Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №450/2054/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2054/26 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є. О.

Провадження № 33/811/1317/26 Доповідач: Галапац І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі:

судді Галапаца І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові, апеляційну скаргу захисника правопорушника ОСОБА_1 – адвоката Давидовича Олександра Олександровича на постанову судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 липня 2026 року,

з участю правопорушника – ОСОБА_1 ,

захисника правопорушника – адвоката Давидовича О.О.,

в с т а н о в и в:

цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вигляді становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 665,60 гривень судового збору в дохід держави.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 21 квітня 2026 року о 00.10 год. в м. Львові по а/д Т14-16 6 км + 250 м. керував транспортним засобом марки Mazda CX-5 н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився. Такими своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник правопорушника ОСОБА_1 – адвокат Давидович О.О. покликається на те, що оскаржувана постанова є незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що вина ОСОБА_1 не доведена належними та допустимими доказами Звертає увагу на те, що суд першої інстанції фактично не надав належної правової оцінки заявленому стороною захисту клопотанню про закриття провадження на підставі п.8 ст. 247 КУпАП, оскільки постановою Залізничного районного суду м. Львова від 24.06.2026 у справі №462/3519/26 ОСОБА_1 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за ті самі фактичні обставини. Зазначає, що сторона захисту детально обґрунтувала, що обидва адміністративні провадження стосуються одного безперервного фактичного епізоду керування транспортним засобом, а їх штучний поділ на 2 окремі провадження суперечить п.8 ст. 247 КУпАП, ст. 61 Конституції України, принципу non bis in idem («ніхто не може бути покараний двічі за вчинення одного правопорушення»), а також усталеній практиці ЄСПЛ, проте суд першої інстанції взагалі не дослідив вищезазначене питання.

Просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 липня 2026 року, мотивуючи тим, що у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а копію повного тексту захисник отримав лише 13 липня 2026 року, оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п.8 ст. 247 КУпАП у зв`язку з наявністю постанови суду, якою особу вже притягнуто до адміністративної відповідальності за той самий фактичний епізод.

Заслухавши пояснення правопорушника ОСОБА_1 та виступ його захисника – адвоката Давидовича О.О. про задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, суд вважає за можливе поновити строк апеляційного оскарження постанови судді місцевого суду та приходить до висновку що така не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність не тільки за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, але й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан сп`яніння.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, на підставі досліджених доказів, прийшов до обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився.

Висновок судді зроблений внаслідок всебічного, повного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи та підтверджується дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема: протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 646090 від 21 квітня 2026 року, де викладена фабула вчиненого правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу до медичного закладу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; відеозаписом події, яким суддя районного суду дав належну правову оцінку в своїй постанові, з чим погоджується і апеляційний суд.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обгрунтовано визнав їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки такі містять фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.

Наявний в матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 646090 від 21 квітня 2026 року, складений щодо ОСОБА_1 за своєю формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, містить у собі усі необхідні дані щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та особи-порушника.

Як зазначено в протоколі, права та обов`язки згідно зі ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП ОСОБА_1 були роз`яснені, про що свідчить підпис останнього у такому. Апеляційний суд не бере до уваги доводи правопорушника в суді апеляційної інстанції в частині недоведення факту керування ним транспортним засобом, оскільки такі спростовуються зібраними та дослідженими по справі вищепереліченими доказами, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, а невизнання правопорушником своєї вини у скоєному, суд розцінює як спосіб уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення, та відхиляє їх.

Посилання адвоката Давидовича О.О. на те, що правопорушник ОСОБА_1 уже був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки попереднє правопорушення стосувалося порушення вимог п.2.9 ПДР України, тоді як у цьому провадженні йдеться про окремий епізод - порушення вимог п.2.5 ПДР України.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1) ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення

апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).

Таким чином, покликання апелянта про те, що постанова суду є незаконною та необгрунтованою, не в повній мірі відповідає вимогам закону, матеріалам та обставинам справи, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до ст.ст. 245 та 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.

При цьому, апеляційний суд з врахуванням вищенаведеного вважає, що стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік накладене на правопорушника з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП та відповідає характеру вчиненого правопорушення, особі порушника, ступеню його вини та є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети виховного впливу та запобігання вчиненню ОСОБА_1 нових правопорушень.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,-

п о с т а н о в и в:

поновитизахиснику правопорушника ОСОБА_1 - адвокату Давидовичу О.О. строк на апеляційне оскарження постанови судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 3 липня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника правопорушника ОСОБА_1 - адвоката Давидовича О.О. - залишити без задоволення, а постанову судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 3 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Галапац І.І.