Постанова від 22 жовтня 2024 р. у справі №757/32898/23-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 757/32898/23-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13885/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року (суддя Хайнацький Є.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживача, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

установив:

у липні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання АТ «Українська залізниця» винним у порушенні його прав, як споживача, стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000грн та матеріальної шкоди (за квитки) у розмірі 235,51грн та 154,73грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 20 квітня 2023 року він придбав квиток на потяг 055*ЛБ (12 вагон, місце № 009). Однак у вагоні не було забезпечено належних умов для поїздки, у зв`язку з чим він надіслав до відповідача електронного листа зі скаргою. Після цього до нього підійшов провідник та попросив поговорити з начальником потягу по телефону. Із даної бесіди він зробив висновок, що керівництво визнало винним в інциденті саме провідника, хоча він вважав його такою ж жертвою ситуації. Після цього, він повторно написав скаргу з проханням провести перевірку та не чіпати провідника. По прибуттю до Києва, він не отримав будь-яких вибачень від відповідача та знову надіслав листа з проханням повернути кошти, витрачені на квиток. При цьому, він зазначив, що аналогічна ситуація в нього також виникла 7 квітня 2023 року, коли йому довелось їхати на зламаній полиці, та попросив повернути кошти і за цей квиток також.

Позивач стверджував, що вказаними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, не врахування, що незадовільний санітарний стан вагонів УЗ є загальновідомим фактом, який не потребує доказування, а представник відповідача не піддавала сумніву стан вагонів, в яких він переміщався.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Українська залізниця» - адвокат

Дригіна І.М. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що твердження позивача про те, що вагони потягів АТ «Укрзалізниця» є брудними, не відповідає дійсності, при цьому в його обґрунтування він робить посилання на статтю в інтернет-виданні, що стосується окремого вагону в зовсім іншому потязі у 2011 році, тобто 14 років тому.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що представник відповідача не надала доказів відсутності описаних ним порушень, тому підстави для відмови у задоволенні позовних вимог відсутні.

Відповідач АТ «Українська залізниця» та його представник - адвокат Дригіна І.М. про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до їх електронних кабінетів у системі «Електронний суд» (с.с.129-131), адвокат Дригіна І.М. 23 жовтня 2024 року подала до апеляційного суду заяву про розгляд справи у її відсутність (с.с.133-135).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , який апеляційну скаргу підтримав, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач придбав проїзний документ № 82Я-Е1-3126209-0604 на поїзд 132 ЛЦ НШ сполученням Львів-Київ-Пасажирський на 6 квітня 2023 року, вартістю 154,73грн (с.с.8).

Також, позивач придбав проїзний документ № 4Ю7-Н1-4198546-2004 на поїзд 055 ЛБ ФІРМ НШ сполученням Івано-Франківськ - Київ-Пасажирський на 21 квітня 2023 року, вартістю 235,51грн (с.с.9).

7 квітня 2023 року та 22 квітня 2023 року позивач надсилав листи на електронну адресу відповідача, в яких зазначав про неналежні умови перевезення, а також у листі від 22 квітня 2023 року просив повернути грошові кошти, витрачені ним на вказані квитки (с.с.10-13).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено, що вагони потягів, в яких він був пасажиром, перебували у незадовільному санітарному стані, відтак відсутні підстави для стягнення на його користь коштів за придбані квитки та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

За приписами статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За змістом частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов`язаний

доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до частини першої статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196 затверджені Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (надалі - Правила № 1196).

Згідно із пунктом 1.1. Правил № 1196 вони поширюються на працівників залізничного транспорту, фізичних та юридичних осіб незалежно від їх форм власності та підпорядкування, які: користуються послугами залізничного транспорту; здійснюють перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом; обслуговують пасажирів на вокзалах, у пунктах продажу проїзних документів та в поїздах.

За приписами пункту 1.7. Правил № 1196 перевізник - це ПАТ «Укрзалізниця» чи інший суб`єкт господарювання, який здійснює перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти на підставі договору, укладеного з пасажиром (відправником), та несе відповідальність згідно із законодавством; проїзний документ - це документ установленого зразка, що посвідчує право пасажира на проїзд залізничним транспортом та є договором на перевезення, оформляється на відповідному бланку проїзного документа, а також може бути сформований в електронному вигляді. Види проїзних документів: повні, пільгові, дитячі, безплатні (безкоштовні), групові.

Судом встановлено, що позивач, придбавши проїзні квитки - проїзний документ № 82Я-Е1-3126209-0604 та № 4Ю7-Н1-4198546-2004, був пасажиром залізничного транспорту.

Статтею 12 Закону України «Про транспорт» встановлено, що підприємства транспорту зобов`язані забезпечувати якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про залізничний транспорт» відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов`язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут залізниць України).

Відповідно до пункту 8 Статуту залізниць України перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу i пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу i пошти, повинні вiдповiдати вимогам Правил технiчної експлуатацiї залiзниць України та санiтарно-гiгiєнiчним i протиепiдемiчним нормам i правилам.

Також, згідно пункту 100 Статуту залізниць України залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на

вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.

Загальні умови обслуговування громадян, які здійснюють поїздки, перевозять багаж чи вантажобагаж у межах України в рухомому складі підприємств залізничного транспорту та у вагонах інших суб`єктів господарювання встановлені Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 252 від 19 березня 1997 року, пункт 64 якого передбачено, що санітарно-гігієнічний та санітарно-технічний стан вагонів пасажирських поїздів, вагонів-ресторанів, вагонів приміських поїздів повинен відповідати вимогам санітарного законодавства.

В свою чергу, постановою першого заступника Головного державного санітарного лікаря України № 15 від 09 лютого 1999 року затверджені Державні санітарні правила та норми, гігієнічні нормативи (далі - Санітарні правила), які визначають санітарно-гігієнічні вимоги, обов`язкові для виконання при підготовці пасажирських вагонів, вагонів-ресторанів, електропоїздів та дизель-поїздів приміського сполучення до рейсу у пунктах формування та зворотного виїзду, а також на шляху їх прямування (пункт 1.1. Санітарних правил).

Згідно із пунктом 1.2. Санітарних правил, вони є частиною санітарного законодавства України і обов`язкові для виконання всіма підприємствами, установами, закладами та організаціями залізничного транспорту, а також іншими юридичними особами незалежно від форм власності та громадянства, діяльність яких пов`язана з пасажирськими перевезеннями.

В процесі підготовки та експлуатації рухомого складу залізничного транспорту для пасажирських перевезень його власники зобов`язані створити безпечні і комфортні умови перевезення пасажирів, забезпечити належний санітарно-гігієнічний та санітарно-технічний стан вагонів, здорові умови праці і відпочинку для працівників рухомого складу (п. 1.3. Санітарних правил).

Відповідно до пункту 1.7. Санітарних правил ці правила розповсюджуються на пасажирські залізничні вагони відповідних типів вітчизняного виробництва, а також на ті, що виготовляються за кордоном та поступають для використання безпосередньо залізничним транспортом України, або слідують через територію України. Правила розповсюджуються на всі пасажирські вагони, електросекції та дизель-поїзди незалежно від країни їх виробника, а також на вагони, які підлягають капітальному ремонту, реконструкції та розробці нових типів вагонів.

Пунктами 2.1., 2.2. Санітарних правил встановлено, що вагони пасажирських поїздів, які відправляються у рейс, повинні бути підготовлені відповідно до «Технологічного процесу огляду, безвідчеплюваного ремонту та екіпіровки пасажирських вагонів» і відповідати вимогам цих правил.

В пунктах формування пасажирських поїздів дальнього та місцевого сполучення проводяться повна підготовка та екіпіровка пасажирських вагонів, згідно з техпроцесом, в обсязі та в терміни, затверджені керівництвом підприємства, яке здійснює цю роботу, та узгоджені з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті.

В пунктах зворотного виїзду пасажирських поїздів проводиться часткова підготовка та екіпіровка пасажирських поїздів.

Повна підготовка та екіпіровка пасажирських вагонів в пунктах формування включає в себе: зовнішню помивку вагонів із використанням миючих засобів; дезінфекційну обробку вагонів; ремонт внутрішнього устаткування; заміну фільтрів примусової вентиляції; прибирання внутрішніх приміщень вагонів із використанням миючих засобів; постачання вагонів предметами зйомного устаткування та чайної торгівлі; заправлення вагонів питною водою, яка відповідає вимогам державних санітарних правил і норм «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого

господарсько-питного водопостачання» та паливом.

Часткова підготовка пасажирських вагонів в пунктах зворотнього виїзду включає в себе: зовнішню помивку вагонів із використанням миючих засобів; дезінфекційну обробку туалетів та сміттєвих ящиків; ремонт внутрішнього устаткування; прибирання внутрішніх приміщень вагонів з використанням миючих засобів; заправлення вагонів питною водою, що відповідає вимогам Державних санітарних правил і норм «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання» та паливом.

Згідно із пунктом 2.7 Санітарних правил, прибирання внутрішніх приміщень вагонів повинно проводитися після виконання внутрішніх ремонтних робіт та проведення дезінфекційної обробки. Після дезінсекційної обробки вагонів прибирання приміщень може починатися не раніше як через дві години, а після дезінфекційної обробки - через одну годину. Прибирання внутрішніх приміщень вагонів при підготовці до рейсу в пункті екіпіровки чи в пункті обороту проводиться спеціалізованими екіпіровочними бригадами або провідниками поїздних бригад. Вони повинні працювати в спецодязі, мати миючі засоби, ганчір`я, швабри для миття підлоги, гарячу воду. Прибиральний інвентар повинен бути позначений: «для туалету», «для підлоги», «для полиць». Відро «для полиць» застосовується також для миття стін вагонів. Прибиральний інвентар та ганчір`я після прибирання знешкоджуються 3%-ним розчином хлораміну чи 5%-ним розчином лізолу з експозицією в одну годину з подальшим полосканням і просушуванням, або іншими хлормісткими препаратами або дезінфікуючими засобами, які дозволені для застосування в рухомому складі згідно встановленого порядку. Для очищення пилу з м`яких меблів повинні застосовуватися пилососи.

Відповідно до пункту 2.17 Санітарних правил підготовлений до рейсу поїзд за дві години до подачі на посадку приймається постійно діючою комісією в складі представників підприємств, які виконують підготовку та екіпіровку вагонів, та установ державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті. Вагони повинні бути в робочому стані (опалюватися, заправлені водою, підключені до електромережі, з розігрітими кип`ятильниками). Всі дефекти, виявлені при перевірці, негайно усуваються і результати перевірки заносяться до рейсового журналу пасажирського поїзду.

Вагони, які мають незадовільний санітарний стан або з неусуненими недоліками, включати в пасажирський поїзд забороняється.

У своїх доводах позивач зазначає про незадовільний стан вагонів, в яких він їхав 6 квітня 2023 року та 21 квітня 2023 року, зокрема бруд, неприємний запах та зламану полицю, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту наявності порушень відповідачем Санітарних правил під час здійснення перевезення позивача в якості пасажира.

При цьому, публікації у засобах масової інформації, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, не є належними та достовірними доказами в контексті доказування порушення відповідачем Санітарних правил конкретно під час користування ним послугами відповідача як перевізника.

Посилання позивача на те, що незадовільний санітарний стан вагонів УЗ є загальновідомим фактом, апеляційний суд вважає безпідставним.

Частина 3 статті 82 ЦПК України визначає, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Проте, загальновідомими можуть бути визнані лише ті факти, які є реальними подіями або явищами, тобто не та обставина, яка базується на суб`єктивній оцінці чого-небудь або кого-небудь.

Звертаючись до суду з позовом, позивач не надав доказів стану вагону, у якому він здійснював поїздку, зокрема, фото, пояснення свідків тощо.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична

особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У свою чергу, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Тобто у сфері дії вказаного Закону перебувають у тому числі відносини між споживачами та надавачами будь-яких послуг (включаючи послуги з перевезення).

За змістом пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній нас час виникнення спірних правовідносин) споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

1 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 216/3521/16-ц прийняла постанову, якій сформувала правовий висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи завдання йому моральної шкоди, позивач посилався на неналежний стан вагону, у якому він здійснював поїздку.

Разом з тим, оскільки позивач не довів належними та достатніми доказами факт порушення відповідачем Санітарних правил під час перевезення позивача у якості пасажира, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для висновку про завдання позивачу моральної шкоди при зазначених ним обставинах.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук