Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №361/1375/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 361/1375/25 Головуючий у суді першої інстанції - Петришин Н.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12457/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ТОВ «ФК «Просто Мані» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 18.11.2021 між ТОВ «ФК «Просто Мані» та відповідачкою укладено кредитний договір №18-11-21-01-26/5147, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі.

Відповідачка одержала кредит у розмірі 70 000,00 грн, строком на 365 днів (з 18.11.2021 -17.11.2022) зі сплатою процентів та комісії, визначених договором.

Кредитні кошти надано відповідачці у спосіб, зазначений у кредитному договору, отже позивач свої зобов`язання виконав.

Відповідачка свої зобов`язання не виконувала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у розмірі 273 816,80 грн, яка складається з: 68 879,80 грн - заборгованості по тілу кредиту, 105 165,38 грн - заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом, 39 485,43 грн - заборгованість по девальвації нарахованої на тіло кредиту, 60 286, 14 грн - заборгованість по девальвації нарахованої на відсотки.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Просто Мані» заборгованість у вказаному розмірі, а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Просто Мані» заборгованість за Договором № 18-11-21-01-26/5147 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 18.11.2021 у розмірі 119 407,37 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Просто Мані» судовий збір у розмірі 1791,11 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач ТОВ «ФК «Просто Мані» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що між сторонами було узгоджено усі істотні умови договору позики, зокрема, щодо відсотків та суми девальвації.

Вказує, що позичальниця підписанням Кредитного договору, що містить детальний розпис складових загальної вартості кредиту, підтвердила, що ознайомлена з відомостями в тому числі, про розмір кредиту та відсоткову ставку.

Зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків у визначеному позивачем розмірі, оскільки відсотки було нараховано у розмірі та у межах строків, передбачених укладеним між сторонами договором.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що

Відповідно до кредитного договору № 18-11-21-01-26/5147, укладеного 18 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_1 , кредитодавець надає позичальнику кредит у суму 70 000,00 грн, згідно заяви позичальника шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок вказаний позичальником у заяві, на умовах строковості, зворотності, платності, а також позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі.

Згідно з п.1.8.1 договору та Додатку №1 «Графік Платежів» до даного договору, реальна річна процентна ставка складає 111,05% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 170,58% від суми кредиту( в процентному виразі) або 119 407,37 грн (в грошовому виразі) та включає в себе проценти за користування кредитом в розмірі 34 557,37 грн, та інші додаткові послуги третіх осіб , які є обов`язкові для отримання кредиту в загальному розмірі 9 900,00 грн.

У п. 1.5 договору сторони погодили, що кредит надається строком на 365 днів від дати отримання кредиту тобто з 18 листопада 2021 року по 17 листопада 2022 року.

Також встановлено, що 19 листопада 2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані» виконало умови договору перерахувавши грошові кошти в сумі 62 000,00 грн на рахунок відповідачки, що підтверджується платіжною інструкцією АТ «ПУМБ» за №13524 від 19.11.2021 року. Також на виконання п. 1.9.2 та 1.9.1 договору 19.11.2021 року перераховано 8 000,00 грн третім особа (нотаріусу та фахівцю з установлення обладнання по стеженню за автомобілем) за додаткові послуги які були обов`язкові для отримання кредиту.

Відповідно до наданого позивачем детального розрахунку заборгованості відповідачка ОСОБА_1 за договором №18-11-21-01-26/5147 від 18 листопада 2021 року умови договірних зобов`язань належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість станом на 28.11.2024 року у загальному розмірі 273 816,80 грн., яка складається з: 68 879,80 грн - заборгованості по тілу кредиту, 105 165,38 грн. - заборгованості по нарахованим відсотках за користування кредитом, 39 485,43 грн - заборгованість по девальвації нарахованої на тіло кредиту, 60 286, 14 грн - заборгованість по девальвації нарахованої на відсотки.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та по відсотках у межах строку дії кредитного договору підлягають задоволенню.

Правильним є також висновок суду першої інстанції щодо стягнення відсотків у розмірі, нарахованому позивачем, та суми девальвації.

Так, частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції враховує «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13).

Отже, ототожнення понять «строк дії договору» та «строк кредитування» є хибним.

Оскільки договором № 18-11-21-01-26/5147, укладеним 18 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_1 визначено строк кредитування з 18 листопада 2021 року по 17 листопада 2022 року, нарахування передбачених договором процентів за кредитом здійснюється лише у межах визначеного договором строку.

Відповідно, суд першої інстанції правильно визначився із строком кредитування за договором та відмовив у стягненні процентів, які кредитодавець нарахував після спливу строку кредитування.

За приписами статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначила, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Як встановлено з договору № 18-11-21-01-26/5147 від 18 листопада 2021 року, сторони не визначали грошовий еквівалент ціни позову в іноземній валюті, надання кредиту позичальнику здійснювалося у гривні - 70 000, 00 грн.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Кредитор, який сам визначив заборгованість у національній грошовій одиниці, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачала підстав для відступу від нього у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 755/21165/15-ц (провадження № 61-23199св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зроблено висновок про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Оскільки позивачем надані відповідачці кредитні кошти в національній валюті (гривні) та у договорі між сторонами не визначено їх еквівалента в іноземній валюті (доларах США), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення сум девальвації (курсової різниці).

Верховний Суд вже зазначав, що у разі неясності умов договору тлумачення його умов повинно здійснюватись з урахуванням принципу «сontra proferentem», згідно з яким слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Такі підходи застосовані у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 та від 02 червня 2025 року у справі № 306/44/22.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача із висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 09 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома