Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №756/12617/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 756/12617/25 Головуючий у суді першої інстанції - Тиха О.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12393/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ганчевою Марією Андріївною на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01.05.2018 він є виконавцем послуг з централізованого опалення та з 01.11.2021, у зв`язку зі зміною законодавства, є виконавцем послуг з постачання теплової енергії.

Відповідачі є споживачами послуг з централізованого постачання теплової енергії, які надає позивач за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідачі в повному обсязі не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, яка станом на 30.06.2025 року становить 164 078,83 грн. та складається із:

-заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 5 763,36 грн., яка утворилась до 01.05.2018;

-інфляційної складової боргу у розмірі 997,06 грн., 3% річних у розмірі 244,43 грн.;

-заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період до 01.05.2018 у розмірі 6268,72 грн.;

-інфляційної складової боргу у розмірі 1084,49 грн., 3% річних у розмірі 265,86 грн.;

-заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 18 003,16 грн.;

-інфляційної складової боргу у розмірі 3114,55 грн., 3% річних у розмірі 763,53 грн.;

-заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 37 048,04 грн.;

-інфляційної складової боргу у розмірі 6409,31 грн., 3% річних у розмірі 1571,24 грн.;

-заборгованості за послуги з теплової енергії у розмірі 27 678,95 грн., яка утворилась з 01.11.2021;

-інфляційної складової боргу у розмірі 3784,58 грн., 3% річних у розмірі 913,48 грн., пені у розмірі 1111,40 грн.;

- заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 40 591,40 грн., яка утворилась з 01.11.2021;

- інфляційної складової боргу у розмірі 5490,34 грн., 3% річних у розмірі 1313,41 грн., пені у розмірі 1597,98 грн.;

- заборгованості з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 39,89 грн.;

- заборгованості з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 23,65 грн.

Посилаючись на те, що відповідачі добровільно борг не погашають, позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість у вказаному розмірі та судові витрати.

26.03.2026 представник позивача подав заяву, у якій позовні вимоги підтримав частково, лише в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат у розмірі 20 880,33 грн, 3% річних у розмірі 5071,95 грн, пені у розмірі 2 709,38 грн, у зв`язку з тим, що відповідачем після подання позовної заяви здійснена повна оплата основної суми боргу за спожиті житлово-комунальні послуги.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» три проценти річних у розмірі 5071,95 грн; інфляційні втрати у розмірі 20 880,33 грн; пеню у розмірі 2 709,38 грн.

Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн, тобто з кожного по 1 514 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року скасувати та направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд не надав оцінки тій обставині, що за період з 12.03.2020 до 30.06.2023 позивачу було заборонено нараховувати відповідачам неустойку (штрафи, пеню) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, однак до розрахунку пені позивачем було враховано періоди з 01.05.2018 по 31.10.2021 та з 01.11.2021.

Крім цього, позивач протиправно нарахував інфляційну складову боргу та три відсотки річних за період з 24.02.2022 по 29.12.2023.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

В судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ганчева М.А., яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).

Також встановлено, що позивач на підставі Договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до Відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води.

Згідно з п. 3.4.2 Договору цесії Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованостей.

Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 №111 (4511).

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачі користуються послугами, але не виконували своєчасно зобов`язання по оплаті за спожиті послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання, внаслідок чого станом на 30.06.2025 виникла заборгованість у розмірі 135 417,17 грн, яка була погашена відповідачами у серпні, вересні 2025 року у повному обсязі, про що зазначив представник позивача у поданій до суду першої інстанції заяві від 26.03.2026 та не підтримав позовні вимоги у цій частині.

Разом з цим, як видно зі змісту позовної заяви, позивач також нарахував на суми заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги 3% річних, інфляційних втрати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пеню.

Статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно до ст. 549 ЦК Українивстановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг

У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу (ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Як видно із матеріалів справи, заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги почала формуватися у відповідачів з липня 2015 року. При цьому, борг було погашено ними лише після звернення позивача до суду із відповідним позовом, у 2025 році.

Тобто, судом встановлено факт прострочення оплати спожитих відповідачами житлово-комунальних послуг, а отже наявність правових підстав для нарахування штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пені.

Таким чином, аналізуючи наявні по справі докази в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних у розмірі 5071,95 грн, інфляційних втрат у розмірі 20 880,33 грн та пені у розмірі 2 709,38 грн., а всього 28 661,66 грн. є обґрунтованими та доведеними, а отже, підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині, в якій їх підтримав позивач.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період мораторію, пов`язаного з уведенням воєнного стану, на правильність висновків суду не впливають, адже, як видно із наданих позивачем розрахунків, 3% річних та інфляційні втрати позивач почав нараховувати з 01 січня 2024 року.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ганчевою Марією Андріївною залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 09 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома