Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №170/129/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/13149/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 170/129/21

10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д'яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Саадулаєва А. І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані», ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», про визнання договору факторингу частково недійсним,

в с т а н о в и в:

Улютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив визнати недійсним договір факторингу №20190312 від 12 березня 2019 року в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №SM-00008692, укладеним 01 грудня 2017 року між ним та ТОВ «Сімпл Мані».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «Сімпл Мані» було укладено договір про позики на умовах фінансового кредиту № SM-00008692.

15.08.2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Шацького районного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за даним Кредитним договором. Підставою звернення до суду позивач зазначав укладений з TOB «Сімпл Мані» договір факторингу від 12.03.2019 року № 20190312. Як зазначає позивач, права вимоги відступлено з неадекватно високим дисконтом - 98,32%, та вважає, що такий договір є фіктивним. Також, позивач посилається на те, що спірний договір не містить загальної кількості боржників, що, на його думку, відкриває широкі можливості для маніпуляцій з персональним складом боржників та сумами заборгованості, надає технічні можливості для подвійного стягнення. Крім цього, позивач вважає, що надана, як доказ копія Договору про відступлення права вимоги за його кредитом є фальшивою. У зв`язку із вищевикладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що договір факторингу № 20190312 від 12.03.2019, укладений між TOB «Сімпл Мані» та TOB «ЄАПБ», є несправедливим щодо нього, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за договором про позику зобов`язань.

З поданої позовної заяви та долучених до неї доказів, не вбачається жодної з умов, як підстави для визнання договору факторингу № 20190312 від 12.03.2019 частково недійсним в частині відступлення права вимоги за договором про позику на умовах фінансового кредиту № SM-00008692, укладеним 01.12.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «Сімпл Мані».

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 04 червня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, всі судові витрати покласти на позивача.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що згідно пункту 3.2 Договору факторингу № 20190312 від 12.03.2019 року, загальна сума прав вимоги, що відступається за договором, становить 27855839 (двадцять сім мільйонів вісімсот п`ятдесят тисяч вісімсот тридцять дев`ять) грн 70 коп.

Згідно пункту 3.3 спірного договору, ціна продажу за цим договором становить всього 466 932 (чотириста шістдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн 85 коп.

Таким чином, права вимоги відступаються (продаються) всього за: (466932,85 грн/ 27855839,70) х 100% - 1,68% від загальної вартості самої вимоги, або 27855839,70 грн/ 466932,85 грн = 59,66 разів дешевше від неї.

Такий неадекватно високий дисконт клієнта фактору (100 - 1,68 = 98,32%) вказує на:

- неправильне (завищене) визначення суми вимоги, інакше ця оборудка була б невигідною клієнту, який вважається, дієздатним, таким, що усвідомлює значення своїх дій та керується ними, та/або:-

- факт змови клієнта з фактором з метою ухилення від сплати податків та/або привласнення грошових коштів (незаконного збагачення причетних осіб), а також виставлення завідомо завищених вимог до мене в числі інших позичальників;

- придбання права вимоги за списаними з балансу кредитами;

- отримання даних додаткових боржників нелегальним шляхом після укладення договору факторингу.

Відступлення права вимоги до реальних, не списаних з балансу боржників з таким неадекватним дисконтом (98,32%) суперечить здоровому глузду, а тому є підстави вважати спірний договір фіктивним.

Також спірний договір не містить загальної кількості боржників, що відкриває широкі можливості для маніпуляцій з персональним складом «боржників» та сумами «заборгованості», надає технічні можливості для подвійного стягнення.

Крім цього, заявник вважає, що надана, як доказ копія договору про відступлення права вимоги за його кредитомта Витяг з реєстру боржників до вказаного договору є фальшивими.

Також заявник посилається на те, що суд не розглянув подане ним клопотання про витребування з Шацького районного суду Волинської області копії матеріалів взаємопов`язаної справи № 170/609/19 за позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У серпні 2026 року TOB «ФК «ЄАПБ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило її відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Сторони в судове засідання не з`явились.

24 серпня 2026 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідачі ТОВ «Сімпл Мані», ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв`язку. Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресату 22.07.2026.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 01.12.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сімпл Мані» було укладено договір про позику на умовах фінансового кредиту № SM-00008692, за яким останній зобов`язався надати позивачу споживчий кредит у розмірі 50 000 грн, строком на 36 місяців, до 01.12.2020 року.

12.03.2019 року між TOB «ФК «ЄАПБ» та TOB «Сімпл Мані» укладено договір факторингу № 20190312.

15.08.2019 ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до Шацького районного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01.12.2017 року № SM-00008692.

Підставою звернення TOB «ФК «ЄАПБ» до суду з позовом ОСОБА_1 став укладений з TOB «Сімпл Мані» договір факторингу № 20190312 від 12.03.2019.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 з вищенаведених підстав просив визнати недійсним, укладений між TOB «ФК «ЄАПБ» та TOB «Сімпл Мані» договір факторингу від 12.03.2019 року № 20190312.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені у статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зробив висновок, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Верховний Суд наголошує, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21).

Застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватноправових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину). Правопорядок не може допускати ситуації коли правомірна конструкція (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) застосовується не для тієї мети для якої вона призначена та за відсутності умов за яких вона може бути застосована (зокрема, за відсутності порушеного приватного права чи інтересу, чи коли при застосуванні конструкції оспорюваного правочину не здійснюється присікання порушеного приватного права чи/та інтересу або ж їх відновлення) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 352/1070/17).

Тлумачення змісту статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 761/14760/19 Верховний Суд дійшов висновку, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 908/3326/19 зроблено висновок, що за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Колегія суддів, оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, керується тим, що такий спосіб є ефективним лише за умови відповідності його змісту порушеному праву, характеру правопорушення та здатності забезпечити реальне поновлення порушеного права.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21, позовна вимога про визнання договору недійсним є належним способом захисту, передбаченим законом. Водночас вимога про визнання виконаного або частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі її поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів або витребування майна. Окреме заявлення вимоги про визнання виконаного правочину недійсним без застосування наслідків його недійсності не забезпечує поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову задоволенні заявлених позовних вимог з підстав їх не доведення позивачем, зокрема, що внаслідок укладеного між TOB «Сімпл Мані» та TOB «ЄАПБ» договору факторингу № 20190312 від 12.03.2019 року порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки повторюють зміст позовної заяви та фактично зводяться до незгоди з висновками суду щодо їх оцінки та неправильного тлумачення чинного законодавства, а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справ та надав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам.

Що стосується доводів заявника про не вирішення судом поданого ним клопотання про витребування з Шацького районного суду Волинської області копії матеріалів взаємопов`язаної справи № 170/609/19 за позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, то такі не заслуговують на увагу, оскільки саме на позивача покладено обов`язок довести ті обставини, на якій він посилається як на підставу своїх вимог. З огляду на те, що позивач є стороною у справі № 170/609/19, то він не був позбавлений можливості самостійно зробити копії матеріалів вказаної справи та приєднати їх до матеріалів справи, що переглядається.

Отже, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року

Головуючий: Судді: