Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №947/25447/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/25447/26

Провадження № 2-о/947/368/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Швидкої В. М.,

за участі:

заявника - ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 ,

за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2

Управління соціального захисту населення в Київському районі міста Одеси,

про встановлення факту родинних відносин,

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2026 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи – Управління соціального захисту населення в Київському районі міста Одеси, про встановлення факту родинних відносин, в якій заявник просить суд встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним братом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви заявник вказує, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, як вказує заявник, під час оформлення документів для підтвердження факту догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була виявлена розбіжність у написанні прізвища його та брата у документах, а саме: « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 ».

Приймаючи розбіжності у написанні прізвищ його та брата, заявник вказує про те, що він позбавлений можливості належним чином підтвердити свої родинні відносини з останнім, а встановлення факту йому необхідно для подальшого використання рішення суду в державних органах, нотаріальних діях та інших юридично значимих процедурах.

Дані обставини зумовили звернення заявника до суду з цією заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року вказану заяву залишено без руху.

26.06.2026 року на виконання ухвали суду заявником надано до суду заяву про усунення недоліків.

Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175, 177, 318 ЦПК України, заявником виконані вимоги ухвали суду від 24.06.2026 року, підстави для залишення заяви без руху або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.07.2026 року, вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні, призначеному на 03.09.2026 року судом було залучено до справи в якості заінтересованої особи - ОСОБА_2 .

До судового засідання призначеного на 03.09.2026 року з`явились:

- заявник ОСОБА_1 , який заяву підтримав та просив суд її задовольнити;

- заінтересована особа - ОСОБА_2 , який зазначив, що проти задоволення заяви не заперечує та підтвердив факт родинних відносин між ним та заявником.

Представник заінтересованої особи - Управління соціального захисту населення в Київському районі міста Одеси до судового засідання, призначеного на 03.09.2026 року не з`явився, про дату, час та місце якого повідомлявся належним чином, однак про причини неявки суд не відомив.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 14.09.2026 року о 13 год. 45 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення сторін по справі, вивчивши, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 20.09.2014 року Київським РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області та відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2026/009556160 від 10.06.2026 року, починаючи з 19.12.1990 року значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація народження заявника – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проведена 02.09.1969 року Іллічівським РАЦС міста Одеси, про що складено актовий запис №1760.

Дані обставини підтверджуються повторно виданим 26.09.1987 року свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , у відповідності до якого, мовою оригіналу « ОСОБА_1 », народився в місті Одеса ІНФОРМАЦІЯ_3 , а в графі відомості про батьків зазначено відомості про осіб російською мовою, а саме мовою оригіналу: батько - « ОСОБА_5 », матір – « ОСОБА_6 ».

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, документований паспортом громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 21.07.2022 року, орган що видав 5112 та відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2026/009555583 від 10.06.2026 року, починаючи з 19.08.1987 року значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проведена 05.01.1971 року Приморським районним відділом РАЦС міста Одеси.

Дані обставини підтверджуються виданим 05.01.1971 року свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , у відповідності до якого, мовою оригіналу « ОСОБА_7 », народився в місті Одеса ІНФОРМАЦІЯ_4 , а в графі відомості про батьків зазначено відомості про осіб російською мовою, а саме мовою оригіналу: батько - « ОСОБА_8 », матір – « ОСОБА_6 ».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 03.01.1992 року, виданого Жовтневим відділом РАЦС міста Одеси, ІНФОРМАЦІЯ_5 померла – ОСОБА_9 , у віці 55 років, про що 03.01.1992 року складено відповідний актовий запис №72.

Згідно з довідки про причину смерті, виданої Бюро судово-медичної експертизи №261 від 25.01.2008 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 66 років.

Також у відповідності до довідки КП Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування Одеський крематорій вбачається №275 вбачається, що тіло померлого - ОСОБА_5 було креміровано 26.01.2008 року згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого Приморським РАЦС та договору-замовлення №060493.

Також з поданих заявником документів вбачається, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №2-675/2009 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення часток у спільній загальній власності. За наслідком розгляду вказаної справи, Київським районним судом міста Одеси 15.01.2009 року ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення часток у спільній загальній власності задоволено. Визначено частки за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та померлим ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 по 1/3 частині квартири що розташована за адресою АДРЕСА_2 за кожним та встановити факт належності ОСОБА_2 1/3 частини даної квартири на ім`я ОСОБА_2 . Вказане рішення суду набрало законної сили 26.01.2009 року.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 15.01.2009 року, по цивільній справі №2-674/2009.

Відповідно акту про проживання, підписаного сусідами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , підписи яких підтверджено працівником КП «ЖКС «Вузівський», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 1987 року та по теперішній час – 2026 рік.

Заявник вказує, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його братом, прізвище якого у відповідності до свідоцтва про народження останнього, виданого 05.01.1971 року, зазначені, як, мовою оригіналу рос.: « ОСОБА_7 », а у виданому 21.07.2022 року паспорті громадянина України № НОМЕР_3 , як: « ОСОБА_14 », що відмінно від написання прізвища заявника, у документах, які посвідчують його особу, як рідного брата - ОСОБА_1 .

Заявник через вказану розбіжність, а також неможливість в позасудовому порядку усунути відповідну розбіжність для встановлення факту родинних відносин з рідним братом, з метою встановлення факту, що ОСОБА_2 є його рідним братом, звернувся до суду з даною заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5 наголошено на тому, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) від 10.04.2019 року зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Крім того, судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Додатково розглядаючи заяву про встановлення заявленого факту, судом приймаються положення Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України, які регламентують наступне.

У відповідності до положень статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Частиною 1 ст. 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час надання оцінки доказам у справі та застосуванні стандартів оцінки доказів, судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, у суду відсутні сумніви та суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідним братом заявника – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а останній є його рідним братом відповідно, а розбіжності в написанні даних у прізвищі рідного брата заявника, а саме у документах що посвідчують особу заявника та у документах що посвідчують особу його рідного брата, обумовленим різним перекладом даних про особу з російської на українську мови.

Надаючи оцінку вищевказаним доказам, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, які стосуються один одного в цілому, не суперечать між собою.

Одночасно судом враховується, що відповідні докази на підтвердження заявлених вимог, у тому числі документи, які посвідчують особу ОСОБА_2 , надані саме заявником по справі.

Крім того, під час розгляду справи заінтересована особа – ОСОБА_2 , підтримав заявлені вимоги, та факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його рідним братом.

Судом встановлено, що метою встановлення заявленого факту є реалізація заявником своїх прав на підтвердження родинних відносин з рідним братом, у тому числі для реалізації своїх прав з вчинення юридичних дій з рідним братом.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності спору про право за наслідком заявлених вимог, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи судом враховується положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності приймаючи до уваги неможливість встановлення факту, що має юридичне значення, іншим шляхом, суд вважає що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, доведеною, заявлений до встановлення факт, що має юридичне значення є підтвердженим і встановленим, за наслідком чого заява підлягає задоволенню.

При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), за участі заінтересованої особи – Управління соціального захисту населення в Київському районі міста Одеси (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), про встановлення факту родинних відносин – задовольнити.

Встановити факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , є рідним братом – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14.09.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко