Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №761/23922/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/8408/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 761/23922/19

10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д'яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Руслана Богдановича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлія Ярославівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва Ольга Сергіївна про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва, скасування реєстрації, -

в с т а н о в и в:

У червні 2019 рокуОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати за ним:

- право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 в спільному майні подружжя;

- право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування обов`язкової частки:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О. С. 18 квітня 2019 року, зареєстроване в реєстрі за № 519.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 14.09.1974 року ОСОБА_3 перебував в шлюбі з ОСОБА_4 , під час якого ними було набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Позивач, який є чоловіком померлої та проживав останньою прийняв спадщину, як спадкоємець першої черги. Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, оскільки спадщину прийняв ОСОБА_5 , як спадкоємець за заповітом.

Позивач посилаються на те, що він є власником 1/2 частки в спільному майні подружжя та ветераном війни-інвалідом війни І групи, а тому мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини ОСОБА_3 та відповідно до приписів ч. 3 ст. 1268 ЦК України її прийняв.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 . Спадщину після смерті останнього прийняла його донька ОСОБА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право на спадщину прийняла у спадщину квартиру АДРЕСА_1 , яка була успадкована ОСОБА_5 від ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер позивач ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 24.09.2024 до участі в справі як правонаступника ОСОБА_3 залучено ОСОБА_2

26.11.2024 року представник позивача уточнив позовні вимоги щодо правонаступника, відповідно до яких просив визнати за ОСОБА_2 право власності на та 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на та 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом

Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину, видане Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О. С. 18 квітня 2019 року, зареєстроване в реєстрі за № 519.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до складу спадщини померлої ОСОБА_3 входив в цілому об`єкт нерухомого майна, що знаходився у спільній сумісній власності останньої та ОСОБА_3 , а саме квартира АДРЕСА_1 , чим порушено право власності позивача на квартиру, яке виникло до спадкових правовідносин.

ОСОБА_3 є ветераном війни - інвалідом І групи, а тому він мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини ОСОБА_3 та відповідно до приписів ч.3 ст. 1268 ЦК України її прийняв.

Розраховуючи розмір обов`язкової частки позивача у спадщині відповідно до спадкової справи №35/2014, заведеної в зв`язку зі смертю померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , спадкоємцями першої чергу спадкування є: чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_5 . Тобто з 1/2 частки квартири, як частки зі спільної сумісної власності подружжя у разі спадкування за законом, кожному б належала / 2 = частка, та розраховуючи з врахуванням приписів ч.1.ст.1241 ЦК України, розмір обов`язкової частки складає: / 2 = 1/8 частка.

ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 власника нерухомого майна за заповітом і прийняла спадщину. Отже, ОСОБА_2 прийнявши спадщину, вважає, що успадкувала від ОСОБА_3 та 1/8 частки квартири частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Терновий Р. Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що суд не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, ОСОБА_3 двічі особисто подавав до приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. заяви про відмову від спадщини, у т.ч. від обов`язкової частки за статтею 1241 ЦК України, та про відсутність претензій на частку в спільному майні подружжя у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

За заявою від 10.03.2015 ОСОБА_3 прийняв належну йому частку майна за заповітом, залишеним на його ім`я, посвідченим секретарем виконкому Великосолтанівської сільської Ради народних депутатів Васильківського району Київської області Дикою В.М. 04 квітня 1997 року за реєстровим № 2, який охоплював усе майно спадкодавця ОСОБА_3 , крім Спірної квартири.

При цьому, приватний нотаріус КМНО Ганчук Ю.Я. в порядку пункту 3.4 глави 10 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (який діяв на час подання заяв) встановила особу заявника ОСОБА_3 , про що на заявах зробила відповідні службові відмітки, які скріпила своїм підписом.

У спадковій справі №35/2014 міститься копія постанови приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. від 27.07.2018 про відмову у вчиненні нотаріальних дій (т. 1, а.с. 103 ), згідно з якою ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі на його ім`я Свідоцтва про право власності на 1/2 частку майна в праві спільної сумісної власності подружжя, так як це суперечить нормам законодавства України. Зазначена відмова обґрунтована тим, що 10 листопада 2014 року та 10 березня 2015 року ОСОБА_3 було подано заяви, в яких він відмовився від прийняття належної йому частки спірної квартири згідно ст. 1241 ЦК України , яка залишилася після смерті його дружини - ОСОБА_3 , а також зазначив, що спадкове майно є особистою власністю спадкодавця і на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя він не претендує .

Вказані постанови приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. про відмову у видачі відповідних свідоцтв стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду із позовними вимогами у цій справі.

Суд першої інстанції взагалі не надав жодної оцінки зазначеним та поданим учасниками справи доводам і доказам, які підтверджують ці обставини. Неврахування місцевим судом вказаних обставин призвело до ухвалення помилкового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, зокрема, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 347, ч.ч. 1, 3 ст. 1268, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 1273, ст. 1301 ЦК України.

Як вказувалося раніше, у заявах від 10 листопада 2014 року та від 10 березня 2015 року ОСОБА_3 чітко та зрозуміло повідомив про те, що він відмовляється від прийняття належної йому частки спірної квартири згідно ст. 1241 ЦК України (обов`язкової частки), яка залишилася після смерті його дружини - ОСОБА_3 , та не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя , позаяк спадкове майно є особистою власністю спадкодавця.

Отже, зі змісту згаданих заяв однозначно вбачається і додатковому тлумаченню не підлягає, що ОСОБА_3 свідомо заявив приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. про те, що не претендує на свою частку у спільному майні (Спірній квартирі) подружжя та не заперечує проти отримання спадщини спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 . При цьому, ОСОБА_3 визначився зі своєю позицією щодо свого права в Спірній квартирі та прав спадкоємця за заповітом ОСОБА_5 , який прийняв у спадщину Спірну квартиру, але не встиг оформити право власності на неї у зв`язку зі смертю.

Водночас, ОСОБА_3 , відмовившись на користь ОСОБА_5 від прав на обов`язкову частку та від претензій на частку у спільному майні (Спірній квартирі) подружжя після померлої ОСОБА_3 , отримав взамін право на грошові вклади, від якого на його користь відмовився ОСОБА_5 .

Отже, мала місце взаємна домовленість ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо вирішення долі спадкового майна (Спірної квартири і грошових вкладів), залишеного після смерті ОСОБА_3 .

Тому 18 квітня 2019 року нотаріусом було видано спадкоємцю ОСОБА_5 відповідачу у справі свідоцтво про право на спадщину за законом (т. 2, а.с. 132 ).

Отже дії ОСОБА_3 відповідали його внутрішній волі та змісту поданих ним заяв від 10 листопада 2014 року та від 10 березня 2015 року.

До моменту подання до приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. заяв від 26 липня 2018 року та від 31 серпня 2018 року, тобто протягом понад трьох років з таким порядком визначення правового режиму Спірної квартири ОСОБА_3 погоджувався, добровільно висловив як прямо (у заявах від 10 листопада 2014 року та від 10 березня 2015 року), так і своєю подальшою поведінкою відмову від належних йому майнових прав на Спірну квартиру та маючи при цьому за заповідальним відказом спадкодавця ОСОБА_3 , зазначеним у заповіті на ім`я ОСОБА_5 , право користування Спірною квартирою (без зазначення строку).

З наведеного можна дійти висновку, що поведінка ОСОБА_3 і, як наслідок, у подальшому підтримана його правонаступником у справі - Позивачем, суперечить добрій совісті, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці, а інші суб`єкти ( ОСОБА_5 та її правонаступник у справі - Відповідач) розумно покладалися на них.

У серпні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рева О. О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - адвокат Войнаровський Олександр Вацлавович, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Рева Оксана Олегівна проти доводів апеляційної скарги заперечувала.

Треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлія Ярославівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва Ольга Сергіївна в судове засідання не з`явились, про дат, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв`язку. Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресату 24.07.2026.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що з 14.09.1974 року ОСОБА_3 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час перебування у шлюбі, у 2000 році подружжям набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 16.05.2000р. серія НОМЕР_1 , виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 23.03.2000р. № 383-С та довідкою Житлово-будівельного кооперативу «5-й Радянський» № 127 від 21.03.2000р. (копії в матеріалах справи).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла.

На підставі заповіту, складеного ОСОБА_3 11.05.2006 року, остання заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

Оскільки до складу спадщини померлої ОСОБА_3 входив об`єкт нерухомого майна, що знаходився у спільній сумісній власності останньої та ОСОБА_3 , а саме квартира АДРЕСА_1 , а також ОСОБА_3 є ветераном війни-інвалідом І групи, суд першої інстанції дійшов висновку, що це порушує права власності позивача на квартиру та останній мав право на відповідну частку вказаного майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та вважає, що такі зроблені внаслідок неповного встановлення фактичних обставин справи.

Згідно наявної в матеріалах справи копії спадкової справи №35/2014, відкритої після смерті ОСОБА_3 (том 1, а. с. 79-103 ), колегія суддів встановили наступні обставини.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3

10 листопада 2014 року о 10 год. 14 хв. за вх. № 106 ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. заяву, в якій зазначив: « ІНФОРМАЦІЯ_4 померла моя дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка мешкала на день смерті за адресою: АДРЕСА_3 , та залишила на ім`я ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я. 11 травня 2006 року за реєстровим № 1127, з заповідальним відказом на мою користь ( ОСОБА_5 зобов`язаний надати право користування квартирою АДРЕСА_1

ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , повідомляю, що усвідомлюю значення дій, що маю можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для мене істотне значення, без застосування до мене фізичного чи психологічного тиску з боку інших спадкоємців, керуючись справжньою волею, цією заявою відмовляюсь від прийняття належної мені частки у спадщині (в тому числі згідно ст. 1241 ЦК України ), яке залишилося після смерті моєї дружини ОСОБА_3 .

Вищевказане майно є особистою власністю спадкодавця і на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя я, ОСОБА_3 , не претендую . Зміст ст.ст. 225, 229-231, 233, 1220, 1270, 1270-1274, 1275 ЦК України, ст. 60, 61 СК України, мені нотаріусом роз`яснено». (том 1, а. с. 79-103 ).

У спадковій справі №35/2014 також міститься копія заяви ОСОБА_3 , особисто подана приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. 10 березня 2015 р. о 11 год. 50 хв. за № 11, в якій він зазначив, що « ІНФОРМАЦІЯ_4 померла моя дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка мешкала на день смерті за адресою: АДРЕСА_3 , та залишила на моє ім`я заповіт, посвідчений секретарем виконкому Великосолтанівської сільської Ради народних депутатів Васильківського району Київської області Дикою В.М. 04 квітня 1997 року за реєстровим № 2.

Також ОСОБА_3 залишила на ім`я ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я. 11 травня 2006 року за реєстровим № 1127, з заповідальним відказом на мою користь ( ОСОБА_5 зобов`язаний надати право користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ).

Я, ОСОБА_3 , повідомляю, що усвідомлюю значення дій, що маю можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для мене істотне значення, без застосування до мене фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, керуючись справжньою волею, цією заявою відмовляюсь від прийняття належної мені частки майна за заповітом залишеним на ім`я ОСОБА_5 , в тому числі відмовляюсь від частки майна згідно ст. 1241 ЦК України , та цією заявою приймаю належну мені частку майна за заповітом залишеним на моє ім`я .

Спадкове майно є особистою власністю спадкодавця і на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя я, ОСОБА_3 , не претендую.

Зміст ст.ст. 225, 229-231, 233, 1220, 1270, 1270-1274, 1275 ЦК України, ст.ст. 60, 61 СК України, мені нотаріусом роз`яснено.»

Отже, з вказаних заяв вбачається, що ОСОБА_3 двічі особисто подавав до приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. заяви про відмову від спадщини, у т.ч. від обов`язкової частки за статтею 1241 ЦК України , та про відсутність претензій на частку в спільному майні подружжя у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

За заявою від 10.03.2015 ОСОБА_3 прийняв належну йому частку майна за заповітом, залишеним на його ім`я, посвідченим секретарем виконкому Великосолтанівської сільської Ради народних депутатів Васильківського району Київської області Дикою В.М. 04 квітня 1997 року за реєстровим № 2, який охоплював усе майно спадкодавця ОСОБА_3 , крім спірної квартири.

При цьому, приватний нотаріус КМНО Ганчук Ю.Я. в порядку пункту 3.4 глави 10 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (який діяв на час подання заяв) встановила особу заявника ОСОБА_3 , про що на заявах зробила відповідні службові відмітки, які скріпила своїм підписом.

У спадковій справі № 35/2014 міститься копія заповіту ОСОБА_3 від 11.05.2006, в якому вона, крім того, що заповідає спірну квартиру ОСОБА_5 , про що зазначив суд першої інстанції, також дає заповідальний відказ спадкоємцю ОСОБА_5 , який зобов`язаний надати право користування спірною квартирою ОСОБА_3 .

Також, у спадковій справі № 35/2014 міститься копія заповіту ОСОБА_3 від 04.04.1997, посвідченого секретарем виконкому Великосолтанівської сільської Ради народних депутатів Васильківського району Київської області, в якому вона на випадок її смерті зробила таке розпорядження: «все майно, де б воно не знаходилося із чого б воно не складалося, та те, що буде належати мені на день смерті, і на що я за законом маю право, заповідаю: ОСОБА_3 - моєму чоловікові».

Однак, оскільки заповіт на ім`я ОСОБА_3 було складено спадкодавцем ОСОБА_3 пізніше ніж заповіт від 11.05.2006 на ім`я ОСОБА_5 , то в силу вимог ч. 2 ст. 1254 ЦК України останній заповіт скасував попередній заповіт у частині, в якій він йому суперечить, а саме в частині заповіту спірної квартири.

Тому заповіт від 04.04.1997 на ім`я ОСОБА_3 станом на дату відкриття спадщини та подання спадкоємцями відповідних заяв охоплював усе майно спадкодавця ОСОБА_3 , крім спірної квартири.

10 березня 2015 року ОСОБА_5 подав нотаріусу заяву за вх. №12, в якій він відмовляється від грошових коштів, що належать його матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , які знаходяться на депозитному вкладі ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва Україна за договором №SAMDN25000735846741 від 14.07.2014 року, на користь його вітчима ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Радянським РУ ГУ МВС України в м. Києві 10.10.1998 року, який проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

У спадковій справі № 35/2014 міститься копія заяви ОСОБА_3 , подана 05 травня 2015 року приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. за вх. № 22, в якій ОСОБА_3 зазначив, зокрема, що на день смерті його дружини - ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складається з грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у Лівобережному відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк»; вищевказане майно є особистою власністю спадкодавця і на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, він не претендує; вищевказане майно ОСОБА_3 прийняв і просить видати йому Свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

05 травня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Ганчук Ю.Я. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у Лівобережному відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», відкритих:- 01.12.2012 року картковий рахунок - НОМЕР_3 ; - 05.11.2012 року депозит, договір - SAMDN27000730280268, рахунок № НОМЕР_4 ; - 12.06.2103 року депозит, договір - SAMDN25000735846741, рахунок НОМЕР_5 . Вказані вклади з відповідними та нарахованою компенсацією, що знаходяться у Лівобережному відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», належали померлій ОСОБА_3 на підставі повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» від 06 квітня 2015 року за №30.1.0.0/2-20150311/1126.

Отже, вищенаведені заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , складені однією датою в різних місцях (країнах) - 10 березня 2015 року, а також видане на ім`я ОСОБА_3 . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошові вклади свідчать про їх домовленість щодо долі майна, належного спадкодавцеві ОСОБА_3 , а саме:

- ОСОБА_3 відмовився від спадщини, у т.ч. на обов`язкову частку, у спірній квартирі, та від претензій на частку у спільному майні (спірній квартирі) подружжя на користь ОСОБА_5 та отримав право користування спільною квартирою (без зазначення строку) за заповідальним відказом відповідно до заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_5 від 11.05.2006;

- ОСОБА_5 відмовився від грошових вкладів на користь ОСОБА_3 в ПАТ КБ «Приватбанк».

У спадковій справі №35/2014 міститься копія заяви ОСОБА_3 , яку особисто подано приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. 26 липня 2018 р. за № 53, в якій ОСОБА_3 зазначено, зокрема, таке: « ІНФОРМАЦІЯ_4 померла моя дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка мешкала на день смерті за адресою: АДРЕСА_3 .

На день його(її) смерті залишилося спадкове майно, яке складається з: квартири АДРЕСА_1 .

Вищевказане майно я, ОСОБА_3 , прийняв(ла) і прошу видати мені Свідоцтво про право на спадщину».

Також у спадковій справі №35/2014 міститься копія заяви ОСОБА_3 , яка надійшла поштовим зв`язком приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. 31 серпня 2018 р., в якій ОСОБА_3 зазначено, зокрема, таке: « ІНФОРМАЦІЯ_4 померла моя дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка мешкала на день смерті за адресою: АДРЕСА_3 .

На день її смерті залишилося спадкове майно, яке складається з: квартири АДРЕСА_1 .

Вищевказане квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та була придбана мною, ОСОБА_3 , та моєю померлою дружиною ОСОБА_3 , у період зареєстрованого шлюбу на спільні кошти, в силу чого на підставі ст. 60 Сімейного Кодексу України я, ОСОБА_3 прошу видати мені Свідоцтво про право власності на 1/2 частку зазначеного майна».

Надаючи оцінку заявам ОСОБА_3 від 26.07.2018 та від 31.08.2018 колегія суддів звертає увагу, що відповідні подані після закінчення шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 та прямо суперечать змісту попередніх заяв ОСОБА_3 від 10.11.2014 та від 10.03.2015.

Постановою приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. від 27.07.2018 ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на його ім`я, так як це суперечить нормам законодавства України. Зазначена відмова обґрунтована тим, що крім ОСОБА_3 , який є чоловіком спадкодавця, є інший спадкоємець, на чиє ім`я ОСОБА_3 склала заповіт на належну їй на праві власності спірну квартиру, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ганчук Ю.Я. 11.05.2006 за реєстровим №1127.

Також у спадковій справі №35/2014 міститься копія постанови приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. від 27.07.2018 про відмову у вчиненні нотаріальних дій, згідно з якою на підставі ст.ст. 49, 50 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Глави 13 Розділу 1 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» відмовлено ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі на його ім`я Свідоцтва про право власності на 1/2 частку майна в праві спільної сумісної власності подружжя, так як це суперечить нормам законодавства України. Зазначена відмова обґрунтована тим, що 10 листопада 2014 року та 10 березня 2015 року ОСОБА_3 було подано заяви, в яких він відмовився від прийняття належної йому частки спірної квартири згідно ст. 1241 ЦК України , яка залишилася після смерті його дружини - ОСОБА_3 , а також зазначив, що спадкове майно є особистою власністю спадкодавця і на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя він не претендує .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи№15/2018, заведеної в зв`язку зі смертю померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , копія якої міститься в матеріалах справи (спадкова справа N15/2018),спадщину прийняла на підставі заяви від 12.10.2018 ОСОБА_1 , яка є донькою померлого.

У подальшому, на підставі відповідної заяви, ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом (копія міститься в матеріалах спадкової справи N15/2018). Зазначена у свідоцтві спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 , яка була успадкована ОСОБА_5 від ОСОБА_3 .

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі (стаття 1226 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України ).

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

За змістом частин першої-сьомої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу . Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У частині першій статті 1241 ЦК України визначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

За частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Аналіз статті 1301 ЦК України дозволяє стверджувати, що до інших випадків, які встановлені законом, відноситься, зокрема, визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

Такий висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2025 року в справі № 309/2327/21, від 20 травня 2021 року в справі № 634/129/17 та ін.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 наголосила, що свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 виснував, що:

- проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права;

- випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Із урахуванням викладеного об`єднана палата визнала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 130/2319/17-ц та від 07 серпня 2019 року в справі № 133/1289/16-ц, про те, що відмова від видачі свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності не припиняє право на частку в спільній сумісній власності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у заявах від 10 листопада 2014 року та від 10 березня 2015 року ОСОБА_3 чітко та зрозуміло повідомив нотаріуса про те, що він відмовляється від прийняття належної йому частки спірної квартири згідно ст. 1241 ЦК України (обов`язкової частки), яка залишилася після смерті його дружини - ОСОБА_3 , та не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, позаяк спадкове майно є особистою власністю спадкодавця.

Отже, зі змісту згаданих заяв однозначно вбачається і додатковому тлумаченню не підлягає, що ОСОБА_3 свідомо заявив приватному нотаріусу КМНО Ганчук Ю.Я. про те, що не претендує на свою частку у спільному майні (Спірній квартирі) подружжя та не заперечує проти отримання спадщини спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 .

При цьому, ОСОБА_3 визначився зі своєю позицією щодо свого права в спірній квартирі та прав спадкоємця за заповітом ОСОБА_5 , який прийняв у спадщину спірну квартиру, але не встиг оформити право власності на неї у зв`язку зі смертю.

Водночас, ОСОБА_3 , відмовившись на користь ОСОБА_5 від прав на обов`язкову частку та від претензій на частку у спільному майні (Спірній квартирі) подружжя після померлої ОСОБА_3 , отримав взамін право на грошові вклади, від якого на його користь відмовився ОСОБА_5 .

Отже, мала місце взаємна домовленість ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо вирішення долі спадкового майна (спірної квартири і грошових вкладів), залишеного після смерті ОСОБА_3 . Тому 18 квітня 2019 року приватним нотаріусом було видано спадкоємцю ОСОБА_5 (відповідачу у справі) Свідоцтво про право на спадщину за законом.

Встановивши, що дії ОСОБА_3 відповідали його внутрішній волі та змісту поданих ним заяв від 10 листопада 2014 року та від 10 березня 2015 року, до моменту подання до приватного нотаріуса КМНО Ганчук Ю.Я. заяв від 26 липня 2018 року та від 31 серпня 2018 року, тобто протягом понад трьох років з таким порядком визначення правового режиму спірної квартири він погоджувався, добровільно висловив як прямо (у заявах від 10 листопада 2014 року та від 10 березня 2015 року), так і своєю подальшою поведінкою відмову від належних йому майнових прав на спірну квартиру та маючи при цьому за заповідальним відказом спадкодавця ОСОБА_3 , зазначеним у заповіті на ім`я ОСОБА_5 , право користування квартирою (без зазначення строку), колегія суддів вважає, що поведінка ОСОБА_3 і, як наслідок, у подальшому підтримана його правонаступником, позивачем у справі, суперечить добрій совісті, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці, а інші суб`єкти ( ОСОБА_5 та її правонаступник (відповідач у справі).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не встановив наведених обставин, в результаті чого дійшов помилкових висновків про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.ч.1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 4 540,10 грн.

Враховуючи зазначене, колегія доходить висновку, що апеляційна скаргапідлягає задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 141, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Руслана Богдановича задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлія Ярославівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва Ольга Сергіївна про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва, скасування реєстрації, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 4 540,10 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року

Головуючий: Судді: