Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №337/1587/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 337/1587/26 Головуючий у 1 інстанції Кучерук І.Г.

Провадження № 22-ц/807/1833/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії:суддів: Кочеткової І.В., Полякова О.З.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», в особі представника Романенка Михайла Едуардовича, на заочне рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся до Хортицького районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 04.05.2012 між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1000762290. За даним кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця.

15.03.2024 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу №15/03/24, у відповідності до якого Акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024 позивач набув право грошової вимоги до відповідача у розмірі заборгованості 65375,13 грн, яка складається з: 37000,00 грн - суми заборгованості за тілом кредиту; 28375,13 грн - суми заборгованості за відсотками. Всупереч умовам вищезазначеного договору, відповідач свої зобов`язання не виконав. Після відступлення прав вимоги за цим договором відповідачем не здійснювалось платежів на погашення заборгованості, тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за вищезазначеним договором.

Виходячи з наведеного, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012 у розмірі 65375,13 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Заочним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 1000762290 від у розмірі 65375,13 грн., судового збору у розмірі 2662,40 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. – відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду,02 липня 2026 року представник ТОВ «Діджи Фінанс», подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду у повному обсязі та прийняти нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Узагальнені доводи апелянта зводяться до того, що розбіжність у зазначенні календарної дати договору не могла бути достатньою підставою для висновку суду першої інстанції про недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, висновок суду про відсутність доказів переходу права вимоги є наслідком надмірно формального підходу для оцінки доказів, суд першої інстанції зробив неправильний висновок щодо юридичної природи кредитного договору, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, обмежившись оцінкою розбіжності дати договору з датою, зазначеною в Реєстрі боржників до договору факторингу, хоча жодного належного та допустимого доказу існування іншого договору № 1000762290 від 23.12.2011 матеріали справи не містять. Сам по собі факт зазначення різних дат у документах не свідчить про існування різних кредитних договорів та не спростовує переходу права вимоги до нового кредитора.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 03 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Гончар М.С. та Кочеткова І.В.

Ухвалою від 03 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

14 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 15 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В. та Поляков О.З.

Ухвалами апеляційного суду від 16липня 2026 року відкрито провадження, відповідачеві наданий строк на надання відзиву, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, на підстави положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою територією, статус внутрішньо переміщеної особи не отримав, про апеляційне провадження повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Запорізького апеляційного суду «Судова влада України»

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В силу вимог ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 гл. 9 р. ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами ані факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем у заявленому розмірі, ані правових підстав для його стягнення. Позивачем не надано зокрема самого кредитного договору № 1000762290 від 04.05.2012 за яким позивач просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 65375,13 грн, яка складається з: 37000,00 грн - суми заборгованості за тілом кредиту; 28375,13 грн - суми заборгованості за відсотками, що позбавляє суд можливості встановити, по-перше сам по собі факт події укладення такого кредитного договору, та по-друге умови визначені договором (в т.ч. розмір наданого кредиту, відсоткову ставку, строк кредитування, тощо).

З матеріалів справи вбачається та було звернуто увагу позивача судом першої інстанції, що 23.12.2011 між ТОВ «ОТП Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1000762290. Відповідно до умов укладеного договору загальний розмір кредиту 2299,00 грн на придбання товару у продавця. Строк кредиту становить 12 місяців. Розмір процентної ставки становить 0,01% річних.

Відповідно до п.п. 2.2.1. Договору, Банк відкриває Держателю Картковий рахунок в гривнях та випускає Кредитну картку типу MasterСard Standard, а також виконує розрахункове обслуговування Платіжних операцій, здійснених з використанням Кредитної картки, її реквізитів чи без використання Картки.

Надані позивачем додатки до договору № 1000762290, зокрема графік платежів, згоду на обробку персональних даних та інші документи (рахунок, накладна, специфікація до кредитного договору) також датовані саме 23 грудня 2011 року.

Зі змісту розрахунку заборгованості, що був доданий до позову, вбачається, що заборгованість здійснена за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012 станом на 15.03.2024 року у загальному розмірі становить 65375,13 грн.

Також позивачем надана виписка з рахунка приватного клієнта № 1000762290 щодо здійснення операцій з грошовими коштами за період з 04 травня 2012 року по 15 березня 2024 року.

15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу № 15/03/24, згідно якого первісний кредитор Акціонерне товариство «ОТП БАНК» відступив на користь нового кредитора ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012 у розмірі 65375,13 грн, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024.

Отже, наявні в матеріалах справи письмові докази дають підстави вважати, що за договором факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024 (первісний кредитор АТ «ОТП БАНК») позивач набув право вимоги за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012, загальна сума заборгованості боржника ОСОБА_1 становить 65375,13 грн., у той час як виходячи із досліджених судом першої інстанції доказів, встановлено, що Договір про споживче кредитування № 1000762290 був укладений між первісним кредитором ТОВ «ОТП Кредит» та ОСОБА_1 в іншу дату, якою є 23 грудня 2011 року.

Звертаючись до суду позивач посилався на набуття права вимоги за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012, який ним було зазначено у позові, що за його доводами був укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», згідно Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, що підтвердив наданням витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу.

Разом з тим, матеріли справи не містять копії кредитного договору № 1000762290 від 04.05.2012 року, що був укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», на який позивач посилався в обґрунтування заявлених вимог.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведення позивачем належними, допустимими та достатніми доказами ані факту набуття позивачем права вимоги за кредитним договором № 1000762290 від 23 грудня 2011 року, ані виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 1000762290 від 04 травня 2012 року, з огляду на таке.

Згідно із ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст. 12 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).

Отже, для підтвердження набуття права вимоги позивач має надати докази, які дають можливість ідентифікувати конкретне зобов`язання, право вимоги за конкретним кредитним договором за яким перейшло до нового кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 1000762290 укладений між ТОВ «ОТП КРЕДИТ» та ОСОБА_1 23 грудня 2011 року. Натомість відповідно до договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, за яким Акціонерне товариство «ОТП БАНК» відступило право вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», з Реєстру боржників до договору факторингу набуття права вимоги за кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012, укладеним між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», який до матеріалів справи позивачем не долучався.

При цьому обов`язок надати належні докази, які б дозволяли встановити, що право вимоги, набуте ним за договором факторингу, стосується саме кредитного зобов`язання, оформленого договором від 23 грудня 2011 року, покладається на позивача. Натомість такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «Діджи Фінанс» не довело наявність права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором № 1000762290 від 04.05.2012 у заявленому до стягнення розмірі.

Доводи представника апелянта щодо відсутності доказів існування іншого договору не є слушними, оскільки вони не спростовують того, що власне позивач не довів тотожність кредитного зобов`язання, право вимоги за яким ним набуто, із кредитним зобов`язанням, що виникло на підставі договору про надання споживчого кредиту, копію якого він надав до позову.

Аргументи апелянта про те, щодо зазначення однакового номеру кредитного договору у наданих документах, а також відображення у виписці зі здійснення банківських операцій є підтвердженням існування одного кредитного зобов`язання, а зазначена дата є лише датою початку обліку операцій за кредитним продуктом є сумнівними, оскільки у виписці з рахунка приватного клієнта № 1000762290 зазначена взагалі інша дата - 25.10.2015, яка є відмінною дати споживчого кредиту - 23 грудня 2011 року та дати договору, за яким у позовній заяві заявлено вимоги – 04 травня 2012 року, що також зазначена в Реєстрі боржників до Договору факторингу.

Сам факт наявності однакового номера договору та здійснення операцій за рахунком за іншою датою не доводить, що саме право вимоги за договором від 23 грудня 2011 року було відступлене первісним кредитором позивачу та жодним чином не виключає можливості існування іншого кредитного договору, датованого у фінансовому документі, яким є Реєстр боржників до Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024. Жодних доказів на підтвердження додаткових угод щодо виправлення дати, тощо, апелянтом не надано. Наявність помилки в одному фінансовому документі гіпотетично не виключає можливість існування помилки в зазначені номеру кредитного договору, копія якого долучена до справи.

Доводи апелянта щодо фактичного користування відповідачем кредитними коштами, здійснення ним відповідних погашень, неналежної (за доводами апелянта) оцінки судом першої інстанції наданої позивачем сукупності доказів, не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію апелянта, яку він вважає єдино вірною та правильною.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін,яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, за змістом якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, докази, передбачені ч. 2-3 ст. 367 ЦПК України, у цій справі відсутні та позивачем апеляційному суду не надані.

Згідно із ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни, отже апеляційну скаргу слід залишити без задоволення..

Також, в силу вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», в особі представника Романенка Михайла Едуардовича, - залишити без задоволення.

Заочне рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2026 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 14 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: О.З. Поляков