Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №761/16442/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 761/16442/26

Провадження: № 22-ц/824/11694/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Савчук Ю. Н.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 320/6088/24 було захищено його право на належне пенсійне забезпечення та покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідний обов`язок щодо здійснення пенсійних виплат.

Посилався на те, що належні йому суми пенсії були виплачені відповідачем із порушенням установлених строків, унаслідок чого у нього виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зазначав, що заявлені ним вимоги не стосуються визначення розміру пенсії, її призначення чи перерахунку, а також не спрямовані на стягнення невиплаченої пенсійної заборгованості, оскільки предметом спору є саме компенсація втрати частини доходів, зумовлена несвоєчасною виплатою належних йому пенсійних сум.

Вважав, що внаслідок порушення відповідачем строків проведення відповідних виплат йому належить компенсація втрати частини доходів у розмірі 20 426,81 грн.

У зв`язку з наведеним, просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь 20 426,81 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2026 року відмовлено у відкриті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність заявленого ним спору до адміністративної юрисдикції та, відмовивши у відкритті провадження, фактично позбавив його можливості реалізувати право на судовий захист.

Зазначає, що раніше звертався з аналогічними вимогами до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 19 вересня 2025 року у справі № 320/36366/25 відмовив у відкритті провадження саме з тих підстав, що спір про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, одночасно роз`яснивши про недопустимість повторного звернення до адміністративного суду з тим самим позовом. Натомість суд цивільної юрисдикції дійшов протилежного висновку, що, на переконання апелянта, створило юрисдикційний конфлікт та ситуацію правової невизначеності, за якої він фактично позбавлений доступу до суду.

Також вказує, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, оскільки предметом позову є не оскарження рішення чи бездіяльності органу Пенсійного фонду щодо призначення або перерахунку пенсії, стягнення пенсійної заборгованості чи примусове виконання попередніх судових рішень. Заявлена вимога стосується виключно стягнення передбаченої законом компенсації втрати частини доходів унаслідок несвоєчасної виплати вже нарахованих пенсійних сум, яку він, позивач, вважає самостійною майновою вимогою компенсаційного характеру з окремими предметом і підставами позову.

Крім того, посилається на неврахування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, які, на його думку, підтверджують можливість розгляду спору про компенсацію втрати частини доходів за правилами цивільного судочинства. Зазначає, що саме на ці висновки посилався й Київський окружний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті адміністративного провадження.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомленіналежним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їхвідсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення 20 426,81 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Заявлені позовні вимоги позивач пов`язував із несвоєчасною виплатою належних йому сум пенсії на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 320/6088/24.

Отже, предметом заявленого ОСОБА_1 позову є не вимоги щодо призначення, обчислення чи перерахунку пенсії та не стягнення заборгованості з пенсійних виплат, а стягнення компенсації втрати частини доходів, зумовленої порушенням строків виплати належних позивачу сум пенсії.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник із публічно-правових відносин за участю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві як суб`єкта владних повноважень та пов`язаний із виконанням рішення, ухваленого адміністративним судом, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції зазначив, що наявність судового рішення про відновлення права на отримання відповідних грошових сум не змінює правової природи правовідносин між сторонами, оскільки судове рішення не породжує нових прав та обов`язків, а лише підтверджує або трансформує вже існуючі зобов`язання щодо їх виплати.

Пославшись, зокрема, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19, суд першої інстанції вважав, що вимоги, пов`язані з тривалим невиконанням рішення, ухваленого в адміністративній справі, зокрема щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, належать до адміністративної юрисдикції.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Водночас частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, визначальним при вирішенні питання про належність конкретного спору до цивільної чи адміністративної юрисдикції є не лише суб`єктний склад його учасників, а передусім характер спірних правовідносин, зміст права, за захистом якого особа звернулася до суду, підстави заявлених вимог та обраний позивачем спосіб судового захисту.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, однак участь у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень сама по собі не є достатньою підставою для віднесення спору до адміністративної юрисдикції. Для такого висновку необхідно встановити, що спір виник саме у зв`язку зі здійсненням відповідним суб`єктом владних управлінських функцій та що предметом судового контролю є рішення, дія чи бездіяльність такого суб`єкта, вчинені ним при реалізації цих функцій.

Відповідно до положень законодавства, яке регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, органи Пенсійного фонду України при здійсненні повноважень щодо призначення, перерахунку, нарахування та виплати пенсії є суб`єктами владних повноважень.

Разом з тим, колегія суддів відмічає про те, що сама по собі та обставина, що відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, не свідчить про публічно-правовий характер будь-якого спору, що виникає між цим органом та фізичною особою. У кожному конкретному випадку суд має встановити, у зв`язку з реалізацією якого саме права виник спір та якого захисту вимагає позивач.

Зокрема, необхідно розмежовувати спори щодо призначення, перерахунку, нарахування чи безпосередньої виплати пенсії, з одного боку, та спори щодо компенсації втрати частини доходів унаслідок порушення строків виплати вже належних особі грошових сум, з іншого.

Правові підстави для нарахування такої компенсації встановлені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

За своєю правовою природою передбачена цими нормативними актами компенсація спрямована на відшкодування особі втрати частини грошових доходів, зумовленої порушенням установлених строків їх виплати. Відтак, вимога про її стягнення за умови, що спір щодо самого права на пенсію, її розміру чи належних до виплати сум відсутній, має відмінний предмет та правову природу від вимоги про призначення, перерахунок чи стягнення пенсійних виплат.

Саме на необхідність такого розмежування звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц, зазначивши, що у випадку, коли заборгованість із пенсійних виплат уже погашена, а предметом спору є захист права особи на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, такі вимоги не спрямовані на вирішення публічно-правового спору та підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Наведений підхід надалі підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, у якій наголошено на необхідності розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії, які виникають із публічно-правових відносин, та вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати.

З огляду на викладене, визначальним для встановлення юрисдикції у цій справі є з`ясування того, чи оспорює ОСОБА_1 рішення, дії або бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення, перерахунку або виплати пенсії, чи предметом заявленого ним позову є самостійна вимога про компенсацію втрати частини доходів унаслідок порушення строків виплати вже належних йому сум.

Як убачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_1 не ставить перед судом питання про визначення права на пенсію, її призначення чи перерахунок, не оспорює розмір належної йому пенсії та не просить стягнути заборгованість із пенсійних виплат.

Предметом цього спору є вимога про стягнення 20 426,81 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Правовою підставою заявленої вимоги позивач визначає, зокрема, положення спеціального Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», тобто просить застосувати передбачений законом спеціальний компенсаційний механізм у зв`язку з несвоєчасним отриманням належних йому грошових сум.

За таких обставин, сам лише факт того, що відповідні пенсійні суми були виплачені на виконання рішення адміністративного суду, не перетворює заявлену вимогу про компенсацію втрати частини доходів на спір щодо здійснення Пенсійним фондом владних управлінських функцій.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та фактично ототожнив заявлену позивачем вимогу про компенсацію втрати частини доходів за спеціальним Законом № 2050-III із вимогами, пов`язаними зі стягненням інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з невиконанням рішення адміністративного суду.

Так, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з тривалим невиконанням рішення, ухваленого в адміністративній справі, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів зауважує, що предметом цього позову є інша за своєю матеріально-правовою природою вимога про застосування спеціального механізму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тому наведений судом першої інстанції правовий висновок не усуває необхідності врахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування вимог про пенсійні виплати та вимог про компенсацію втрати частини доходів.

Крім того, колегія суддів ураховує обставини попереднього звернення ОСОБА_1 до суду адміністративної юрисдикції з вимогами аналогічного характеру.

Так, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 320/36366/25 ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Вирішуючи питання юрисдикції, адміністративний суд, пославшись саме на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 676/1557/16-ц та № 757/63985/16, дійшов висновку про те, що вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за відсутності спору щодо самої пенсійної заборгованості не належать до адміністративної юрисдикції.

При цьому, Київський окружний адміністративний суд не лише відмовив у відкритті провадження, а й прямо роз`яснив ОСОБА_1 , що розгляд зазначених вимог має здійснюватися в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Після чого, звернувшись після цього до суду цивільної юрисдикції із вимогою про стягнення компенсації втрати частини доходів, позивач отримав протилежний висновок про належність такого спору до адміністративної юрисдикції.

За таких обставин, відмова судів у розгляді вимог про застосування одного й того самого передбаченого законом компенсаційного механізму створює для позивача стан правової невизначеності щодо суду, компетентного забезпечити захист його права, та ставить під загрозу саму можливість реалізації права на доступ до суду.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України підстав для відмови у відкритті провадження є помилковим, а оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі та відповідно до статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції..

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура