Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №522/9358/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9358/26-Е

Провадження № 2/522/8526/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі .В.,

за участю секретаря судового засідання Навроцької Є.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про стягнення заробітної плати —

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «БІІР Проперті», в якому просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з січня по квітень 2026 року у розмірі 180 000,00 грн до утримання податків та обов`язкових платежів, а також допустити негайне виконання рішення суду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем на посаді директора виконавчого згідно з наказом № 17/К від 05.06.2020, факт який підтверджується реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ, трудові відносини не припинені, однак заробітна плата за вказаний період йому не нарахована і не виплачена. Факт невиплати підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб ПФУ (форма ОК-7), де за травень 2026 року відображено нульові нарахування.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 11.06.2026р. відкрито провадження за цим позовом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 26.06.2026р. було задоволено заяву позивача та забезпечено позов шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача в межах суми и вимог на загальну суму 180 000 грн.

Відповідач — ТОВ «БІІР Проперті» — у відзиві від 02.07.2026р.(а.с.88-90) та запереченнях на відповідь на відзив проти позову заперечував, вказуючи, що заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до ст. 94 КЗпП України. За твердженням відповідача, протягом січня-квітня 2026 року позивач фактично не виконував посадові обов`язки виконавчого директора, був відсутній на робочому місці, що підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці №№ 81–101 від 01.05.2026 по 29.05.2026. Відповідач також посилався на лист Держпраці від 25.05.2026 № ПД/3.1/5458-26, згідно з яким за умови тривалого невиконання працівником посадових обов`язків підстави для нарахування заробітної плати відсутні. Нульові нарахування у звітах ПФУ відповідач пояснив саме відсутністю факту виконання роботи та, відповідно, відсутністю підстав для нарахування доходу.

Позивач у відповіді на відзив від 06.07.2026р. та від 13.07.2026р. заперечував проти доводів відповідача про його відсутність на роботі, посилаючись на те, що триваючий характер трудових відносин між сторонами встановлено рішенням суду у справі №947/27723/23 та №522/27011/25 і відповідач не видавав наказів про звільнення, відсторонення чи простій, а акти про відсутність є односторонніми документами, складеними в умовах, коли за юридичною адресою відповідача відсутні ознаки функціонування підприємства.

12.07.2026 позивач подав Лист Південного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 25.05.2026.

21.07.2026р згідно ухвали Одеського апеляційного суду Одеської області від 25.06.2026р. суд направив матеріли справи до апеляційної інстанції, які було повернуто до суду 06.08.2026р.

В період з 03.08.2026 по 04.09.2026р суддя перебувала у відпустці.

21.07.2026р з боку представника відповідача було надано до суду в підтвердження своїх заперечень належним чином засвідчені копії Табелів обліку робочого часу за травень 2026р.

08.09.2026р позивач подав додаткові пояснення, де зазначає що трудові відносини не припинені між сторонами.

Суд, розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом позовних вимог позивача є стягнення заробітної плати за січень-квітень 2026р. із розрахунку 45 000 грн. щомісячно. В якості доказів позивач надав відомості про себе як про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України за цей період.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Аналогічне визначення міститься у статті 94 Кодексу законів про працю України. Таким чином, право працівника на отримання заробітної плати нерозривно пов`язане з фактичним виконанням ним трудової функції. Саме по собі перебування особи у трудових відносинах з роботодавцем, за відсутності доказів виконання роботи або наявності законних підстав для збереження середнього заробітку (зокрема, у разі простою не з вини працівника, щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності тощо), не породжує автоматичного обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати. Згідно ч.1 ст.21 Закону працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суд бере до уваги, що тягар доказування факту виконання роботи лежить саме на ньому як на позивачі у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Таким чином заробітна плата за місяць нараховується на основі відпрацьованого часу чи виконання норми праці за даними табеля обліку робочого часу та затвердженого окладу.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також про відхилення від нормальних умов роботи. У табелі проставляється позначка «НЗ» — неявка з нез`ясованих причин. Табель обліку робочого часу є первинним документом, який фіксує фактично відпрацьований працівником час і слугує підставою для нарахування заробітної плати. Верховний Суд у постановах від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18 та від 09.09.2020 у справі № 493/2031/17 наголосив, що саме табель обліку робочого часу є належним доказом відпрацьованого часу працівника.

Посилання на рішення Приморського районного суду від 19.05.2026 по справі №522/4874/26-Е та постанову Одеського апеляційного суду від 12.11.2025р №947/27723/23 не доводить факт виконання позивачем своїх посадових обов`язків впродовж травня 2026р.

У судовій практиці України (зокрема у рішеннях Верховного Суду) чітко закріплено принцип: заробітна плата є винагородою за виконану роботу, тому відсутність доказів фактичного виконання працівником своїх трудових обов`язків є законною підставою для невиплати заробітної плати

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

У даній справі позивач, на якого відповідно до ст. 81 ЦПК України покладається обов`язок довести обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, не надав суду жодних належних та допустимих доказів фактичного виконання ним трудових обов`язків на посаді директора виконавчого ТОВ «БІІР Проперті» протягом січня-квітень 2026 року. Посилання позивача виключно на факт наявності трудового договору та відсутності наказу про звільнення не може бути визнано достатнім для підтвердження права на отримання заробітної плати за конкретний період, оскільки заробітна плата, як було зазначено вище, є оплатою за виконану роботу, а не гарантійною виплатою за сам статус працівника.

Саме по собі перебування особи у трудових відносинах з роботодавцем, за відсутності доказів виконання роботи або наявності законних підстав для збереження середнього заробітку (зокрема, у разі простою не з вини працівника, щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності тощо), не породжує автоматичного обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати.

Натомість відповідачем надано до матеріалів справи акти про відсутність працівника на робочому місці №№ 81–101, які охоплюють усі робочі дні з січня-квітень 2026 року (з 01.05.2026 по 29.05.2026) та табель обліку використання робочого часу за травень 2026р, з якого вбачається що позивач не виконував роботу та позначений як НЗ. Зазначені акти складені уповноваженими особами відповідача (начальником відділу охорони праці Якубович Н.І., прибиральницею службових приміщень ОСОБА_2 , генеральним директором Сіллесеном Н.Т.) із залученням свідків, в яких зазначається про факт відсутності позивача на робочому місці протягом повного робочого дня (8 годин) кожного робочого дня місяця.

У постановах ВС від 20.01.2020р. у справі №2040/7558/18 та від 09.09.2020р. у справі №493/2031/17 Верховний суд наголосив що саме табель обліку робочого часу є належним доказом відпрацьованого часу працівником. Вимоги про оплату праці не можуть ґрунтуватись на припущеннях або неналежних доказах., якщо відсутні відповідні дані в офіційному табелі.

Хоча позивач заперечує достовірність цих актів, посилаючись на їх односторонній характер та відсутність функціонуючого офісу за юридичною адресою відповідача, суд вважає, що сукупність цих документів у поєднанні з табелем обліку використання робочого часу за січень-квітень 2026р.. поясненнями Держпраці та відсутністю будь-яких доказів виконання роботи з боку позивача підтверджує факт невиконання позивачем трудової функції.

Лист Південного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 25.05.2026 № ПД/3.1/5458-26, на який посилається відповідач з приводу не з`явлення ОСОБА_1 на робоче місце з 2023р., хоча й має роз`яснювальний характер і не є нормативно-правовим актом, містить висновок компетентного органу щодо застосування законодавства про працю у подібних ситуаціях (ст..94 КЗпПУ). Первинним документом кадрового обліку, який відображає виконану найманим працівником роботу, є табель обліку використання робочого часу. Згідно з цим роз`ясненням, якщо працівник тривалий час не виконував свої посадові обов`язки, підстави для нарахування заробітної плати відсутні. Це узгоджується з імперативними положеннями ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Доводи позивача про те, що відповідач не застосував до нього дисциплінарних стягнень за прогул, не оформив простій чи відсторонення, не спростовують головного факту — відсутності виконаної роботи. Законодавець пов`язує обов`язок виплати заробітної плати саме з результатом праці (виконаною роботою), а не з наявністю чи відсутністю дисциплінарного провадження щодо працівника. Бездіяльність роботодавця у питанні притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не трансформується автоматично в обов`язок оплатити невідпрацьований час, якщо інше не передбачено законом (наприклад, при простої не з вини працівника, що має бути оформлено належним чином).

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факт виконання роботи у період січень-квітень 2026 року, а матеріалами справи вбачається відсутність на робочому місці протягом цього періоду згідно табелів обліку використання робочого часу, правові підстави для стягнення заробітної плати за вказаний місяць відсутні. Задоволення позову за таких обставин суперечило б принципу справедливості та положенням трудового законодавства, яке визначає заробітну плату як оплату за виконану працю.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У зв`язку з відмовою у позові також підлягає скасування ухвала суду від 26.06.2026р.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 221,232,233, 237-1 КЗпП України, ст..21, 24,30, 94 Закону України «Про оплату праці» ст..15,16, ЦК України, ст.ст.1,3, 4-13, 19, 28, 42, 43, 48, 49, 52, 58, 69, 76-82, 89, 90, 95, 141, ч.9 ст.158, 210-211, ст.223, 229, 241, , 247, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» (код ЄДРПОУ 41168795) про стягнення заробітної плати - залишити без задоволення.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 26.06.2026р. про накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх банківських рахунках , в тому числі на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ «Райфайзен Банк» Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» в межах позовних вимог на загальну суму 180 000 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду виготовлено 14.09.2026р.

Суддя Л.В. Домусчі