Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №758/4670/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758/4670/20

провадження № 22-ц/824/759/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, третя особа: гаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року в складі судді Захарчук С. С.,

установив:

У квітні 2020 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Козаєвої Н. М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.11.2016 №32552579, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 .

Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності м. Києва, жодних рішень щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки за вказаною адресою під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам не приймала.

На думку позивача, вказані факти свідчать про те, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуально збірно-розбірні та цегляні гаражі Гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31 січня 2020 року № 20-0050-07.

Отже, наведене свідчить про намагання ОСОБА_1 у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді м. Києва.

Крім того, рішення приватного нотаріуса Козаєвої Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.12.2016 №32665536 вважала такими, що прийняті у спосіб, який суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню.

Ураховуючи наведене, Київська міська рада просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2016 року № 32552579 на земельну ділянку, обліковий код:91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1095626280000 за ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 20.1 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору - Гаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1».

27.09.2023 Київська міська рада подала заяву про зміну предмету позову. Просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2016 року № 32552579 на об`єкт нерухомого майна , що розташований на земельній ділянці, обліковий код:91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1095626280000, за ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 20.1 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлена позивачем вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності не є належним способом захисту.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги Київської міської ради про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, районний суд виходив із того, що здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва гаражу порушує права Київської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою , на якій гараж побудовано. Проте, у даному випадку належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. В контексті спірних правовідносин, ураховуючи зміст позовних вимог та їх обґрунтування, вбачається неможливість повернення власнику земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан без знесення самочинно побудованого нерухомого майна.

Вирішуючи спір щодо позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М. Ю., суд першої інстанції виходив із того, що спір виник між міською радою та Василенком А. О., тому приватний нотаріус є неналежним відповідачем у справі.

02.04.2025 Київська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Судові витрати покласти солідарно на відповідачів.

Щодо ефективного та належного способу захисту прав територіальної громади міста Києва зазначила, що обраний позивач спосіб захисту призведе до поновлення прав позивача.

Процесуальна вимога про визнання протиправним рішення державного реєстратора є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

У даній справі приватний нотаріус Козаєва Н. М. порушила права територіальної громади м. Києва, зареєструвавши право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, яка належить позивачу, без належної перевірки поданих відповідачем документів, а тому вимога про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта нерухомого майна є належною та ефективною вимогою, задоволення якої призведе до поновлення порушених прав позивача щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Посилання суду першої інстанції на судову практику Верховного Суду, згідно з якою у спорах про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно нотаріус не є належним відповідачем є необґрунтованими, оскільки наявність обставин, які підтверджують те, що державний реєстратор вчинив реєстраційну дію, свідомо та умисно порушуючи певні норми законодавства, при цьому він був обізнаний про те, вона вчиняє їх всупереч положенням нормативно-правових актів, що свідчить про можливість пред`явлення позовної вимоги до такої особи, оскільки він в такий спосіб може порушувати певні права юридичної чи фізичної особи.

Зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, таке майно вважається самочинним та підлягає знесенню ОСОБА_1 , а земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан та повернута позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Галатенко Є.Є. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що приватний нотаріус Козаєва Н. М. не є належним відповідачем у справі є правильним та узгоджується із положеннями чинного законодавства.

Позивачем обрано неправильний та неефективний спосіб захисту порушеного права, а висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають положенням національного законодавства та усталеній практиці Верховного Суду, сформованій в результаті розгляду справ у подібних правовідносинах і не спростовується доводами апеляційної скарги.

Звертає увагу на копію акту обстеження земельної ділянки від 31 січня 2020 року з фотографіями гаражів на території ГА «ІНФОРМАЦІЯ_1», що містяться в матеріалах справи, з яких вбачається, що гаражі, які знаходяться на території автокооперативу зблоковані між собою і не є окремими будівлями, власники суміжних гаражів у якості співвідповідачів до участі у справі не залучались, висновок будівельно-технічної експертизи про можливість окремого знесення належного відповідачу гаражу без порушення прав та інтересів користувачів суміжних гаражних боксів у справі відсутній, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Вважає, що позовна давність по всім вимогам спливла, оскільки рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно було прийнято нотаріусом 19 листопада 2016 року, відповідна інформація була розміщена у загальнодоступному реєстрі з вільним доступом, з позовом до суду Київська міська рада звернулась 15 квітня 2020 року, після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Від Київської міської ради 07.05.2026 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яка обґрунтовано тим, що у зв`язку із значним навантаженням працівників юридичного управління Департаменту, які здійснюють представництво інтересів Київської міської ради, Київської міської (військової) державної адміністрації, Департаменту та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) представник Київської міської ради буде брати участь 07.05.2026 в іншому судовому засіданні у справі № 910/5213/25 об 11 год. 30 хв. у Північному апеляційному господарському суді, що унеможливлює прибуття на засідання з об`єктивних обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

З огляду на викладене, оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а їх неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в їх відсутність.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 18.12.2019, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. від 25.11.2016 року, індексний номер: 32552579, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - ряд 7, гараж, загальною площею 20,1 кв. м., адреса: м. Київ, «ІНФОРМАЦІЯ_1» гаражний автокооператив (Подільській район), будинок НОМЕР_3 , гараж НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, право власності за ОСОБА_1 було зареєстроване на підставі: інформаційної довідки, серія та номер: НОМЕР_5, виданої 10.11.2016, видавник: КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна"; довідка , серія та номер: 180, виданої 07.11.2016, видавник: ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; довідка , серія та номер: 182, виданої 07.11.2016, видавник: ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 21.10.2009, видавник: КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна".

Відповідно до довідки Гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 07.11.2016 року №180 ОСОБА_1 дійсно є членом гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та власником гаражу № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1. Гараж побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 1990. Сума паю в розмірі 1 500 грн станом на 2016 рік сплачена у повному обсязі.

Відповідно до довідки Гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 07.11.2016 року №182 ОСОБА_1 дійсно є членом гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де йому на праві приватної власності належить гараж НОМЕР_1 в ряду 7. Згідно витягу з технічної документації, земельна ділянка, на якій розташований автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєстровано в Головному управлінні земельними ресурсами піж кадастровим номером №8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає 14 548 кв.м.

31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890. У ході обстеження встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Земельна ділянка, на якій розташований спірний гараж, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га згідно з розпорядженням Київського міського голови від 03 серпня 2001 року № 969-мг «Про погодження місць розташування об`єктів».

На підставі рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1» наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га, для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_1) зареєстрований 04 червня 1997 року.

Із листа КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29 жовтня 2019 року вбачається, що згідно з даними реєстрових книг КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою: АДРЕСА_1 проведена реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , р. НОМЕР_4 в ГБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» за фізичною особою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2016 року № 32552579 на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код:91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1095626280000, за ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20).

Звертаючись до суду з позовом, Київська міська рада, вважаючи, що за ОСОБА_1 незаконно зареєстровано право власності на гараж, який розташований на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, оскільки рада будь-яких рішень щодо передачі останньому спірної земельної ділянки під будівництво, у власність чи користування не приймала, просила суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною другою статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У разі, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, провадження № 12-39гс23).

Ураховуючи, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічний за своєю суттю висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 758/3014/20, від 08 липня 2026 року у справі №758/8502/20.

Щодо вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, у тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України належить до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18).

Не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на будівлю набуває лише той, хто має речове право на землю.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №509/1784/17 (провадження № 61-2875св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 301/1460/18-ц (провадження № 61-4891св19) у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

За частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою (постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 758/3718/20, провадження № 61-1781св25).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста і виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. При цьому Київська міська рада не приймала рішень про передачу у користування чи у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Отже, в діях відповідача наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (її власника), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на доведеність тієї обставини, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом для будівництва таких об`єктів нерухомого майна, а тому відповідач набув право власності на нього за відсутності законних підстав, тому обґрунтованими є вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої спірної земельної ділянки шляхом приведення її у придатний для використання стан.

Такі висновки апеляційного суду в частині, яка переглядається, узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі №758/3718/20, від 08 липня 2026 року у справі № 758/8502/20.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Разом із тим, надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117-118 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

У цій справі Київська міська рада обґрунтовувала заявлені нею позовні вимоги про звільнення ОСОБА_1 самовільно зайнятої земельної ділянки і приведення її у придатний для використання стан саме порушенням права власності на спірну землю її дійсного власника - територіальної громади міста Києва. Виходячи з мети позову, вказані вимоги слід інтерпретувати як вимоги, спрямовані на усунення перешкод власнику у здійсненні ним права власності на земельну ділянку, що згідно з наведеними у цій постанові положеннями закону є ефективними.

Позов Київської міської ради спрямований на захист прав територіальної громади міста Києва на земельну ділянку та обґрунтований необхідністю такого захисту.

Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.07.2018 №1216 затверджено проєкт «Будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції «Сирець» на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі» (1-а черга будівництва - дільниця від ст. «Сирець» до ст. «Проєкт Правди» з вдома станціями («Мостицька» та «Проспект Правди») та дільницею вилочного відгалуження в бік ст. «Виноградар»), що вказує на існування суспільного інтересу.

Та обставина, що згідно з рішеннями Київської міської ради народних депутатів у 1985 та 1988 роках спірна земельна ділянка була відведена для будівництва гаражів, а ОСОБА_1 повністю сплатив свій пайовий внесок за гараж не є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка не надавалася у користування чи у власність відповідача.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірне майно з порушенням вимог закону, без надання усіх необхідних документів, з якими закон пов`язує правомірне виникнення права власності, та такими своїми діями порушив право власності на землю територіальної громади міста Києва.

Таким чином, у цій справі втручання у право власності відповідача здійснено на підставі закону, з метою забезпечення суспільного інтересу та здійснено з легітимною метою, а саме усунення перешкод власнику землі (територіальній громаді) здійснювати належне право власності.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, гаражі, які знаходяться на території автокооперативу зблоковані між собою і не є окремими будівлями, а власники суміжних гаражів у якості співвідповідачів до участі у справі не залучались.

Судом встановлено, що Київською міською радою подано відповідні позови не лише до ОСОБА_1 , а й до інших осіб, за якими зареєстровано право власності на гаражі розташовані на спірній земельній ділянці.

Щодо пропуск строку позовної давності, колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц звертав увагу, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З урахуванням встановленого факту розміщення гаражу, зареєстрованого на праві власності за відповідачем у справі, на земельній ділянці комунальної власності, колегія суддів зауважує триваючий характер порушення права територіальної громади на земельну ділянку, а відтак вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 761/18913/23.

Щодо позовних вимог Київської міської ради, пред`явлених до приватного нотаріуса.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції обставини справи підтверджують, що належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому приватний нотаріус Козаєва Н. М. є неналежним відповідачем у цій справі.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в частині відсутності підстав для задоволення вимог Київської міської ради, пред`явлених до нотаріуса, є законними та обґрунтованими.

Враховуючи викладене, рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог Київської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог в частині однієї немайнової вимоги, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню понесений ним судовий збір у суді першої та апеляційної інстанцій пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 5 255 грн.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та приведення її у придатний для використання стан скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 20,1 кв.м. на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської радисудові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 255 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.09.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук