Окрема думка від 06 вересня 2026 р. у справі №354/2183/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

"07" вересня 2026 р.

Окрема думка судді ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12024091110000125 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.345 КК України

Вважаю вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області є незаконним в частині призначеного покарання, зокрема звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції залишив поза увагою конкретні обставини вчиненого правопорушення, що вказує на особливу зухвалість обвинуваченого ОСОБА_2 та нехтування ним нормами моралі, які притаманні цивілізованому суспільству.

Так він, перебуваючи у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння обвинувачений ОСОБА_2 побив місцевого жителя ОСОБА_3 . На виклик про вчинення кримінального правопорушення прибув поліцейський ОСОБА_4 та намагався з`ясувати обставини кримінального правопорушення. Проте, ОСОБА_2 продовжуючи свою злочинну діяльність, демонструючи зневагу до працівника поліції та органів державної влади, наніс декілька ударів в голову ОСОБА_4 та заподіяв останньому тілесні ушкодження.

Своїми діями ОСОБА_2 не тільки зашкодив авторитету органів влади, зокрема Національної поліції, він продемонстрував впевненість у своїй безкарності та вседозволеності. Можливо, його зверхнє та зневажливе ставлення до працівника поліції сформувалося в результаті роботи водієм автобази управління справами апарату Верховної Ради України.

Звільнення ОСОБА_2 від покарання на підставі ст.75 КК України, не тільки породжує у суспільства думку про можливе безкарне побиття працівників поліції, а й не буде дієвим для досягнення мети покарання передбаченої ст.50 КК України, зокрема запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Враховуючи, що цей злочин вчинено під час війни в Україні, коли органи Національної поліції мають тотальний дефіцит кваліфікованих кадрів, а працівники поліції залучаються до участі в бойових діях, застосування ст.75 КК України шкодить не лише відновленню авторитету органів поліції, а породжує у працівників поліції відчуття беззахисності перед злочинністю.

Таким чином, як для потерпілого, так і для суспільства в цілому, вирок у цій справі не відповідає принципам очікуваності судового рішення та правової визначеності, як невід`ємним елементам верховенства права.

Враховуючи викладене вище, вважаю, що апеляційні скарги потерпілого та прокурора підлягали задоволенню в повному обсязі.

Суддя ОСОБА_1