Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №359/3485/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Київ

Справа №359/3485/25

Провадження: № 22-ц/824/11621/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Міністерства оборони України

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чирки С. С.

у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, яка обгрунтована тим, що, починаючи з червня 2017 року вона почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявниця зазначала, що між нею та померлим склалися сталі сімейні відносини, що характеризувалися спільним побутом, взаємною підтримкою, веденням спільного господарства та фактичним проживанням однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

За твердженням заявниці, вони мали спільний побут, спільні витрати, разом здійснювали облаштування житла, а їхні відносини мали характер, притаманний подружжю.

Також зазначила, що 02 березня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу, проходив її у військовій частині НОМЕР_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у зв`язку із погіршенням стану здоров`я.

Після його смерті вона, заявниця, здійснила його поховання та звернулася до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

Однак, їй було повідомлено про необхідність попереднього встановлення в судовому порядку факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як юридичного факту, що має значення для реалізації відповідного права.

У зв`язку з викладеним, просила суд встановити факт її постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 у період з 2017 року по день його смерті.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду м. Києва від 09 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше 5 років, а саме з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто, до дня його смерті.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах МОУ подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки зазначений висновок не підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України.

Наголошує, що судом не було встановлено сукупності юридично значущих обставин, які відповідно до положень статті 3 Сімейного кодексу України та усталеної практики Верховного Суду характеризують сімейні відносини, а саме: ведення спільного бюджету, наявність взаємних майнових та немайнових прав і обов`язків, спільне набуття майна, а також фактична економічна єдність сторін.

Замість повного та всебічного дослідження доказів суд фактично поклав в основу рішення пояснення заявниці та показання свідків, які мають суб`єктивний характер, та самі по собі не можуть підтверджувати існування усталених сімейних відносин у розумінні закону.

Крім того, суд першої інстанції без належної оцінки прийняв як доказ акт обстеження житлово-побутових умов, який не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, оскільки його складення не передбачено повноваженнями відповідного органу у таких правовідносинах, а отже він не може мати визначальної доказової сили у справі.

Також звертає увагу, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду щодо необхідності доведення саме сукупності обставин, які свідчать про наявність сімейних відносин, тоді як окремі епізоди спільного проживання або побутової взаємодії не є достатніми для встановлення такого юридичного факту.

Окремо зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні письмові докази спільного побуту чи економічної єдності сторін, зокрема, банківські документи, підтвердження спільних витрат, набуття майна чи інші фінансові або юридично значущі документи, які могли б підтвердити заявлені обставини.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах МОУ підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_2 посилалася на те, що з 2017 року вона проживала разом із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації шлюбу.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_2 посилалася, зокрема, на акт обстеження житлово-побутових умов від 14 червня 2022 року, складений депутатом Бориспільської міської ради Деркачем В. М (а. с. 9).

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 5).

Відповідно до довідки про причину смерті № 210 від 06 червня 2022 року причиною смерті ОСОБА_3 зазначено серцево-судинну недостатність, гіпертонічну хворобу з переважним ураженням серця (а. с. 6).

Матеріали справи містять свідоцтво про поховання, реєстраційний номер 2118 від 07 червня 2022 року, накладну № 73 від 07 червня 2022 року та квитанції пункту надання ритуальних послуг № 2, відповідно до яких організацією поховання ОСОБА_3 займалася ОСОБА_2 (а. с. 8).

З листа Бориспільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області № 5623/30.6-32а від 17 вересня 2025 року вбачається, що за результатами перевірки Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть № 6122 від 03 липня 1996 року, складений щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також актовий запис про смерть № 303 від 16 вересня 2008 року, складений щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 102).

Крім того, листом № 197/22.6-32а від 09 лютого 2026 року Бориспільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області повідомив про відсутність актового запису про шлюб, складеного щодо ОСОБА_3 (а. с. 122).

Під час розгляду справи судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повідомили суду, що їм відомо про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2017 року до дня смерті ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що наведені докази у їх сукупності є достатніми для встановлення факту її проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом заявленого періоду.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини 2 статті 3 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 8 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначила: "Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 3 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_2 просила встановити факт її постійного проживання разом із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2017 року до дня його смерті, посилаючись на те, що вони спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та спільні фінансові витрати, вели спільне господарство, разом працювали задля забезпечення сім`ї, здійснювали ремонт житла та покращували його благоустрій.

За приписами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими й електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Аналіз наведених норм матеріального та процесуального права у взаємозв`язку з правовими висновками Верховного Суду свідчить про те, що для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу заявник має довести не лише факт їх спільного проживання протягом певного періоду, а саме сукупність усталених відносин, притаманних подружжю, зокрема, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та витрат, придбання майна для спільного користування, спільну участь в утриманні житла та його ремонті, взаємне піклування і допомогу, а також наявність взаємних прав та обов`язків, характерних для подружжя.

Разом з тим, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку наявним у ній доказам у їх сукупності, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про доведеність ОСОБА_2 факту проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом заявленого нею періоду.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції фактично виходив із акта обстеження житлово-побутових умов від 14 червня 2022 року, показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також доказів, які підтверджують організацію ОСОБА_2 поховання ОСОБА_3 .

Проте, колегія суддів зауважує, що наведені докази самі по собі та у своїй сукупності не є достатніми для встановлення факту існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом заявленого періоду саме усталених сімейних відносин, притаманних подружжю.

Так, акт обстеження житлово-побутових умов від 14 червня 2022 року складений уже після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Незалежно від оцінки допустимості такого доказу, відомості, викладені у цьому акті, не підтверджують самі по собі ведення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом періоду з 2017 року до дня смерті останнього спільного господарства, формування ними спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, спільної участі в утриманні та ремонті житла, а також існування між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

При цьому, інших письмових чи електронних доказів, які б у сукупності з указаним актом підтверджували наведені обставини протягом заявленого періоду, матеріали справи не містять.

Зокрема, заявницею не надано доказів на підтвердження існування спільного бюджету та спільних витрат, банківських виписок чи інших фінансових документів, доказів спільного придбання рухомого або нерухомого майна, придбання речей для спільного користування, спільної оплати витрат на утримання житла, здійснення його ремонту або благоустрою за спільні кошти, а також інших письмових чи електронних доказів, з яких можливо було б установити наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взаємних прав та обов`язків, характерних для подружжя.

Отже, твердження заявниці про те, що вони із ОСОБА_3 мали спільний бюджет, несли спільні фінансові витрати, вели спільне господарство, разом здійснювали ремонт та покращували благоустрій житла, належними та достатніми доказами не підтверджені.

Колегія суддів також враховує показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повідомили про відоме їм спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2017 року до дня смерті останнього.

Водночас, показання свідків про спільне проживання чоловіка та жінки, за відсутності інших належних та достатніх доказів існування між ними спільного побуту, спільного господарства, бюджету, витрат та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Сам по собі факт проживання чоловіка та жінки за однією адресою не є тотожним проживанню однією сім`єю у розумінні статті 3 СК України та за відсутності інших установлених ознак сімейних відносин не свідчить про виникнення між такими особами усталених відносин, притаманних подружжю.

Так само наявні у справі свідоцтво про поховання, накладна та квитанції про оплату ритуальних послуг підтверджують участь ОСОБА_2 в організації поховання ОСОБА_3 та можуть свідчити про наявність між ними близьких особистих відносин. Однак такі обставини самі по собі не доводять ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат та інших взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Відсутність актового запису про шлюб, складеного щодо ОСОБА_3 , також не підтверджує факту проживання його із заявницею однією сім`єю. Така обставина свідчить лише про відсутність державної реєстрації шлюбу та не доводить сама по собі існування фактичних шлюбних відносин між конкретними особами.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 , обґрунтовуючи наявність між нею та ОСОБА_3 сімейних відносин, зазначала про можливість подання додаткових доказів на підтвердження спільного проживання, ведення спільного господарства та інших обставин, на які вона посилалася як на підставу своєї заяви.

Однак, відповідних доказів на підтвердження цих обставин ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції не надала.

Відтак, матеріали справи не містять достатньої сукупності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не лише спільно проживали, а й були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та витрати, взаємно піклувалися один про одного, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, тобто, проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, належним чином не визначив обсяг обставин, які підлягали доказуванню у цій справі, та, встановивши окремі обставини щодо спільного проживання заявниці з померлим, показань свідків та здійснення заявницею поховання, помилково визнав їх достатніми для висновку про доведеність усієї сукупності юридично значущих ознак проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Фактично, суд першої інстанції ототожнив обставини, які можуть свідчити про спільне проживання та близькі особисті відносини між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , із фактом проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не встановивши на підставі належних доказів інших обов`язкових складових таких сімейних відносин.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про доведеність факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу не відповідає обставинам справи та зроблений за відсутності достатньої сукупності доказів на підтвердження обставин, що входять до предмета доказування у цій справі.

При цьому, колегія суддів не вбачає необхідності надавати визначального значення доводам апеляційної скарги щодо спливу передбаченого законодавством строку реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки встановлена під час апеляційного перегляду недоведеність самого факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України прямо передбачено розгляд судом справ про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже, предметом розгляду цієї справи в порядку окремого провадження є підтвердження наявності або відсутності відповідного юридичного факту. Оскільки за результатами оцінки наявних у справі доказів ОСОБА_2 не довела існування сукупності обставин, необхідних для встановлення факту її проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, правові підстави для задоволення поданої нею заяви відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року не може вважатися законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України щодо недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Ураховуючи встановлену під час апеляційного перегляду недоведеність ОСОБА_2 самого факту проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом заявленого періоду, колегія суддів не вбачає необхідності входити в обговорення та надавати правову оцінку наведеним доводам апеляційної скарги щодо можливості реалізації заявницею права на отримання одноразової грошової допомоги та наслідків спливу відповідного строку.

Встановлення або невстановлення обставин, пов`язаних із дотриманням такого строку, не впливає на висновок апеляційного суду у цій справі, оскільки самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви є недоведеність належними, допустимими та достатніми доказами юридичного факту, який ОСОБА_2 просила встановити.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відтак, апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю, залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура