Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №465/4543/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/4543/26

2/465/4218/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

07.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Гулієвої М.І.,

з участю секретаря судового засідання Паньковецької Ю.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що він постійно проживав та працював у місті Маріуполь Донецької області. На початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24.02.2022 він перебував разом з дружиною за адресою своєї реєстрації та проживання АДРЕСА_1 . Того ж дня їм вдалося заправити свій автомобіль Hyundai Getz, що в подальшому відіграло вирішальну роль для евакуації з оточеного армією рф міста. Після постійних обстрілів, влучань в житловий сектор, блокади міста, відсутності продуктів харчування, медикаментів, відсутності постачання електроенергії та води, мобільного зв"язку, руйнувань будинків, загибелі людей, ним було прийнято рішення залишити місто. 16 березня 2022 року приблизно о 10 год. 00 хв. він, його дружина, мама та теща виїхали за межі міста Маріуполь в бік міста Запоріжжя. Дорога тривала близько дванадцяти з половиною годин, їм довелося зупинятися на 15-17 блокпостах російської армії, де його змушували роздягатися, перевіряли телефон, який давно не працював, перевіряли татуювання або інші ознаки, як говорили "азовців". Того ж дня о 22 год. 30 хв. вони дісталися м. Запоріжжя, де їх нагодували, допомогли з ночівлею та ремонтом автомобіля. 17 березня 2022 року вони вирушили в місто Умань, а наступного дня вже дісталися в місто Львів, де їх очікував брат, який виняйняв їм квартиру. До початку повномасштабного вторгнення рф на територію України він мав стабільний заробіток, який втратив з квітня по червень 2022 р. включно. Він є пенсіонером з квітня 2023 р. та отримує пенсію у розмірі 12593.78 грн. Проживає разом з дружиною та тещою, вимушений працювати, щоб утримувати їх та сплачувати комунальні послуги за житло. Ним подані заяви до Міжнародного реєстру збитків, за вимушене внутрішнє переміщення, знищене житлове нерухоме майно, втрата житла або місця проживання. Майно внесено до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України. В зв`язку з російською агресією проти України, його квартира в м. Маріуполі знесена разом з будинком окупаційною владою, він звернувся до правоохоронних органів з заявою щодо злочину проти нього та його майна. В 2023 році він поступово почав ремонтувати авто та протягом 2023-2026 рр. витратив на його 62711,50 грн. Після пережитих стресів у м. Маріуполі, перебуванні в окупації, тиску з боку військових рф, зміни вимушеного місця проживання та нестабільності, його стан здоров`я погіршився - втрата частково слуху, погіршився зір, підвищений тиск, зміна клімату, який йому не підходить, стрес під час повітряних тривог в Україні, тривожні сни - все це вплинуло на його моральний та фізичний стан. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти У країни та безпосередніх бойових дій у місті Маріуполь Донецької області він разом із членами своєї родини опинився в умовах, які становили пряму загрозу їх життю та здоров`ю, що спричинило значні моральні страждання, психологічні травми та погіршення стану здоров`я. Зазначає, що він та члени його родини протягом тривалого часу перебували під постійними артилерійськими обстрілами, авіа ударами та бомбардуваннями, у повній блокаді міста, без доступу до води, електроенергії, зв`язку, медичної допомоги та належного харчування, змушені були проживати у підвалі в умовах холоду та антисанітарії, що саме по собі є надзвичайною психотравмуючою обставиною. Крім того, він особисто став свідком руйнування житлових будинків, пожеж, загибелі та поранення мирних жителів, у тому числі дітей, що є обставинами, які завдають сильних душевних страждань, викликають почуття страху, безпорадності, постійної тривоги та психологічного шоку. Він ніс відповідальність не лише за себе, а й за життя та безпеку своїх близьких родичів — дружини, 91-річної матері та 86-річної тещі, які через свій похилий вік перебували у безпорадному стані та потребували постійної допомоги. Він був змушений в умовах постійної смертельної небезпеки забезпечувати їх водою, їжею, теплом, організовувати їх евакуацію, що спричинило надзвичайно сильне нервове напруження, постійний страх за їх життя, емоційне та фізичне виснаження. Під час евакуації разом із родиною змушений був проходити численні блокпости військових рф, піддаватися принизливим перевіркам, що також спричинило додаткові моральні страждання, почуття страху, приниження, безсилля та постійного психологічного тиску. Перебування в умовах постійного стресу, страху за власне життя та життя близьких, проживання в холоді, недоїдання, відсутність нормальних умов для сну та відпочинку призвели до погіршення фізичного стану та психосоматичного здоров`я, що проявляється у підвищеній тривожності, порушенні сну, постійному нервовому напруженні, переживаннях та психологічних стражданнях, які тривають і після виїзду з зони бойових дій. Також він зазнав моральних страждань у зв`язку з вимушеним залишенням місця постійного проживання, втратою нормальних життєвих умов, звичного способу життя, необхідністю починати життя заново в іншому місті, що є істотним порушенням його нормальних життєвих зв`язків та обставин життя. З урахуванням викладеного, моральна шкода є очевидною, значною за своїм обсягом та тривалістю, такою, що суттєво вплинула на його фізичний та психічний стан, нормальний спосіб життя та емоційний стан. До 24.02.2022 він мав власне житло, мав постійну роботу, безпечні умови для життя та праці, можливість лікуватися, був повноцінним членом суспільства, мав налагоджений побут та моливість вести повноцінне життя. З початком збройної агресії російської федерації проти України він втратив всі ці можливості, після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати житло для оренди та відновлювати прийнятний рівень життя. Він вимушено, з вини російської федерації був позбавлений звичного способу життя, спілкування з близькими та друзями, повернення додому, так як м. Маріуполь по теперішній час знаходиться під окупацією російської федерації. Відтак, просить стягнути на свою користь 70 000,00 Євро, що станом на 06.04.2026 еквівалентно 3 591 861,00 грн. згідно з офіційним курсом НБУ.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.05.2026 вікдрито загальне позовне провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач надав аналогічні пояснення, викладені в позовній заяві, зазначив, що з перших хвилин повномасштабного вторгення його родина опинилася під навалою російських загарбників, вони залишилися без води, газу, світла, жили під систематичними обстрілами, у постійному стресі та страху. Коли під їхній будинок прилетіла авіа бомба, він разом з дружиною вирішив залишити місто. Проїжджаючи місто він бачив тіла загиблих, зруйновані будівлі, перебував під обстрілами, рф не давала зеленого коридору, на блокпостах змушували роздягатися, принижували.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомила, що є дружиною позивача, вони з перших днів війни перебували під обстрілами, ночували в підвалі, їжу варили на вогні, дрова робили з меблів, не було харчів та медикаментів, доводилося топити сніг, щоб попити чи приготувати їжу. Було дуже холодно і страшно.

Відповідач у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоч належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України, зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Згідно листа Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією рф суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням через сайт судової влади.

Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни, немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту, не потрібно.

У даній справі, суд з метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування рф про провадження у справі, повідомив відповідача про час, дату та місце судового засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів та пояснень позивача.

Заслухавши пояснення позивача, покази свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Загальновідомим є той факт (тобто таким, що не потребує доказування в розумінні ч.3 ст.82 ЦПК України), що російська федерація, здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього час

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

За змістом Статуту ООН вчинення відповідачем акта збройної агресії слід розуміти не як реалізацію суверенного права, а як порушення зобов`язання поважати суверенітет і територіальну цілісність іншої держави - України. Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права на відшкодування моральної шкоди (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20, від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23).

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (частина перша статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Ч.1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів державии.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.01.2011 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Дана обставина підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 11 лютого 1997 року.

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 , виданого 10.05.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком.

З заяви №20251029-54133 категорії А1.1. "Вимушене внутрішнє переміщення" вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент переміщення був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Адресою переміщення з 19.03.2022 є АДРЕСА_3 .

Згідно цієї ж заяви, обставинами, що спричинили вимушену втечу чи від"їзд є та обставина, що населений пункт знаходиться на території активних бойових дій або території можливих бойових дій.

Разом із заявником переміщена дружина ОСОБА_2 .

Обставина наявності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу внутрішньо переміщеної особи підтверджується також довідкою від 30 травня 2022 року №1330-7001241116 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Із заяви №20240726-9462 про відшкодування збитків вбачається, що квартира за адресою АДРЕСА_4 , співвласниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (мати позивача), є знищеною. А саме- багатоквартирний будинок знищено. У березні - квітні 2022 року під час артилерійських обстрілів та авіаційних нальотів та бомбардування міста армією рф був зруйнований і згорів дах будинку. Центральна частина будинку повністю впала, усі квартири вигоріли зсередини. Від будинку залишилися лише стіни. Знищено всі комунікації: електропостачання, теплопостачання, водопостачання, газопостачання. У грудні 2022 року - січні 2023 року будинок було повністю демонтовано окупаційною владою рф.

Дана обставина підтверджується також повідомленням про пошкоджене майно від 19.05.2023 з Додатку "ДІЯ" та довідкою ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області про прийняття і реєстрацію заяви.

Обгрутовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач покликається на те, що російська агресія позбавила його можливості проживання у рідному місті, порушення його нормального способу життя, перебування певний проміжок часу під постійними обстрілами та руйнуваннями, необхідності залишити місто та втікати від окупаційної армії рф, повністю змінити своє життя в нових умовах.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016 року).

Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у Постанові від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21), а також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (п.58).

Отже, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Російська Федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

У разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925св21) зазначено : "Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається", Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Положення статті 23 ЦК України свідчать, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав". Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Нормами статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року в п.5 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в п.49 Постанови від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку військової агресії, як повноправний громадянин своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Суд погоджується із доводами позивача про те, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, відповідач завдав йому тяжких моральних страждань.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23).

Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України) на території України ведуться бойові дії та відбулася окупація частини території України.Зокрема, бої за місто Маріуполь тривали з 22 лютого 2022 року по 20 травня 2022 року, а з 21 травня 2022 року Маріуполь є тимчасово окупованим.

За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 року) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Отже, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

У ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004 року зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. У даному контексті доречно також зазначити рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" (2004): "Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини в п. 37 Рішення у справі "Недайборщ проти російської федерації" зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Відповідно вимог "Правила суду - компенсація шкоди", які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Суд вважає, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України було порушено налагоджений звичний спосіб життя позивача, що призвело до значного погіршення морального та фізичного стану.

Є підстави вважати, що позивачу спричинена моральна шкода, оскільки внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України йому спричинені душевні страждання,стрес, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії російської федерації проти України.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Враховуючи тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані з військовою агресією російської федерації проти України, вимушеністю позивача змінити звичний уклад його життя, покинувши рідне місто, враховуючи відчуття позивачем душевних страждань, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям, яким він проживав до збройної агресії російської федерації проти України, те, що позивач зазнає душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість і незахищеність, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину фізичних та душевних страждань внаслідок обстрілів міста та ведення інших бойових дій з ураженням цивільних об`єктів, порушення нормальних життєвих зв`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення моральної шкоди з російської федерації у сумі 70 000,00 Євро, що станом на день ухвалення рішення суду становить 3 625 174 (три мільйони шістсот двадцять п"ять тисяч сто сімдесят чотири) гривні 00 коп.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Абз. 4 п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Враховуючи вищенаведене, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. Починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з рф.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Відтак, російська федерація є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280 - 282, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул.. Житня, будинок, 14, будівля 1, м. москва, російська федерація) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації як ВПО, АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) Євро, що станом на день ухвалення рішення суду становить 3 625 174 (три мільйони шістсот двадцять п"ять тисяч сто сімдесят чотири) гривні 00 коп.

Стягнути з держави - російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул.. Житня, будинок, 14, будівля 1, м. москва, російська федерація) на користь держави Україна судовий збір з розгляду справи в розмірі 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 00 коп.

Реквізити для сплати судового збору: стягувач - Державна судова адміністрація України, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/ 22030106; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; кодкласифікації доходів бюджету: 22030106.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з часу отримання його копії через суд, що ухвалив судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації як ВПО, АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, будинок, 14, будівля 1, м. москва, російська федерація).

Суддя М. І. Гулієва