Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №753/6461/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня2026 року

справа № 753/6461/26

провадження № 22-ц/824/11834/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Сушко Л.П., Ратнікової В.М.

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Комарцева Л.В. у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 78 398,87 грн, а також судового збору.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Київтеплоенерго»: заборгованість за житлово-комунальні послуги - 66 101,06 грн; інфляційні втрати - 7 374,03 грн; 3 % річних - 2 221,26 грн;, всього 75 696,35 грн. (сімдесят п`ять тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 35 копійок) та витрати в сплаті судового збору в розмірі 3028, грн., що становить 1514,00 грн. з кожного.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вимоги обґрунтовані тим, що наданий позивачем узагальнений розрахунок не дозволяє перевірити правильність нарахувань і не є достатнім доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України.

У період, коли індивідуальні прилади обліку були чинними або могли враховуватися для цілей нарахування, позивач мав обґрунтувати, чому нарахування здійснювалися без урахування даних таких приладів, якщо вони були встановлені, ідентифіковані та фактично наявні в квартирі.

За відсутності доказів пошкодження пломб, втручання у роботу приладів або визнання їх непридатними, позивач мав пояснити, чому показання таких приладів не могли бути використані для перевірки правильності нарахувань.

Навіть у разі, якщо позивач вважав, що показання лічильника гарячої води не передавалися або не могли бути враховані, це не звільняло його від обов`язку пояснити, який саме порядок нарахування застосовувався у такому випадку, з якої дати, на підставі яких норм та з використанням яких вихідних даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів повідомлення постачальника послуг те, що Відповідачі не споживають житлово-комунальні послуги за адресою реєстрації суду не надано, як і неспростовно викладених в позові обставин.

Доводи відповідача щодо наявності квартирного приладу обліку та неврахування його показників є необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів встановлення такого приладу обліку, введення його в експлуатацію, проходження періодичної повірки та передачі показників виконавцю послуг.

Посилання відповідача на відсутність фактичного проживання у квартирі також не спростовує заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг покладається на власника або зареєстрованих у житлі осіб незалежно від фактичного проживання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а з 01.11.2021 - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанов КМУ №630, №830, №1182.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 підключений до мереж теплопостачання, у зв`язку з чим відповідачі є споживачами відповідних послуг та зобов`язані здійснювати їх оплату.

Позивач зазначає, що відповідачі належним чином не виконували обов`язок щодо оплати послуг, у зв`язку з чим станом на 31.10.2025 утворилась заборгованість, зокрема: за послуги теплової енергії - 30 625,61 грн; за послуги гарячої води - 33 694,70 грн; абонентське обслуговування - 1 780,75 грн; інфляційні втрати, 3% річних та пеня, що разом становить 78 398,87 грн.

Також позивач посилається на те, що особи, зареєстровані у житлі, несуть солідарну відповідальність за оплату житлово-комунальних послуг.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади від 20.03.2026 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджує їх статус споживачів послуг.

Відповідач ОСОБА_1 подав відзив, у якому заперечував проти позову, посилаючись на: наявність квартирного приладу обліку; відсутність фактичного проживання; недоведеність розрахунку; неправомірність нарахування пені у період воєнного стану; необхідність витребування додаткових доказів.

Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

На підтвердження наявної заборгованості позивачем було надано розрахунок заборгованості за надані послуги, в якому відображена детальна інформація щодо здійснених щомісячних нарахувань по особовому рахунку відповідача.

Надання послуг позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та цей розрахунок було перевірено судом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи апелянта щодо наявності квартирного приладу обліку та неврахування його показників є необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів встановлення такого приладу обліку, введення його в експлуатацію, проходження періодичної повірки та передачі показників виконавцю послуг. Саме по собі посилання на існування приладу обліку без підтверджуючих документів не спростовує нарахувань позивача, здійснених відповідно до нормативно визначеної методики. При цьому обов`язок доведення зазначених обставин покладається на відповідача відповідно до ст. 81 ЦПК України, однак належних доказів суду не подано.

Згідно із статтею 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Долучені до апеляційної скарги нові докази, які не були надані апелянтом до суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки вказаний доказ подано з порушенням положень ЦПК України, та причин поважності пропуску встановлено строку апелянтом не зазначено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було встановлено усі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач

Судді