Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №620/2644/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/2644/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначення статусу як «невійськовозобов`язаний»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначити статус як «невійськовозобов`язаний».

26.06.2026 у зв`язку з проведенням повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Чернігівського окружного адміністративного суду справу передано на розгляд судді Баргаміній Н.М.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач зобов`язаний виключити його з військового обліку у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що Центральна лікарсько-експертна комісія ДСНС України в Чернігівській області не належить до списку комісій, які можуть здійснювати військово-лікарську експертизу та визначати придатність за станом здоров`я до військової служби військовозобов`язаних, а тому Свідоцтво про хворобу №804 не могло бути підставою для виключення позивача з військового обліку.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що саме на підставі свідоцтва про хворобу №804 від 22.06.2015 позивача було виключено з військового обліку 29.07.2015 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно облікової картки до військового квитка (військово-облікового документу) позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 як військовозобов`язаний.

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 22.06.2015 № 804, виданого Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України, позивач є непридатним до військової служби.

На звернення позивача щодо виключення з військового обліку, відповідачем листом від 27.01.2026 № 1в/340 позивачу було повідомлено про відсутність повноважень щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку.

Позивач, вважаючи, що відповідач зобов`язаний внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

При цьому, приписами частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» регламентовано, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відтак, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (пункт 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 (далі - Положення №154).

Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Таким чином, у зв`язку з проведенням заходів загальної мобілізації посадовими особами відповідача здійснюється вивчення особових справ кожного військовозобов`язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, внесення змін до їх облікових карток та відповідних відомостей про особу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також приведення військово-облікових документів у відповідність з наявними відомостями та проставлення актуальних даних щодо придатності чи непридатності до військової служби.

Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі – Порядок № 1487).

Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

- забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною шостою статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено підстави виключення з військового обліку.

Так, згідно пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: визнані непридатними до військової служби. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

З положень статті 2 Закону № 1951-VIII випливає, що одним з основних завдань Реєстру є ведення військового обліку громадян України.

Статтею 16 Закону № 1951-VIII внесено зміни в Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме частину першу статті 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в такій редакції: «1.Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1951-VIII передбачає, що основними засадами ведення Реєстру є обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частина друга статті 3 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» встановлює, що оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України, розпорядниками Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України та розвідувальний орган Міністерства оборони України. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:

-уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру;

-оперативні командування;

-територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

-Центральне управління Служби безпеки України;

-відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України;

-відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України.

Частина шоста статті 5 Закону № 1951-VIII передбачає що органи адміністрування Реєстру:

1) здійснюють аналітичну обробку даних;

2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру;

3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.

Відповідно до частини восьмої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України.

Тобто, сам Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначає та покладає певні права та обов`язки на районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

У той же час, відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 (далі - Порядок № 559) військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа”, а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ, розвідувальних органах у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває на військовому обліку Збройних Сил або був виключений з такого обліку, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

Пунктом 3 Положення № 154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - ІНФОРМАЦІЯ_5 , яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, навчальними частинами (центрами), установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими організаціями.

Пунктом 7 Положення № 154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до пункту 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, з-поміж іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів має містити актуальну інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Обов`язок із забезпечення актуалізації бази даних покладений на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Суд зазначає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період, як це передбачено в частині п`ятій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».

Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров`я.

Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення МОУ №402).

Пунктом 1.2 розділу І Положення МОУ №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза, як випливає з визначення в цьому пункті Положення, полягає у медичному огляді; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті.

Пункт 1.1 розділу ІІ Положення МОУ №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Відповідно до пункту 2.1 розділу I Положення МОУ №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Згідно з пунктом 3.1 розділу ІІ Положення МОУ №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року N 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.

У пункті 3.8 розділу ІІ Положення МОУ №402 зазначено, що постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу. Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення), постанови про тимчасову непридатність оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення).

Згідно з підпунктом «б» пункту 20.3 розділу ІІ Положення МОУ №402 при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту, зокрема, «Непридатний», серед яких до військової служби.

З норм вказаного Положення випливає, що воно регулює порядок проходження військовослужбовцями та військовозобов`язаними медичного огляду у тому числі з метою встановлення придатності або непридатності до військової служби в Збройних Силах України.

Що стосується свідоцтва про хворобу від 22.06.2015 № 804, виданого Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України, згідно якого позивач на підставі статей 39Б, 40Б, 41Б, 64Б, 23В, 54Б, 52В гр ІІ Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та таблиці додаткових вимог, визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, то суд вказує на таке.

Організацію діяльності органів військово-лікарської експертизи в органах та підрозділах системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у мирний та воєнний час було визначено Положенням про діяльність органів військово-лікарської експертизи, затвердженим наказом МНС від 31.08.2007 №591 (далі - Положення №591, не діє з 11.03.2024).

Відповідно до пункту 1.2. глави 1 Положення №591 лікарсько-експертні комісії (далі - ЛЕК) - це спеціальні органи в складі лікарів-спеціалістів, які створюються в системі МНС з метою проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду кандидатів на службу, осіб рядового й начальницького складу органів і підрозділів МНС і членів їх сімей, осіб цивільної молоді, які бажають вступити до навчальних закладів МНС (далі - кандидати до вступу на навчання), курсантів і слухачів навчальних закладів МНС, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів і підрозділів МНС і колишніх військовослужбовців МНС.

Органами військово-лікарської експертизи є штатні й позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ЛЕК, що організовують і здійснюють військово-лікарську експертизу.

Органи військово-лікарської експертизи у своїй роботі керуються чинним законодавством України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами України з питань військово-лікарської експертизи.

При звільненні осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів МНС України в запас та відставку з подальшою постановою їх на облік до військового комісаріату органи військово-лікарської експертизи керуються також нормативно-правовими актами з військово-лікарської експертизи, що діють у Збройних Силах України (п. 2.1 та 2.2. Положення №591).

Згідно із пунктом 2.7. Положення №591 постанови позаштатної ЛЕК згідно з цим Положенням розглядаються, контролюються, затверджуються, а за потреби переглядаються Центральною лікарсько-експертною комісією МНС (далі - ЦЛЕК).

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний військово-лікарськими комісіями непридатним до військової, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу прийняла рішення про визнання особи невійськовозобов`язаною та на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/ резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 2 Постанови КМУ № 599 від 16.04.2024 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Таким чином, чинними на момент проходження позивачем військово-лікарської комісії та звернення його до відповідача із заявою про виключення з військового обліку нормами законодавства передбачалося виключення громадян України з військового обліку у разі визнання їх непридатними до військової служби.

Як судом з`ясовано, позивачу за нормами Положення №591 ЛЕК встановлено діагноз, що відповідає статтям 39Б, 40Б, 41Б, 64Б, 23В, 54Б, 52В графи ІІ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, затвердженого наказом МО України від 14.08.2008 № 402.

Отже, згідно з діагнозом, встановленим позивачу, останній за нормами Положення МОУ №402, є непридатним до військової служби.

При цьому суд зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку проходження повторної військово-лікарської комісії при ТЦК та СП у разі проходження такої при військовій частині, закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, ДСНС України чи інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто саме відповідач є відповідальним за організацію та забезпечення, ведення та наповнення інформацією Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, підсумовуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Так, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010) від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Право позивача на виконання відносно нього встановлених законом гарантій, а саме не внесення відомостей до Реєстру про виключення позивача з військового обліку, тобто не належне (електронне, документальне) оформлення такого виключення не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за здійснення процедури виключення осіб з військового обліку.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначення статусу як «невійськовозобов`язаний»;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначити статус як «невійськовозобов`язаний».

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 19000,00 грн. суду було надано копії договору про надання правничої допомоги № 02/26 від 05.01.2026, додаткової угоди № 1 від 05.01.2026, квитанції до прибуткового касового ордеру від 05.01.2026 про сплату 19000,00 грн, акту приймання-передачі наданих послуг від 09.03.2026, ордер.

Відповідачем було подано відзив, в якому заперечував щодо витрат на правову допомогу, в яких зазначив, що справа є незначної складності, розглядається в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, визначення розміру витрат на правову допомогу у розмірі 19000,00 грн є явно неспівмірним.

Разом з тим, суд, зазначає, що суду не було надано документи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу саме у цій справі.

При цьому надані суду копії договору про надання правничої допомоги № 02/26 від 05.01.2026, додаткової угоди № 1 від 05.01.2026, квитанції до прибуткового касового ордеру від 05.01.2026 про сплату 19000,00 грн, акту приймання-передачі наданих послуг від 09.03.2026 не містять конкретних посилань на предмет даної справи, тому такі документи не є в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними доказами оплати правової допомоги в межах даного адміністративного спору.

Таким чином, витрати на правову допомогу в розмірі 19000,00 грн. не є підтвердженими належними документами, а тому стягненню з відповідача не підлягають.

Разом з тим, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначення статусу як «невійськовозобов`язаний».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку у зв`язку із непридатністю до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначити статус як «невійськовозобов`язаний».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.09.2026.

Суддя Наталія БАРГАМІНА