НБУ, у кредитному договорі визначений як фінансовий номер позичальника та погоджений канал комунікації.

Відповідь позичальника про прийняття пропозиції містить відомості про ОСОБА_1 , електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , погоджений канал комунікації - SMS-інформування на фінансовий номер НОМЕР_4 та зазначення про направлення саме на цей номер SMS-повідомлення для підписання та укладення договору.

У договорі зазначено, що позичальник підписує та укладає кредитний договір на викладених у ньому умовах шляхом підписання акцепту одноразовим ідентифікатором - кодом з SMS-повідомлення. Як одноразовий ідентифікатор зазначено Е361 .

Інформаційне повідомлення позичальника також містить номер телефону НОМЕР_4 , а на його сторінках зазначено про підписання електронним підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором Е361.

Відповідно до заявки дата надання кредиту - 23 грудня 2024 року, сума кредиту - 8 000 грн, строк кредитування - 155 днів із дати його надання, дата повернення кредиту - 26 травня 2025 року. Продовження строку кредитування договором не передбачено.

Процентна ставка «Стандарт» визначена у розмірі 1 % за один день користування кредитом та застосовується протягом перших трьох чергових періодів.

Процентна ставка «Економ» визначена у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом та застосовується протягом наступних чергових періодів.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 9 % від суми кредиту та дорівнює 720 грн. Умовами договору передбачено, що вона нараховується та обліковується у день видачі кредиту і сплачується згідно з графіком платежів.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості визначена у розмірі 720 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

У заявці зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та у відділеннях, забезпечення можливості здійснювати платежі онлайн, відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

При цьому умовами договору прямо передбачено, що до комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включаються послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до законодавства, зокрема надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.

Пунктом 11 заявки також зазначено, що кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг.

Графіком платежів передбачено п`ять чергових періодів.

За перший черговий період з 23 грудня 2024 року по 22 січня 2025 року визначено проценти у сумі 2 480 грн та комісію за надання кредиту у розмірі 720 грн.

За другий черговий період з 23 січня 2025 року по 22 лютого 2025 року визначено проценти у сумі 2 480 грн та комісію за обслуговування у розмірі 720 грн.

За третій черговий період з 23 лютого 2025 року по 25 березня 2025 року визначено проценти у сумі 2 480 грн та комісію за обслуговування у розмірі 720 грн.

За четвертий черговий період з 26 березня 2025 року по 25 квітня 2025 року визначено проценти у сумі 1 240 грн.

За п`ятий черговий період з 26 квітня 2025 року по 26 травня 2025 року визначено проценти у сумі 1 240 грн та повернення 8 000 грн суми кредиту.

Таким чином, загальна сума передбачених графіком процентів становить 9 920 грн, загальна сума передбачених договором комісій - 2 160 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача зазначена у сумі 20 080 грн.

Загальні витрати за споживчим кредитом визначені договором у розмірі 12 080 грн.

Пунктом 17 заявки встановлена неустойка у розмірі 120 грн, яка нараховується за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У заявці міститься підтвердження позичальника про отримання примірника кредитного договору та паспорта споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Вказана сторінка договору містить зазначення про її підписання одноразовим ідентифікатором Е361.

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 10-2910 від 29 жовтня 2025 року.

У цьому листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» зазначило, що між ним і ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року та відповідно до зазначеного договору 23 грудня 2024 року о 11:56:55 було успішно перераховано 8 000 грн на платіжну картку НОМЕР_6, номер транзакції у системі iPay.ua - 603711276, призначення платежу - «Видача за договором кредиту №23.12.2024-100000872».

Повний номер платіжної картки НОМЕР_6, зазначений ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідає маскованому номеру платіжного засобу НОМЕР_7, який зазначений у кредитному договорі як реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання кредитних коштів.

Водночас копія договору № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яка міститься у матеріалах справи, є неповною, зокрема не містить аркушів з 10 по 14 та додатків.

Окремої платіжної інструкції ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про здійснення переказу 8 000 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до довідки-розрахунку ТОВ «Споживчий центр» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 23.12.2024-100000872 визначена у розмірі 24 080 грн, з яких: 8 000 грн - основний борг, 9 920 грн - проценти, 720 грн - комісія за надання кредиту, 1 440 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 4 000 грн - неустойка.

У довідці зазначено, що проценти за кредитом нараховані за період з 23 грудня 2024 року по 26 травня 2025 року.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа - кредитодавець - зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Особливості укладення електронного договору визначені Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції укласти договір та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Електронний договір, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачена можливість підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, сама по собі відсутність у кредитному договорі кваліфікованого електронного підпису відповідача не свідчить про неукладення договору, оскільки Закон України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором.

У цій справі факт волевиявлення на укладення кредитного договору підтверджується сукупністю взаємоузгоджених між собою доказів.

Так, відомості, отримані через систему BankID НБУ, містять ПІБ ОСОБА_1 , його РНОКПП, дату народження, паспортні дані, адресу та номер телефону НОМЕР_3 , які відповідають персональним даним позичальника, зазначеним у договорі.

Саме номер НОМЕР_4 визначено договором як фінансовий номер позичальника та погоджений канал комунікації, на який направлявся одноразовий ідентифікатор Е361 для підписання договору.

Дані заявки, відповіді про прийняття пропозиції, інформаційного повідомлення та відомостей BankID НБУ щодо особи позичальника узгоджуються між собою.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність доказів належної ідентифікації ОСОБА_1 та доказів того, що одноразовий ідентифікатор, використаний при укладенні договору, був направлений на номер телефону, пов`язаний саме з відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи окремого примірника паспорта споживчого кредиту також не спростовують встановлених обставин укладення між сторонами кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що заявка містить підтвердження позичальника про те, що йому надано та ним отримано паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Зазначена сторінка підписана одноразовим ідентифікатором Е361.

Крім того, кредитний договір та заявка містять відомості про суму кредиту, строк кредитування, процентні ставки, розмір комісій, графік платежів, орієнтовну загальну вартість кредиту та інші погоджені умови кредитування.

Тому сама по собі відсутність окремого примірника паспорта споживчого кредиту серед доданих до позовної заяви документів не є достатньою підставою для висновку про неукладення кредитного договору.

Не спростовують висновку про виникнення між сторонами кредитних правовідносин і доводи щодо недоведеності факту перерахування кредитних коштів.

Копія договору № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яка міститься у матеріалах справи, є неповною, а окремої платіжної інструкції ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про здійснення переказу 8 000 грн матеріали справи не містять.

Разом із тим зазначені обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 10-2910 від 29 жовтня 2025 року містить конкретні відомості щодо спірної операції: дату та час переказу - 23 грудня 2024 року о 11:56:55, суму - 8 000 грн, повний номер платіжної картки - НОМЕР_6, номер транзакції iPay.ua - 603711276 та призначення платежу із зазначенням кредитного договору № 23.12.2024-100000872.

Повний номер платіжної картки, на яку здійснено переказ, узгоджується з маскованим номером електронного платіжного засобу НОМЕР_7, зазначеним у кредитному договорі та заявці як реквізити платіжного засобу позичальника для отримання кредитних коштів.

Відомості щодо особи позичальника, дати укладення договору, суми кредиту, номера договору та платіжного засобу є взаємоузгодженими та у своїй сукупності підтверджують виконання ТОВ «Споживчий центр» обов`язку з надання відповідачу 8 000 грн кредитних коштів.

При цьому апелянтом не наведено конкретних обставин та не надано доказів того, що платіжна картка з номером НОМЕР_6 не є платіжним засобом, реквізити якого були зазначені під час оформлення кредитного договору, або що транзакція № 603711276 стосувалася іншого договору чи іншої операції.

Щодо вимоги апелянта про надання оригіналів доказів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України у разі подання копії письмового доказу суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи витребувати його оригінал. Якщо оригінал не подано, а відповідність копії оригіналу обґрунтовано поставлена під сумнів, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтею 100 ЦПК України врегульовано порядок подання та дослідження електронних доказів.

Зокрема, учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у передбаченому законом порядку, а у разі подання копії електронного доказу суд може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи витребувати його оригінал. Неподання оригіналу має наслідком неврахування доказу тоді, коли відповідність поданої копії оригіналу викликає обґрунтований сумнів.

Саме по собі подання письмового чи електронного доказу у копії не означає його недопустимості.

Заперечення апелянта переважно зводяться до незгоди з фактом укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, проте не містять посилань на конкретні розбіжності між поданими до матеріалів справи копіями кредитного договору, заявки, акцепту та іншими документами.

Відомості кредитного договору, заявки, акцепту, інформації BankID НБУ, інформаційного повідомлення та листа платіжної установи взаємно узгоджуються за персональними даними позичальника, номером телефону, реквізитами платіжного засобу, датою укладення договору, сумою кредиту та номером кредитного договору.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що наявних у матеріалах справи доказів недостатньо для встановлення обставин укладення договору та надання кредиту, а тому підстав для задоволення заявленої в апеляційній скарзі вимоги про витребування перелічених апелянтом оригіналів доказів не встановлено.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги про неможливість перевірки розміру нарахованих процентів у сумі 9 920 грн через відсутність окремого щоденного розрахунку.

З довідки-розрахунку вбачається, що проценти у сумі 9 920 грн нараховані за період з 23 грудня 2024 року по 26 травня 2025 року.

Разом із тим розмір цієї заборгованості підлягає перевірці безпосередньо за погодженими сторонами умовами кредитного договору та графіком платежів.

Графіком платежів визначено проценти за перші три чергові періоди у розмірі по 2 480 грн, а за четвертий та п`ятий чергові періоди - по 1 240 грн.

Отже, передбачений договором загальний розмір процентів становить:

2 480 грн + 2 480 грн + 2 480 грн + 1 240 грн + 1 240 грн = 9 920 грн.

Нарахування цих процентів здійснено виключно у межах встановленого договором строку кредитування - з 23 грудня 2024 року по 26 травня 2025 року.

Договірних процентів після 26 травня 2025 року позивачем до стягнення не заявлено.

За таких обставин відсутність окремого документа, який містив би щоденний арифметичний розрахунок процентів, не перешкоджає перевірці їх розміру за погодженими умовами кредитного договору та графіком платежів і не є підставою для відмови у стягненні 9 920 грн процентів.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність стягнення 720 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 1 440 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом охоплюють витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти, комісії та інші обов`язкові платежі, пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено включення до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісій кредитодавця, пов`язаних з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісій за обслуговування кредитної заборгованості.

Разом із тим законодавством встановлено обмеження щодо встановлення плати за інформацію про стан кредитної заборгованості, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок про нікчемність умови договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватися споживачу безоплатно.

У цій справі умовами кредитного договору безпосередньо визначено розмір комісії за надання кредиту - 720 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості - по 720 грн протягом двох чергових періодів.

Зазначені платежі були визначені на момент укладення договору, відображені у заявці, включені до графіка платежів, загальних витрат за споживчим кредитом та орієнтовної загальної вартості кредиту.

Комісія за надання кредиту у розмірі 720 грн нараховується у день видачі кредиту та, відповідно до наведених у позові обставин, пов`язана з перерахуванням кредитних коштів на визначений позичальником платіжний засіб із використанням стороннього платіжного сервісу.

Факт такого переказу узгоджується з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про здійснення 23 грудня 2024 року переказу 8 000 грн на картку, реквізити якої відповідають реквізитам платіжного засобу, зазначеним позичальником у кредитному договорі.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується у перший день кожного із двох чергових періодів, наступних за першим, та згідно з договором встановлена за визначений у ньому комплекс дій, пов`язаних із обслуговуванням кредитної заборгованості.

При цьому договором прямо передбачено, що до цієї комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно закону, зокрема інформацію про стан споживчого кредиту, яка надається один раз на місяць на вимогу споживача.

Матеріали справи також не містять підстав для висновку про те, що заявлені до стягнення 1 440 грн складаються з плати виключно за ту інформацію, яку кредитодавець відповідно закону зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно.

Отже, доводи апеляційної скарги про безпідставність нарахування 720 грн комісії за надання кредиту та 1 440 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості не спростовують висновків суду першої інстанції у цій частині.

Так само необґрунтованими є доводи апелянта про те, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняє його від обов`язку сплати зазначених комісій.

Комісії визначені договором як складові загальних витрат за кредитом та нараховуються відповідно у зв`язку з наданням кредиту і його обслуговуванням, а не у зв`язку з простроченням позичальником виконання грошового зобов`язання.

Обов`язок їх сплати виникає незалежно від факту порушення позичальником строків виконання грошового зобов`язання.

Тому 720 грн комісії за надання кредиту та 1 440 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості не є неустойкою, штрафом, пенею чи іншим видом відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, на які поширюється звільнення, передбачене пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення з ОСОБА_1 4 000 грн неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойка є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що передбачена ним неустойка у розмірі 120 грн за кожен день нараховується саме у разі невиконання або неналежного виконання позичальником окремого зобов`язання, тобто є мірою відповідальності за порушення зобов`язання.

Позивач у довідці-розрахунку визначив заборгованість за неустойкою у розмірі 4 000 грн та заявив цю суму до стягнення.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування встановлено звільнення позичальника, який прострочив виконання грошового зобов`язання за кредитом або позикою, від відповідальності за статтею 625 ЦК України та від обов`язку сплачувати кредитодавцю неустойку за таке прострочення.

Цим же пунктом передбачено списання кредитодавцем неустойки та інших платежів, нарахованих починаючи з 24 лютого 2022 року саме за прострочення виконання відповідних договорів.

Кредитний договір № 23.12.2024-100000872 укладено 23 грудня 2024 року, тобто під час дії в Україні воєнного стану.

Заявлена позивачем до стягнення неустойка у розмірі 4 000 грн пов`язана з невиконанням позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором та нарахована після 24 лютого 2022 року.

Отже, на спірні правовідносини в цій частині поширюються положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, якими відповідача звільнено від обов`язку сплати такої неустойки.

Колегія суддів не приймає доводи ТОВ «Споживчий центр» про те, що у зв`язку із внесенням Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець отримав право на стягнення неустойки за договорами споживчого кредиту, укладеними після 24 січня 2024 року.

Виключення із Закону України «Про споживче кредитування» норми, яка окремо передбачала звільнення споживача від відповідальності за прострочення під час воєнного стану, не супроводжувалося внесенням відповідних змін до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та не припинило дії цієї норми.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України прямо поширює встановлене ним звільнення від відповідальності на грошові зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем, та не містить винятку для договорів споживчого кредиту залежно від дати їх укладення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 686/34448/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що сторони не можуть договором відступити від імперативних законодавчих обмежень, а домовленість сторін про врегулювання відносин усупереч установленим законодавством обмеженням не створює відповідного права чи обов`язку.

Верховний Суд застосував наведений підхід саме щодо пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та дійшов висновку про неможливість стягнення передбачених договором санкцій за прострочення всупереч установленому цією нормою законодавчому обмеженню.

Тому саме по собі те, що кредитний договір у цій справі укладений після внесення Законом України № 3498-IX змін до Закону України «Про споживче кредитування», не усуває застосування до відповідальності за прострочення положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 4 000 грн неустойки зроблений без застосування норми матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Водночас наведене не впливає на законність стягнення з відповідача 8 000 грн основного боргу, 9 920 грн процентів за користування кредитом, 720 грн комісії за надання кредиту та 1 440 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Зазначені платежі не є нарахованою за прострочення неустойкою чи іншою мірою відповідальності, їх розмір, підстави та строки сплати були визначені умовами кредитного договору при його укладенні.

Загальна сума таких вимог становить:

8 000 грн + 9 920 грн + 720 грн + 1 440 грн = 20 080 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з відповідача 4 000 грн неустойки та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права є неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції, стягуючи 4 000 грн неустойки, не застосував до спірних правовідносин пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який підлягав застосуванню, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні відповідної частини позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі зміни судом апеляційної інстанції рішення або ухвалення нового рішення без передачі справи на новий розгляд цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду ТОВ «Споживчий центр» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

За наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 20 080 грн.

Відтак розмір судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви та такого, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, становить 2 020,01 грн.

У зв`язку з цим рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення суми судового збору, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр», з 2 422,40 грн до 2 020,01 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасовується в частині стягнення 4 000 грн неустойки із загальної суми задоволених судом першої інстанції позовних вимог у розмірі 24 080 грн, понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеній частині апеляційної скарги.

Отже, розмір судового збору за подання апеляційної скарги, який підлягає стягненню з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 , становить 603,59 грн.

Таким чином, з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 603,59 грн.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 - Пузіна Дениса Миколайовича підлягає частковому задоволенню, рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року - скасуванню в частині стягнення неустойки у розмірі 4 000 грн з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а в частині розподілу судових витрат - зміні. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - Пузіна Дениса Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» неустойки у розмірі 4 000 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки у розмірі 4 000 грн відмовити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши суму судового збору, стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», з 2 422 грн 40 коп. до 2 020 грн 01 коп.

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 603 грн 59 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: