Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №946/3588/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/3588/26

Провадження № 2/946/3600/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Бортейчука Ю.Ю.,

за участю секретаря судового засіданні Іванової Л.П.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/52 частки житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/52 частки житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона є власницею 9/52 частин житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування часток житлового будинку від 16.01.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гнесько В.Г. в реєстрі за №57, зареєстрований у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером №490700951106 від 16.01.2021 року.

Відповідно до Інформаційної довідки №439257506 від 13.08.2025р. та довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» №1175 від 31.07.2025р. власником 3/52 частки є ОСОБА_2 .

З відповідачем ОСОБА_2 позивачка не знайома, з ним у неї не встановлений порядок користування житловим будинком та земельною ділянкою вищевказаного об`єкта нерухомості.

За результатами висновку експерта №92/92-2024 за результатами експертного будівельно-технічного, оціночно-будівельного дослідження від 28.03.2024 року було встановлено, що належні ОСОБА_2 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 не можуть бути виділені в натурі, оскільки площа житлового будинку, яка мала б виділитись у володіння та користування власника ОСОБА_2 становить 5,5 кв. м., що значно менше від мінімально встановленої вимогами ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» площі для однокімнатної квартири - 28 кв. м., тобто технічно вказаний житловий будинок не може бути поділеним на дві окремі квартири у відповідності до належних сторонам часток, а отже і не можуть бути поділені господарські будівлі та споруди.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України житловий будинок літ. «А» у складі домоволодіння по АДРЕСА_1 є неподільним відповідно до належних співвласникам часток - 3/4 та 1/4, оскільки відсутня технічна можливість переобладнати його приміщення у дві ізольовані квартири з дотриманням вимог пунктів 5.17 - 5.26 державних будівельних норм ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», також відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦК України неподільними залишаються господарські будівлі та споруди, отже і не підлягає вирішенню питання щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою у складі вказаного домоволодіння.

Крім того, з огляду на архітектурно-планувальне вирішення приміщень житлового будинку літ. «А» домоволодіння по АДРЕСА_1 , не є можливим надати варіант встановлення порядку користування ними у відповідності до належних сторонам часток.

Оскільки не можливо виділити в окремий об`єкт та визначити порядок користування 9/52 частки, які належать ОСОБА_1 , тоді можливо лише сплатити компенсацію ОСОБА_2 за його 3/52 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Оскільки не можливо виділити в окремий об`єкт нерухомості частину яка належить ОСОБА_2 , то порушується норми ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто власник ОСОБА_1 не може користуватись своєю часткою, оскільки співвласник ОСОБА_2 чинить перепони і його користуванні і не приймає участь у влаштуванні квартири.

Спільне володіння і користування майном є неможливим. Дійти будь-якої згоди між співвласниками не можливо, оскільки будь-яки переговори не можливо, оскільки не відомо будь-які засоби зв`язку.

ОСОБА_2 є власником житла у Вільнюсі у Литовскій Республіці, він там мешкає, у вказаному житловому будинку не мешкає, не приймає учать у ремонтах. Тобто, будь-які права відповідача не порушуються, оскільки малолітніх або неповнолітніх дітей у нього нема, оскільки в нього крім нерухомості по АДРЕСА_1 є ще одна квартира в Вільнюсі у Литовскій Республіці та фактично проживає там разом зі своєю сім`єю, тому вказаний факт про припинення права власності на 3/52 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 та членам його сім`ї.

З огляду на вказане, позивач просить суд припинити право власності на 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 10.09.1997 року, з виплатою грошової компенсації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 у розмірі 69 049,00 грн. Визнати право власності на 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .

В судове засідання позивачка не з`явилася, про час, дату та місце судового розгляду сповіщена належним чином. Представник позивачки, адвокат Константинов В.І. надав суду заяву про розгляд справи без їх участі, на задоволенні позовних вимог наполягає, просить суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник відповідача адвокат Паляничко П.О., надав суду заяву про розгляд справи без їх участі та визнання позову, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Крім того, 31.08.2026 року від відповідача ОСОБА_2 надішли пояснення по справі, у яких суду пояснив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує, та просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Зазначив, що Більше 5-7 років тому, частка житлового приміщення була продана ним громадянці ОСОБА_1 , та ним було здійснено зняття з реєстрації за вказаною в позові адресою. В подальшому через «Ковід-19» та війну не було можливості закінчити процедуру повного продажу житлового приміщення, та ОСОБА_1 скористалася даним правом через суд. Грошові кошти за дану частку житлового приміщення отримав в повному обсязі, моральний та матеріальних претензій до позивачки ОСОБА_1 не має та не буде мати у майбутньому.

29.06.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати у загальному позовному провадженні. (а.с. 38)

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Під час розгляду справи повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України – кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України – здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України – кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 9/52 частин житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування часток житлового будинку від 16.01.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гнесько В.Г. в реєстрі за №57, зареєстрований у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером №490700951106 від 16.01.2021 року. (а.с.12-13).

В свою чергу, ОСОБА_2 є власником 3/52 частин житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 відповідно до інформаційної довідки №439257506 від 13.08.2025 року та довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» №1175 від 31.07.2025 року на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 від 10.10.1997 видане Ізмаїльським МБТІ, зареєстроване Ізмаїльським МБТІ в книгу реєстру за №60д-125 від 10.10.1997 (а.с.15-16,17)

Згідно з висновком судового експерта Цуркана В.І. №92/92-2024 від 28.03.2025 року експертного будівельно-технічного, оціночно-будівельного дослідження:

По першому питанню:

Дійсна (ринкова) вартість належних ОСОБА_2 3/52 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 складає 69 049 (шістдесят дев`ять тисяч сорок дев`ять) грн., що еквівалентно 1664 дол. США (курс 1008 США станом на 28 березня 2025 року за даними НБУ складає 4148,63 грн.).

По другому питанню:

Значення площі приміщень квартири АДРЕСА_3 , яка з огляду на належну йому частку, ідеально припадає ОСОБА_2 з приведеною часткою 1/4 складає: 5,5 кв. м., що значно менше від мінімально встановленої вимогами ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» площі для однокімнатної квартири 28 кв. м., тобто технічно досліджувана частина житлового будинку літ. «А не може бути поділеною на дві окремі квартири у відповідності до належних співвласникам часток, а отже і не можуть бути поділені господарські будівлі та споруди.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України досліджувана частина житлового будинку літ. «А» у складі домоволодіння по АДРЕСА_1 є неподільним відповідно до досліджуваних приведених часток 3/4 та 1/4 оскільки відсутня технічна можливість переобладнати його приміщення у дві ізольовані квартири з отриманням вимог пунктів 5.17 - 5.26 державних будівельних норм ДБН B.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», також відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦК України неподільними, залишаються господарські будівлі та споруди.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Вимогами ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Правовою підставою для припинення права на частку у спільному майні є стаття 365 ЦК України.

Відповідно до вказаної статті право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року у справі № 629/511/17.

Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме: справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи висновок судового експерта Цуркана В.І. №92/92-2024 від 28.03.2025 року експертного будівельно-технічного, оціночно-будівельного дослідження, суд вважає, що наявні передбачені пунктом 2 частини 1 статті 365 ЦК України підстави припинення права власності, оскільки частка відповідача не може бути виділена в натурі, та річ є неподільною.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано суду доказів, що припинення права власності на належну їй частку в житловому будинку завдасть йому істотної шкоди, більш того, у своїх поясненнях відповідач позов визнає, зазначає, що грошові кошти за частку житлового приміщення отримав в повному обсязі, моральних та матеріальних претензій до позивачки ОСОБА_1 не має та не буде мати у майбутньому.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/52 частки житлового будинку, та припинити право власності на 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 10.09.1997 року, з виплатою грошової компенсації ОСОБА_2 у розмірі 69 049,00 грн. Визнати право власності на 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, відповідно до ст.316,321,365 Цивільного кодексу України, керуючись ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 , до ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_5 , про визнання права власності на 3/52 частки житлового будинку – задовольнити.

Припинити право власності на 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 10.09.1997 року, з виплатою грошової компенсації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 у розмірі 69 049 (шістдесят дев`ять тисяч сорок дев`ять) гривень 00 копійок.

Визнати право власності на 3/52 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.Ю.Бортейчук