Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №381/6295/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8008/2026 Доповідач - Ратнікова В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 381/6295/25

10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - Ларіонова Костянтина Олександровича нарішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Анапріюк С.П., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ТОВ «Споживчий центр» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) 16.11.2024 року уклали кредитний договір (оферти) № 15.11.2024-100002645.

Відповідно до умов вказаного договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 7000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 16.11.2024 року. Кредит надається Позичальнику на наступних умовах: 1. Дата надання/видачі кредиту - 16/11/2024 року; 2. Сума кредиту: 7000 грн. 00 коп.; 3. Строк, на який надається кредит, - 140 днів з дати його надання; 4. Дата повернення (виплати) кредиту - 04/04/2025 року; 5.Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія пов`язана з наданням кредиту -20% від суми кредиту та дорівнює 1 400 грн.

Надавши Позичальнику кредит у розмірі 7000,00 грн., ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Прзичальник ОСОБА_1 16.11.2024 року отримав вказані кредитні кошти у розмірі 7000 грн. Проте, свої зобов?язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на момент пред`явлення позову у нього утворилась заборгованість у розмірі 20 700 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн., по процентам в розмірі 8820 грн., комісія- 1380 грн., неустойка -3 500 грн. Такі дії відповідача порушують права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», а тому вказане порушене право підлягає судовому захисту.

З урахуванням викладеного, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 15.11.2024-100002645 від 16.11.2024 року у розмірі 20 400 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 15.11.2024-100002645 від 16.11.2024 року.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - Ларіонов Костянтин Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, суд неналежним чином дослідив докази, порушуючи норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР», з якого вбачається, що між ТОВ « Споживчий центр» та ТОВ « УПР» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року. Відповідно до зазначеного договору ТОВ «УПР» було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 16.11.2024 року о 10:38:19 на суму 7000,00 (сім тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки 5375414151519856, номер транзакції в системі iPay.ua - 567984731, призначення платежу: Видача за договором кредиту №15.11.2024-100002645.».

Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним особисто у кредитному договорі (заявці), за допомогою Інтернет еквайрингу - iPay, чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до Правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: 1) номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або облікового номера, який присвоюється контролюючими органами, або реєстраційного номера облікової картки платника податків - фізичної особи, або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або 2) унікального ідентифікатора отримувача.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача, надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника, із зазначенням причини повернення; не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження, із зазначенням причини повернення.

Позивач зазначає що, зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги, у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд вказав, що «факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо».

У зв`язку з наведеним, лист ТОВ УПР про перерахування коштів, який міститься в матеріалах справи, є належним доказом у справі, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, а саме, щодо перерахування відповідачу грошових коштів за кредитним договором, укладеним з позивачем. Водночас, позивач не погоджується з позицією суду першої інстанції про визнання довідки-розрахунку заборгованості відповідача неналежним доказом існування у відповідача заборгованості за кредитним договором. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, то воно не може надати первинні банківські документи, а відтак, наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не скористався.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, то її розгляд здійснюється апеляційним судом без виклику сторін, в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.11.2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №15.11.2024-100002645.

Сума кредиту 7000,00 грн, строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 04.04.2025 року.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,00% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 1400,00 грн.

Неустойка - 70,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконання зобов`язання.

Згідно з п. 4.1. укладеного між сторонами кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та зворотності. Спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за вказаним договором позивач (кредитор) надав договір про надання послуг в системі LiqPay, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», а також знімок екрана BankID.

Відповідно до змісту листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» ТОВ УПР, останнім було перераховано грошові кошти на платіжну картку клієнта за договором № 15.11.2024-100002645 в розмірі 7000,00 грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 567984731.

Розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 позивач підтверджує «Довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором», відповідно до відомостей якої заборгованість відповідача за кредитним договором складає 20700,00 грн, з яких 7000,00 грн - основний борг, 8820,00 грн - проценти, 1380,00 грн - комісія за надання, 3500,00 грн - неустойка.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що наданий позивачем розрахунок за кредитним договором не є зведеним документом, не підтверджений первинними обліковими бухгалтерськими документами.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, на який посилається позивач у позовній заяві і який досліджується судом, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображає інформацію про здійснення, чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором.

Отже, цей розрахунок не є належним доказом наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором та її дійсного розміру, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів про реальне виконання, чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем.

Вказаний розрахунок, в якому зазначені конкретні розміри заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а тому наявна у ньому інформація, при відсутності первинних документів, на підставі яких він складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Крім цього, суд вважає, що лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є належним доказом надання/перерахування відповідачу кредитних коштів, оскільки він не відноситься до документів на переказ, визначених законом, не відповідає законодавчо визначеним вимогам бухгалтерських документів, які підтверджують вчинення фінансової операції, а є інформаційним документом, складеним ТОВ «Універсальні платіжні рішення» для відома первісного кредитора.

За цих обставин суд вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у довідці та у позовній заяві, а також не довів надання первісним кредитором та отримання відповідачем суми кредитних коштів.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку відповідача та без детального розрахунку не підтверджують правильності нарахування процентів за кредитним договором, факту наявності у відповідача боргу за невиконаним зобов`язанням по кредитному договору.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення коштів за кредитним договором, зобов`язаний надати суду докази на підтвердження надання позичальнику кредиту, наявності та розміру заборгованості.

При цьому, за правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №15.11.2024-100002645.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором №15.11.2024-100002645 від 16.11.2024 року ТОВ «Споживчий Центр» надав лист ТОВ «УПР» з якого вбачається, що між вказаними підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року. Відповідно до зазначеного договору ТОВ « УПР» було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 16.11.2024 року, о 10:38:19, на суму 7000,00 (сім тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 567984731, призначення платежу: Видача за договором кредиту №15.11.2024-100002645.».

На підтвердження розміру заборгованості відповідача за кредитним договором №15.11.2024-100002645 від 16.11.2024 року позивач ТОВ «Споживчий Центр» надав довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої заборгованість відповідача за кредитним договором складає суму- 20700,00 грн, з яких: 7000,00 грн - основний борг, 8820,00 грн - проценти, 1380,00 грн - комісія за надання, 3500,00 грн - неустойка.

Разом з тим, з наданого листа неможливо встановити кому саме перераховувалися кошти та на який саме рахунок. Також, у матеріалах справи відсутні докази належності картки НОМЕР_3 саме відповідачу та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі кредитного договору №15.11.2024-100002645 від 16.11.2024 року.

Клопотання про витребування відповідних доказів у банку, який відкрив рахунок та емітував відповідну картку, ТОВ «Споживчий Центр» в суді першої інстанції не заявляло. Таких доказів та клопотання ТОВ «Споживчий Центр» не подавало і до суду апеляційної інстанції.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором складена самим позивачем ТОВ «Споживчий Центр» і не може бути достатнім доказом факту надання відповідачу кредиту та наявності у нього заборгованості за кредитом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Варто зауважити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Отже, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом та повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20 та інших.

Проте, надані позивачем лист ТОВ та довідка-розрахунок ТОВ «Споживчий Центр» не є первинними бухгалтерськими документами відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», створеними безпосередньо під час банківської операції по перерахуванню коштів.

Відтак, довідка-розрахунок заборгованості, на яку посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.

Статтею 13 ЦПК України передбачено принцип диспозитивної цивільного судочинства.

Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме: надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-які бухгалтерські документи по рахунку відповідача, в тому числі, і документи про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим, не спростовують висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову, а тому відхиляються апеляційним судом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що ТОВ «Споживчий центр», у випадку виникнення трудності у надані певних доказів, не було позбавлене можливості звернутися до суду першої інстанції із клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачу, доказів зарахування коштів на цю картку та виписку про рух коштів по вказаному рахунку.

Посилання в апеляційній скарзі на доведеність факту укладення сторонами кредитного договору у електронній формі на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки сам по собі факт укладення кредитного договору ще не свідчить про порушення сторонами умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову в позові.

Всі інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - Ларіонова Костянтина Олександровича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - Ларіонова Костянтина Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: