Постанова від 22 жовтня 2024 р. у справі №382/1300/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 382/1300/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/14130/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 6 червня 2024 року (суддя Кисіль О.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея банк» про захист прав споживача,

установив:

у серпні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним п. 2 паспорту споживчого кредиту договору про надання споживчого кредиту № Р20.23967.005578464 від 12 серпня 2019 року у частині незаконно нарахованих сум, встановлених як плата за обслуговування кредитної заборгованості за цим кредитним договором, та покласти на АТ «Ідея Банк» обов`язок здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором, в рахунок погашення тіла кредиту.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 22 серпня 2019 року між нею та АТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Р20.23967.005578464, відповідно до умов якого, банк відкрив їй кредитну лінію на поточні потреби у сумі 31 000грн, включаючи витрати на страховий платіж строком на 60 місяців. Відповідно до паспорту споживчого кредиту цього договору, загальний розмір кредиту становить 95 636,37грн, що включає страховий платіж.

Позивачка стверджувала, що вона належним чином виконує свої зобов`язання за вказаним договором, однак відповідно до п. 2 паспорту споживчого кредиту цього договору, згідно з графіком щомісячних платежів, до сум, що підлягають сплаті, включається комісія (плата за обслуговування) у розмірі 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту. Згідно наданого банком порядку повернення кредиту, що включає кількість та розмір платежів, періодичність їх внесення, сума плати за обслуговування дорівнює 15 656,57грн, нарахування яких вона вважає незаконним.

Позивачка, вважала, що в силу положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вона не зобов`язана сплачувати будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Також, позивачка посилалась на п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, згідно якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь

банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору, тощо).

Крім цього, позивачка вважала, що відповідачем, всупереч положенням Закону України «Про захист прав споживачів», не повідомлено їй всю необхідну інформацію щодо умов договору про надання кредиту № Р20.23967.005578464 від 12 серпня 2019 року, тому відповідач скористався тим, що їй об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору під час підписання оспорюваного договору.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції фактичних обставин справи та ненадання наявним в матеріалах справи доказам належної оцінки.

Позивачка стверджує, що при укладенні оспорюваного договору АТ «Ідея Банк» не дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо повідомлення їй, як споживачу, про всі умови кредитування за цим договором та узгодження з нею тих умов, які банк вважав узгодженими.

Позивачка зазначає, що суд першої інстанції дійшовши висновку, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернув увагу на те, що відповідач в оспорюваному договорі не зазначив, за надання яких саме послуг встановлюється така комісія, що є суттєвим порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивачка вважає, що оспорюваний договір не є укладеним, оскільки вони з відповідачем у належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім цього, позивачка посилається на те, що банк самостійно здійснював операції нарахування та списання різноманітних платежів на власну користь, при цьому вона не була ініціатором таких операцій та не погоджувала таких списань, тому такі дії банку містять ознаки шахрайства.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позивачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення на її поштову адресу (с.с.80), у судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач АТ «Ідея Банк», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету (с.с.79), свого представника у судове засідання не направив, клопотання про перенесення судового засідання не подав.

Відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів розглянула справу у відсутність учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 12 серпня 2019 року між АТ «Ідея Банк» (банк/кредитодавець), ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (страховий агент) та ОСОБА_1 (позичальник/споживач/страхувальник/застрахована особа) був укладений договір кредиту та страхування №Р20.23967.005578464 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних

умовах: тип кредиту - Консолідований А; сума кредиту - 31 000грн; процентна ставка та тип - 15 % річних, змінювана; строк дії кредиту - 60 місяців (с.с.6).

Відповідно до пункту 1.5 Договору під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБОФО), за надання яких встановлена плата відповідно до пункту 5 додатку № 1 як «Інші послуги банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки, з подальшим зарахування на рахунки в банку, сплачується згідно діючих тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною цього договору та розміщені на веб-сайті банку за посиланням www.ideabank.ua.

Згідно підпунктів 3.2-3.4 пункту 3 Договору нанесенням власноручного підпису під цим договором позичальник погоджується з тим, що ДКБОФОЮ, тарифи та паспорт споживчого кредиту є невід`ємними складовими цього договору та зобов`язується виконувати їх умови; підтверджує, що ознайомлений з ДКБОФО і тарифами, в тому числі з паперовими версіями, розміщеними в приміщенні банку або кредитного посередника, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення; окрім того позичальник беззастережно погоджується з тим, що банк має право в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту відповідно до ДКБОФО; акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті банку www.ideabank.ua.

Відповідно до пункту 4 Договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього договору, зрозуміло та доступно викладено детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором.

Згідно паспорту споживчого кредиту до Договору (додаток № 1) (далі - Паспорт) встановлено такі платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору: 1) відкриття пакету послуг - 100грн; 2) плата за обслуговування кредитної заборгованості - 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту (с.с.7).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, в матеріалах справи відсутні докази укладення саме споживчого кредиту, умови договору викладені чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування та страхування, з якими позивачка погодилася, а відтак позивачкою не доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка просила визнати недійсним пункт 2 паспорту споживчого кредиту договору в частині нарахування сум, встановлених як плата за обслуговування кредитної заборгованості за Договором.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними,

та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) (у редакції на час укладення спірного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону № 1734-VIII).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України нікчемний правочин - це правочин, недійсність якого встановлена законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із частинами першою, третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не

може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону № 1734-VIII, правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила).

Відповідно до пункту 5 Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (зокрема за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту плати за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних

платежів.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, від 1 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, сформулювала правовий висновок щодо тлумачення статей 11, 12 Закону № 1734-VIII, який є застосовними у справах про визнання нікчемними умов договору споживчого кредитування (після 10 червня 2017 року), відповідно до яких банк встановлює для споживача будь-які додаткові платежі на підставі частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.

Згідно з пунктом 4 спірного договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є його невід`ємною частиною, доступно викладено детальний опис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки, графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором.

Відповідно до змісту договору, позичальник погоджується з тим, що ДКБОФС, тарифи, зокрема паперові версії, розміщені у відділенні банку або кредитного посередника, йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФС АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному вебсайті банку: www.ideabank.ua (пункт 3 спірного договору).

Відповідно до паспорта споживчого кредиту, що є додатком № 1 до спірного договору, в інформації щодо реальної річної процентної та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача зазначена процентна ставка - 15% річних, плата за обслуговування кредитної заборгованості - 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту, загальні витрати за кредитом - 95 636,37грн, реальна річна відсоткова ставка - 76,73530579%.

У пункті 5 паспорту споживчого кредиту наведений графік повернення кредиту, кількість та розмір платежів, у тому числі платежі за додаткові та супутні послуги («інші послуги банку»).

Системний аналіз умов Договору та паспорту споживчого кредиту (додаток № 1 до договору) дає підстави для висновку, що відповідач не вказав у кредитному договорі чи в паспорті споживчого кредиту та не роз`яснив позивачці, які саме послуги АТ «Ідея Банк» їй надає, і що входить в «інші послуги банку».

Колегія суддів звертає увагу на те, що у тексті Договору та додатку до нього, матеріалах справи та на офіційному веб - ресурсі відповідача (в редакції на час укладення спірного договору) немає переліку дій, операцій АТ «Ідея Банк, які включені до послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, яка є постійною і сплачувалась до повного повернення суми кредиту відповідно до спірного договору.

Оцінюючи пункти 1.5, 4 спірного договору, пункт 5 паспорта споживчого кредиту, колегія суддів вважає, що АТ «Ідея Банк» чітко не визначив, які саме інші послуги банку передбачені кредитним договором, які щомісячні операції чи дії входять до цієї послуги, чи тотожні вони послугам, які банк має надавати безкоштовно відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону № 1734-VIII.

Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що при укладенні Договору відповідачем було встановлено щомісячну плату за супутню послугу банку, визначену як плату за обслуговування кредитної заборгованості (або «інші послуги банку»), яка за законом має надаватися безоплатно, та враховує, що така умова договору як оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною.

Апеляційний суд звертає увагу, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, у зв`язку з тим, що нікчемний правочин є недійсним відповідно до закону з моменту його укладення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою було обрано неналежний спосіб судового захисту, шляхом заявлення позовної вимоги про визнання недійсним пункту 2 Паспорту в частині нарахування сум, встановлених як плата за обслуговування кредитної заборгованості, що є підставою для відмови у позові.

З приводу позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити зарахування грошових коштів, сплачених за плату за обслуговування кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором, в рахунок погашення тіла кредиту, колегія суддів зазначає, що позивачкою не було надано суду доказів сплати нею кредитної заборгованості, що позбавляє можливості апеляційний суд зробити висновок про правомірність цих вимог.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, не врахувавши правових висновків Верховного Суду у даній категорії справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із обранням позивачкою неналежного способу захисту своїх порушених прав.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 6 червня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея банк» про захист прав споживача відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук