Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №635/9824/24 — Харківський районний суд Харківської області

14.09.26

Справа № 635/9824/24

Провадження № 2/635/3208/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року с-ще Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді — Назаренка О.В.

за участю секретаря судового засідання Літінської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» через свого представника Столітнього М.М. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просить стягнути з останнього суму заборгованості в розмірі 159772,00 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот сімдесят дві) гривні, судовий збір у розмірі 2422,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень.

В обгрунтування позову посилається на те, що 15.09.2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТК «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3982292 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронній формі. На умовах, встановлених Договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 14000 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 15.09.2023 року по 09.09.202- року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУР^ УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредит на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжног засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто пі час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йом кредит в сумі 14000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картк № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ». Відповідач, оформлюючи кредитний договір та Додатковий договір здійснив всі необхідні дії, викладені в розділі 2. «Процедура укладання електронного кредитного договору» цієї позовної заяви, що визначені розділом 6. «Особливості укладення кредитних договорів зі споживачами в електронній формі через ІТС товариства» Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», та уклав кредитний договір. Відповідно до реквізитів Договору № 3982292 від 15.09.2023 року, укладеного мій сторонами. Відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С972». Оскільки ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не є банківською установою, то, відповідне позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і як наслідок формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може. Зарахування кредитних коштів на платіжну карту Відповідача відбулось чере систему ірау, на підставі укладеного Договору про переказ коштів ФК-П-19/03-0 від 12.03.2019 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УНІВЕРСАЛЬН ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ». ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» надає послуги з переказу коштів національній валюті без відкриття рахунків, внесене в державний реєстр фінансови установ (свідоцтво серія ФК №342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензії Національного банка України.За інформацією в листі ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», відповідно до зазначеного договору про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 14000 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 , яку під час укладання Договору було особисто зазначено відповідачем. Тобто кредитні кошти Відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства. Враховуючи невиконання Відповідачем своїх боргових зобов`язань перед Первісним кредитором, 24.05.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 24/05/2024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло право грошової вимоги до Відповідача. Отже до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» відповідно до укладеного Договору факторингу від 24.05.2024 року №24/05/2024 року перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 3982292 від 15.09.2023 року загальна сума заборгованості склала 84000 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 14000 грн., заборгованості за процентами - 70000 грн. За вказаних обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі.

Відповідач та його представник заперечили проти задоволення позову. У письмових поясненнях зазначили, що ОСОБА_1 не звертався до кредитодавця, не укладав спірного електронного договору, не використовував одноразового ідентифікатора та не отримував кредитних коштів. Позивач не надав доказів належності відповідачу номера телефону, електронної адреси, банківської картки чи рахунку, використаних під час оформлення кредиту, а також не подав банківської виписки або іншого первинного платіжного документа, який підтверджував би фактичне зарахування коштів саме відповідачу. Наданий розрахунок заборгованості складено в односторонньому порядку, тому він не підтверджує ні виникнення зобов`язання, ні заявленого розміру боргу.

У поясненнях від 09 липня 2026 року відповідач додатково наголосив, що розрахунок кредитора не містить первинних банківських документів, а розмір заявлених процентів та інших нарахувань має бути перевірений на відповідність принципам розумності, справедливості й пропорційності. У поясненнях від 10 вересня 2026 року заперечення конкретизовано щодо чотирьох взаємопов`язаних елементів: особи, яка вчинила електронний акцепт; фактичного переказу коштів; достовірності розрахунку; правових підстав для процентів і санкцій.

Суд розглядає спір у межах заявлених вимог і заперечень та виходить із того, що факт існування електронного документа не тотожний доведенню авторства відповідача, а відображення суми у реєстрі боржників не тотожне доведенню реального руху коштів. Кожний із цих фактів потребує самостійного підтвердження належними засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам окремо та у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав. За статтями 4 і 5 ЦПК України особа вправі звернутися до суду за захистом, а суд захищає право у спосіб, визначений законом або договором, лише за умови встановлення його порушення.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду доказів і доведенні перед судом їх переконливості. У цивільному спорі суд не збирає замість заінтересованої сторони докази виникнення її вимоги та не усуває прогалини доказування припущеннями.

За статтями 43, 76 і 77 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази та зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені строки; доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення, а належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Статті 78-80 ЦПК України вимагають додержання правил допустимості, достовірності та достатності доказів.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може вважати доведеною обставину лише тому, що відповідач не подав документа про її відсутність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц роз`яснено стандарт більшої переконливості: висновок про існування стверджуваної обставини має з урахуванням усієї сукупності доказів бути вірогіднішим, ніж протилежний висновок. Концепція, за якою обставина вважається доведеною доти, доки інша сторона її не спростує, фактично перекладає тягар доказування та не відповідає принципу змагальності.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному і безпосередньому дослідженні; жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Оцінці підлягають як кожний доказ окремо, так і достатність та взаємний зв`язок доказів у сукупності, із наведенням мотивів їх врахування або відхилення.

Надаючи оцінку позовним вимогам та запереченням проти них суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною шостою цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За статтями 76–80 ЦПК України суд встановлює обставини на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів. За статтею 89 ЦПК України жоден доказ не має наперед установленої сили; суд оцінює кожний доказ і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Оскільки позивач просить стягнути борг за кредитним договором, саме на нього покладається обов`язок довести: укладення договору ОСОБА_1 ; погодження сторонами істотних умов; виконання кредитодавцем обов`язку з надання коштів саме відповідачу; існування та розмір невиконаного зобов`язання; перехід права вимоги до позивача. Заперечення відповідачем факту вчинення правочину не створює для нього обов`язку доводити негативний факт неукладення договору.

За статтями 11, 15 і 16 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право. Отже, до застосування примусового способу захисту суд повинен установити юридичний факт, з якого позивач виводить право вимоги.

Частини перша і третя статті 509 ЦК України визначають зобов`язання як правовідношення, у якому боржник повинен учинити на користь кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати її виконання; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За статтями 525, 526, 527 і 530 ЦК України належно існуюче зобов`язання виконується належним боржником, належному кредиторові, відповідно до умов договору та у встановлений строк.

За статтями 202, 203 і 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; його зміст не може суперечити закону, а волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У письмовій формі правочин вважається вчиненим, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних, та він підписаний стороною відповідно до статті 207 ЦК України.

Статті 626-629 ЦК України визначають договір як домовленість двох або більше сторін, установлюють свободу договору, склад його умов та обов`язковість укладеного договору. Водночас обов`язковість договору діє після доведення факту його укладення конкретними сторонами та змісту погоджених ними умов.

Відповідно до статей 633 і 634 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, а договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією стороною у формулярах або стандартних формах. Посилання кредитодавця на стандартний характер правочину не звільняє його від доказування того, що відповідач приєднався саме до наданої суду редакції умов.

За статтями 638 і 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіма істотними умовами. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, однак необхідними залишаються погоджене волевиявлення та можливість установити його суб`єкта.

За статтями 1046, 1048-1050, 1054 і 1055 ЦК України кредитодавець надає грошові кошти у погодженому розмірі та на погоджених умовах, а позичальник зобов`язується їх повернути і сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі. Таким чином, для виникнення обов`язку з повернення кредиту мають бути доведені як договірне волевиявлення позичальника, так і фактичне надання йому коштів.

За статтями 202, 205, 207, 626, 628, 638 та 639 ЦК України договір є погодженою дією сторін, спрямованою на виникнення цивільних прав та обов`язків; письмова форма може бути дотримана із використанням електронних засобів зв`язку за умови, що зміст правочину зафіксований та можливо встановити волевиявлення його сторін. Відповідно до статей 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а підписання може здійснюватися електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Пункти 5, 6 і 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» містять визначення електронного договору, електронного підпису одноразовим ідентифікатором та одноразового ідентифікатора. Останній є алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що прийняла оферту шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Отже, закон пов`язує цей спосіб підписання не лише з простим друкуванням коду в тексті договору, а з його отриманням і використанням конкретною особою.

Пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» визначає автентифікацію як електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію особи та/або походження і цілісність електронних даних. Отже, для покладення електронної дії на відповідача важливо не лише зазначити ідентифікаційні дані, а підтвердити процедуру їх перевірки та зв`язок із конкретним електронним сеансом.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття; оферта має містити істотні умови і виражати намір особи вважати себе зобов`язаною у разі акцепту. Відповідь про прийняття може бути надана електронним повідомленням, заповненням електронної форми або вчиненням інших дій, зміст яких чітко роз`яснений в інформаційній системі та логічно пов`язаний з офертою.

За статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», коли електронний правочин має бути підписаний, моментом підписання є використання електронного підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором або аналога власноручного підпису за умов, визначених законом. Ця норма визначає допустимий технічний спосіб підписання, але не скасовує обов`язку сторони, яка посилається на правочин, довести належність підпису його автору.

За статтями 5-7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронним є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних з обов`язковими реквізитами; електронний підпис використовується для ідентифікації автора та завершує створення документа; оригіналом є електронний примірник з обов`язковими реквізитами, який дає змогу довести його цілісність та справжність. Візуальне відображення документа на папері допускається, однак не усуває потреби перевірити походження, цілісність та зв`язок електронних даних із підписувачем.

Частини перша і третя статті 100 ЦПК України відносять до електронних доказів інформацію в цифровій формі та дозволяють подавати паперові копії електронного доказу. Така копія не перетворюється на самостійний письмовий доказ і оцінюється з урахуванням можливості оглянути оригінал. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 наголосила на необхідності дотримання процесуального порядку використання інформації в електронній формі та розмежуванні оригіналу електронного доказу і його паперової копії.

Наведені норми не встановлюють презумпції, що будь-який роздрукований кредитором текст договору з алфавітно-цифровою комбінацією підписаний саме особою, персональні дані якої в ньому зазначено. У разі заперечення факту укладення договору позивач повинен надати дані, що дають змогу перевірити, на який номер телефону або електронну адресу направлено ідентифікатор, кому належав відповідний засіб зв`язку, коли код сформовано, направлено та використано, яку саме редакцію оферти акцептовано, а також які технічні дії вчинив користувач в інформаційній системі.

Надані позивачем матеріали не утворюють безперервного та перевірюваного доказового ланцюга від направлення пропозиції до її прийняття саме ОСОБА_1 . Зазначення у тексті договору персональних даних відповідача та одноразового ідентифікатора без підтвердження належності засобу зв`язку й фактичного використання коду відповідачем не доводить його особистого волевиявлення.

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, на яку послався суддя Назаренко О. В. у рішенні від 10 серпня 2026 року у справі № 635/8465/23, зазначено, що логічний зв`язок одноразового ідентифікатора з підписаними даними має підтверджуватися сукупністю обставин: ідентифікацією особи в системі; контактними даними, на які направлено код; доказом його направлення й отримання; введенням коду під час укладення саме спірного договору; розміщенням тексту договору або посилання на нього поряд із полем введення коду; технічними журналами, які відтворюють увесь процес.

У матеріалах цієї справи, за доводами відповідача, відсутні журнали подій інформаційної системи; відомості про точну дату і час створення, направлення та використання одноразового ідентифікатора; підтвердження його доставки на номер, що належить ОСОБА_1 ; дані про IP-адресу, пристрій та сеанс авторизації; електронний файл договору в первісному форматі; підтвердження незмінності редакції оферти; відомості про надсилання відповідачу примірника укладеного договору. Позивач не навів технічної можливості перевірити ці відомості судом.

Саме собою введення персональних даних, які могли бути відомі третім особам або отримані з інших джерел, не є достатньою автентифікацією. Так само реєстрація облікового запису чи заповнення заявки може свідчити лише про ініціювання процесу, але без доказів наступних дій не підтверджує завершення акцепту конкретною особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що умови і правила кредитування, які не підписані позичальником та щодо яких не доведено ознайомлення особи саме з відповідною редакцією на час укладення договору, не можуть автоматично вважатися погодженою частиною договору. Цей висновок застосовний до оцінки доказів погодження процентної ставки, строку, санкцій та інших істотних для визначення боргу умов.

Статті 633 і 634 ЦК України допускають укладення договору приєднання на стандартних умовах, проте це не означає, що будь-яка редакція правил, розміщена кредитодавцем у мережі Інтернет, автоматично є складовою конкретного договору. Позивач повинен довести, яка саме редакція діяла на момент акцепту, що вона була доступна відповідачу до підписання та що електронна дія охоплювала згоду з цією редакцією.

Частина четверта статті 42 Конституції України гарантує захист прав споживачів. Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 зазначив, що участь споживача як слабшої сторони договору звужує дію формальної рівності та свободи договору, зумовлюючи особливий правовий захист. Цей підхід не звільняє споживача від виконання доведеного зобов`язання, але вимагає чіткого підтвердження його інформованого волевиявлення.

Тому паспорт споживчого кредиту, правила надання коштів, таблиця обчислення загальної вартості кредиту, графік платежів та інші стандартні документи можуть визначати зміст зобов`язання лише за умови, що позивач довів їх належність до конкретного правочину та ознайомлення відповідача саме з ними. За відсутності такого зв`язку ці матеріали підтверджують лише зміст документів кредитодавця, але не згоду ОСОБА_1 сплачувати визначені в них проценти, комісії чи санкції.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник — повернути кредит і сплатити проценти. Отже, вимога про повернення кредиту передбачає доведення фактичного виконання кредитодавцем свого зустрічного обов`язку.

За статтею 1046 ЦК України договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Хоча кредитний договір має консенсуальну природу, грошова вимога про повернення конкретно наданої суми виникає за умови доведення виконання кредитодавцем обов`язку з видачі коштів. Тому доказ укладення договору та доказ його виконання кредитодавцем є різними елементами предмета доказування.

У матеріалах справи відсутня банківська виписка за рахунком відповідача, платіжна інструкція, меморіальний ордер або інший первинний документ, з якого можна встановити дату, суму, платника, одержувача, реквізити рахунку та належність одержувача ОСОБА_1 . Не подано також відповіді банку-емітента або іншого незалежного учасника платіжної операції, яка підтверджувала б зарахування коштів на рахунок відповідача.

Належний доказ переказу має дозволяти співвіднести між собою принаймні чотири елементи: розпорядження кредитодавця про платіж; фактичне виконання платіжної операції; реквізити кінцевого рахунку або платіжного засобу; належність цього рахунку чи засобу саме відповідачу. Відсутність будь-якого з цих зв`язків не може бути заповнена посиланням на відомості, які сам кредитодавець уніс до анкети чи договору.

Інформація, сформована у внутрішній інформаційній системі кредитодавця або платіжного посередника, може оцінюватися судом поряд з іншими доказами, однак за відсутності реквізитів, які ідентифікують кінцевого одержувача, вона не підтверджує отримання коштів саме відповідачем. Той факт, що в заявці зазначено певний номер картки, сам собою не доводить належність цієї картки ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21 вирішальне значення надано саме відсутності доказів того, що банківський рахунок, на який кредитодавець посилався як на одержувача коштів, належав особі, від імені якої оформлено договір. Така правова позиція узгоджується з обставинами цієї справи.

Застосування цього висновку не означає, що кожна інформаційна довідка платіжного сервісу є недопустимою. Її доказова сила залежить від змісту: чи містить вона ідентифікатор операції, дату, суму, маскований номер картки, результат авторизації, банк-емітент і дані, що пов`язують одержувача з відповідачем. За відсутності такого змісту довідка підтверджує лише повідомлення її автора, а не факт зарахування коштів ОСОБА_1 .

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинний документ повинен містити обов`язкові реквізити, зокрема назву документа, дату складання, найменування підприємства, зміст та обсяг господарської операції, посади або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, відповідальних за її здійснення та оформлення. Для електронного первинного документа мають бути дотримані також вимоги законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Наданий розрахунок заборгованості є документом, складеним кредитором в односторонньому порядку на підставі внесених ним до інформаційної системи даних. Він відображає арифметичний результат застосування визначених позивачем умов, але не підтверджує первинну операцію з надання кредиту. Без належних доказів видачі коштів та погодження умов нарахування суд позбавлений можливості перевірити вихідні дані розрахунку.

Для перевірки розміру боргу розрахунок повинен щонайменше розкривати дату і суму видачі кредиту, кожний платіж боржника, базу та ставку нарахування процентів, кількість днів кожного розрахункового періоду, черговість зарахування платежів, момент виникнення прострочення та окреме правове обґрунтування кожного виду нарахувань. Таблиця, що лише констатує кінцеві суми, не дає суду можливості перевірити арифметику та правову природу боргу.

У постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц та від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, а відсутність виписки з рахунку, доказів видачі картки та зарахування коштів не дає змоги вважати доведеними тіло кредиту й похідні нарахування. Аналогічний доказовий підхід послідовно відображено у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 298/825/15-ц та від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21.

Надання документів про відступлення права вимоги саме собою не підтверджує існування і розмір первісного зобов`язання. За статтями 514 і 517 ЦК України до нового кредитора переходять лише ті права, які належали первісному кредиторові на момент переходу. Тому навіть за умови підтвердження включення певного запису до реєстру боржників позивач повинен довести виникнення основної вимоги до ОСОБА_1 та її розмір.

Пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України допускає заміну кредитора внаслідок передання прав іншій особі за правочином. Відповідно до статті 514 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора лише в тому обсязі та на тих умовах, що існували на момент переходу. За статтею 516 ЦК України заміна кредитора, як правило, не потребує згоди боржника, але неповідомлення покладає на нового кредитора ризик несприятливих наслідків.

За статтею 517 ЦК України первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують передані права, а боржник має право не виконувати обов`язок новому кредиторові до надання доказів переходу. За статтями 1077, 1078 і 1082 ЦК України факторинг передбачає фінансування під відступлення наявної або майбутньої грошової вимоги, а платіж факторові здійснюється після належного визначення самої вимоги та повідомлення про її відступлення.

Отже, договір факторингу та витяг з реєстру боржників доводять домовленість між первісним і новим кредиторами, але не створюють зобов`язання для особи, яка не була боржником. Новий кредитор не може набути більшого права, ніж мав первісний: якщо не доведено укладення кредитного договору, видачу коштів або розмір вимоги, включення прізвища та суми до реєстру не усуває цих дефектів.

Для підтвердження безперервного переходу права вимоги мають бути подані повні договори відступлення з додатками, належно оформлений реєстр, у якому індивідуалізовано боржника і первісний договір, акт приймання-передачі, а за наявності кількох відступлень - кожна ланка такого переходу. Неповні фрагменти договорів або односторонні витяги не дають змоги встановити обсяг переданого права та факт включення саме спірної вимоги.

Оскільки факт укладення кредитного договору відповідачем і фактичного отримання ним коштів не доведено, відсутні підстави для стягнення як основної суми кредиту, так і процентів, пені, штрафу чи інших платежів. Додатково суд враховує, що умови про розмір і порядок нарахування таких платежів також мають бути погоджені сторонами та підтверджені належними доказами.

За статтями 1048, 1054 і 1056-1 ЦК України право кредитодавця на проценти та їх розмір визначаються договором і законом. Тому до стягнення договірних процентів необхідно встановити факт отримання кредиту, погоджену ставку, строк кредитування, базу нарахування, період користування коштами та врахування здійснених платежів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги, яка змінює строк виконання. Після цього охоронні наслідки прострочення визначаються статтею 625 ЦК України, якщо її застосування не обмежене спеціальним законом.

Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює, що у період дії воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати неустойку, штраф і пеню за прострочення кредитного зобов`язання; відповідні нарахування з 24 лютого 2022 року підлягають списанню кредитодавцем.

Наведені правила мають додатковий характер у цій справі. Вони могли б застосовуватися до визначення допустимого обсягу нарахувань лише після встановлення існування основного зобов`язання. Оскільки позивач не довів укладення договору ОСОБА_1 і видачу йому коштів, похідні вимоги про проценти, комісію, пеню, штраф, інфляційні втрати чи три проценти річних не підлягають задоволенню вже з цієї первинної підстави.

Так само немає підстав зменшувати заявлені суми або самостійно здійснювати альтернативний розрахунок. Зменшення належної до стягнення суми передбачає попереднє встановлення існуючого боргу; суд не може конструювати зобов`язання замість позивача або обирати вихідні дані, яких немає в належних доказах.

Оцінивши докази відповідно до статей 79, 81 та 89 ЦПК України, суд установив, що позивач не підтвердив належними, допустимими, достовірними та взаємопов`язаними доказами: належність відповідачу засобу зв`язку, використаного під час електронного оформлення; отримання та введення ним одноразового ідентифікатора; акцепт конкретних умов кредитування; належність відповідачу рахунку або картки, на які нібито перераховано кошти; фактичне зарахування коштів; розмір існуючої заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц роз`яснила, що обставину слід доводити так, аби висновок про її існування з огляду на подані докази був більш вірогідним, ніж протилежний. Концепція, за якою факт вважається доведеним лише тому, що інша сторона його не спростувала, несумісна зі змагальністю. У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 686/28882/23 також наголошено, що перевага надається не кількості документів, а їх достовірності, допустимості та достатності. Відсутність журналів системи, відомостей про доставку коду, оригінального електронного файлу, верифікації банківської картки, платіжної інструкції або банківської виписки та повного ланцюга відступлення не може бути компенсована роздруківками договорів і внутрішніми розрахунками кредитора.

Електронний договір може бути покладений в основу часткового задоволення позову, коли конкретні обставини укладення, отримання коштів, розмір боргу та відступлення вимоги підтверджені дослідженими доказами. Тому висновок у цій справі ґрунтується не на недопустимості електронного кредитування як такого, а на індивідуальній недостатності доказів позивача.

Сукупність наданих позивачем документів не робить існування заявленого кредитного зобов`язання більш вірогідним, ніж його відсутність, і не усуває обґрунтованих заперечень відповідача. Суд не вправі покладати в основу рішення припущення про те, що особа, персональні дані якої використані при оформленні електронної заявки, обов`язково є особою, яка вчинила відповідні електронні дії та отримала кошти.

Посилання на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, не змінює цього висновку. Така презумпція діє щодо правочину, факт учинення якого встановлений. Вона не звільняє позивача від доказування того, що електронний правочин був учинений саме відповідачем, і не створює презумпції авторства будь-якого електронного документа, у якому зазначено його персональні дані.

Суд врахував усі істотні доводи сторін. Доводи відповідача про недоведеність авторства електронного акцепту, належності рахунку й фактичного зарахування коштів є визначальними. Аргументи щодо непропорційності нарахувань і воєнних обмежень є додатковими та не потребують обрахунку, оскільки основна вимога не доведена.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» не виконало покладеного на нього процесуального обов`язку доказування підстав і розміру позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у зв`язку з відмовою в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10-13, 76-81, 83, 89, 95, 100, 133, 137, 141, 174, 175, 177, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, статтями 3, 11, 15, 16, 202-205, 207, 509, 512, 514, 516, 517, 525, 526, 626-629, 633, 634, 638, 639, 1046, 1048-1050, 1054-1056-1, 1077, 1078, 1082 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 5-7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статтею 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовити повністю.

Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», ЄДРПОУ:44559822, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2;

представник позивача: Столітній Михайло Миколайович, адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

представник відповідача: адокат Борщенко Владлена Валеріївна, РНОКПП НОМЕР_3 , м. Одеса, а/с37, 65025.

Суддя О. В. Назаренко