Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №631/1027/25 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1027/25

провадження № 2/631/288/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Семенко А. А.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить припинити стягнення з неї аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, що стягуються з неї на підставі судового наказу Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 липня 2025 року у справі № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25), а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 11 листопада 2023 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Від даного шлюбу у подружжя народився син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька якого є: батько ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 . За твердженням позивача, як до, так і після народження дитини вони мешкали за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначила ОСОБА_1 , за погодженням з відповідачем вона поїхала у справах до міста Сміла, а їх спільна дитини залишилась мешкати з батьком. Через деякий час вона повернулась до місця проживання чоловіка та сина, проте дізналась, що поки вона перебувала у місті Сміла, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та з заявою про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Так, 14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25) виданий судовий наказ про стягнення з неї, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Як вказала позивач, через непорозуміння з боку чоловіка та його родини, у серпні 2025 року вона разом із неповнолітнім сином переїхали на постійне місце проживання до міста Сміла Черкаського району Черкаської області, де вона з дитиною мешкає по цей час, що підтверджується відповідними довідкою та актом, складеними Обслуговуючим кооперативом «Сміла». Батько дитини, за твердження ОСОБА_1 , залишився мешкати за місцем своєї реєстрації у селі Ватутіне Харківського району Харківської області. Таким чином, спільний син сторін фактично мешкає разом із позивачем, яка повністю його утримує, проте аліменти на утримання сина стягуються з неї на користь відповідача згідно виданого судового наказу, існування якого, на думку ОСОБА_1 суперечить нормам чинного законодавства, яким регулюють аліментні відносини.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на приписи статтей 179, 181, 192 та 273 Сімейного кодексу країни, а також статті 273 Цивільного процесуального кодексу України позивач просила припинити стягнення з неї аліментів на підставі судового наказу, виданого 14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25).

Позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини надійшла на адресу Нововодолазького районного суду Харківської області засобами поштового зв`язку 15 вересня 2025 року та була зареєстрована під єдиним унікальним № 631/1027/25 (провадження № 2/631/822/25) й згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичною карткою справи та Контрольним журналом судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Пархоменко І. О. 15 вересня 2025 року.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 10 березня 2026 року під головуванням судді Пархоменко І. О., позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження й призначено підготовче засідання.

Інших процесуальні рішення у справі не приймались.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 1229/0/15-26 від 18 червня 2026 року ОСОБА_6 звільнено з посади судді Нововодолазького районного суду Харківської області у зв`язку із поданням заяви про відставку та наказом виконувача голови суду ОСОБА_7 , прийнятим 24 червня 2026 року № 02-05/38, суддю Пархоменко І. О. відраховано зі штату суду.

Розпорядженням керівника апарату Нововодолазького районного суду Харківської області Столяренка С. В. № 487 від 22 липня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи з єдиним унікальним № 631/1027/25 (провадження № 2/631/286/26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 липня 2026 року, обліково-статистичною картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, справу передано на розгляд головуючому судді Трояновській Т. М.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 липня 2026 року прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та з урахуванням приписів частини 12 статті 33 та частини 2 статті 213 Цивільного процесуального кодексу України розгляд справи вирішено розпочати спочатку зі стадії підготовчого судового засідання.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, судом не вживалось.

Позивач, ОСОБА_1 , у підготовче судове засідання не з`явилась, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, 11 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулась на електронну адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-1201/26-вх. відповідно до якої просила справу з єдиним унікальним № 631/1027/25 за її позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини розглянути за її відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_2 , у підготовче судове засідання теж не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно та належним чином у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_2 звернувся на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 5448/26-вх. від 12 серпня 2026 року, відповідно до якої вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення стягнення з неї аліментів на утримання дитини визнає у повному обсязі. Підтвердив, що їх малолітній син ОСОБА_5 з вересня 2025 року проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 та на даний час з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина. Просив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини здійснювати за його відсутності.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Положеннями частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Про наявність таких клопотань у позивача та відповідача свідчать їх заяви, долучені до матеріалів справи.

В даному випадку суд також бере до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, в яких зазначено, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що сторони будучи завчасно належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, не з`явились у судове засідання, звернулись до суду з відповідними заявами про розгляд справи за їх відсутності, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи, що наведені у позовній заяві, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документу визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Приписами частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 2 статті 77 та частина 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Як убачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 11 листопада 2023 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 11 листопада 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, зареєстрували шлюб, про що Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складений відповідний актовий запис за № 3174. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_9 », дружини – « ОСОБА_9 » (а. с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Харкові народився ОСОБА_5 , про що Мереф`янською міською радою Харківського району Харківської області 28 січня 2025 року складено відповідний актовий запис № 22, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 17 липня 2025 року Смілянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).

Батьками в зазначеному свідоцтві про народження дитини вказано громадян України: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 (а. с. 11).

Таким чином, на підставі вказаних документів судом встановлений факт походження дитини від сторін по справі.

З копії Витягів з реєстру територіальної громади № 2025/003889401 та № 2025/003889454, сформованих 24 березня 2025 року Смілянською територіальною громадою, отриманих за запитом Державного підприємства «ДІЯ», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 березня 2025 року мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9, 12).

14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25) виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 13).

З копії відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданих Управлінням «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області за № 3896 від 18 серпня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_10 , зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 березня 2025 року по теперішній час; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 24 березня 2025 року по теперішній час; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 21 листопада 2019 року по теперішній час. Усього троє осіб (а. с. 14).

Відповідно до копії акту, складеного 26 серпня 2025 року головою Обслуговуючого кооперативу «Сміла» Гончаренко М. П. у присутності мешканців будинку АДРЕСА_3 : ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживають, але не зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 15).

Аналогічні відомості щодо фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , містяться у довідки № 31, виданої 26 серпня 2025 року за підписом голови та головного бухгалтера Обслуговуючого кооперативу «Сміла» (а. с. 16).

З копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 62291, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Смілянська міська лікарня» Смілянської міської ради Черкаської області, убачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , перебував на стаціонарному лікуванні з 15 серпня 2025 року по 21 серпня 2025 року з діагнозом J20.9 (а. с. 17).

Як убачається з матеріалів справи, 16 вересня 2025 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області у межах справи з єдиним унікальним № 703/5985/25 (провадження № 2-н/631/703/25) виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 03 вересня 2025 року і до повноліття дитини. Судовий наказ набрав законної сили 16 вересня 2025 року (а. с. 29).

З копії Акту обстеження житлово-побутових умов, складеного комісією у складі головного спеціаліста Служби у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаського району Черкаської області Куготи В. Ф., спеціаліста – юрисконсульта Служби у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаського району Черкаської області Смоляного М. Ф., та затвердженого 22 вересня 2025 року начальником Служби у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаського району Черкаської області Шуригіною О. В., встановлено, що на підставі доручення виконуючого обов`язки начальника Служби у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаського району Черкаської області Сенченко Т. А., з метою недопущення порушення прав дітей, проведено обстеження умов проживання ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_4 . Житло знаходиться на 3 поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з однією кімнати загальною площею 30 м2, опалення централізоване, квартира повністю умебльована, зроблений сучасний ремонт, мається газова колонка для підігріву води. В наявності всі необхідності електропобутові прилади, санітарно-гігієнічні умови задовільні, в квартирі чисто, прибрано, речі впорядковано. Для виховання, розвитку та проживання дитини створені умови, в наявності дитяче ліжко, дитячий одяг, іграшки, засоби догляду за дитиною, дитяче харчування. За даною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації проживання: ОСОБА_15 , 1979 року народження – власниця кватири; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Громадянка ОСОБА_1 проживає разом із своїм малолітнім сином – ОСОБА_16 у своєї тітки ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_4 , де створені належні умови для проживання, виховання та розвитку малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 30).

Отже із досліджених у судовому засіданні доказів судом встановлено, що малолітній син сторін – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та фактично мешкає разом із матір`ю ОСОБА_1 у місті Сміла Черкаського району Черкаської області, з якої стягуються аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, відповідно до судового наказу, виданого 14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25).

Вказані обставини визнані учасниками справи та суд не має обґрунтованого сумніву щодо недостовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а отже є такими, що з огляду на частину 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1989 року й ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27 лютого 1991 року, Конституції України та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10 січня 2002 року.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 3402-ІІІ «Про охорону дитинства»).

За змістом положень частини 3 статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 3402-ІІІ «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, з огляду на наведене слід зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, який передбачено у частині 4 статті 155 Сімейного кодексу України.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У статтях 150, 180 Сімейного кодексу України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Положеннями статті 181 Сімейного кодексу України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, наведеною нормою права врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

До такого правового висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц (провадження № 61-1469св17).

Частина перша статті 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна вимога кореспондується з положеннями статті 273 Сімейного кодексу України, яка визначає, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267 – 217 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відтак Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина 3 статті 181 Сімейного кодексу України) та на підстави припинення сплати аліментів.

Положення статті 192 Сімейного кодексу України вказують на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а стаття 273 Сімейного кодексу України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів. Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182 – 184 Сімейного кодексу України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями статті 273 Сімейного кодексу України має на меті скасування їх присудження.

Як визначено у статті 197 Сімейного кодексу України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду (стаття 188 Сімейного кодексу України).

У даній справі судом встановлено, що на підставі судового наказу, виданого 14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25) з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Приписами частини 1 статті 18 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У частині 4 статті 273 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

При цьому, аліменти – це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що дитина постійно, а не тимчасово проживає із тим з батьків, хто сплачував аліменти. У зв`язку з цим проживання дитини з матір`ю протягом тривалого часу може бути підставою для припинення стягнення з неї аліментів на користь батька, який з дитиною не проживає.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.

Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дитини), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд повинен оцінити при вирішенні спору наявність підстав для подальшого стягнення аліментів з особи, з яким, за встановленими обставинами справи, проживає дитина.

Як вже зазначалось, в даному випадку судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що малолітній син сторін – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після видачі 14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області судового наказу у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25), фактично мешкає, а також зареєстрований, разом із матір`ю ОСОБА_1 у місті Сміла Черкаського району Черкаської області, яка піклується про спільну дитину сторін та забезпечує його усім необхідним. При цьому спору щодо місця проживання дитини на час розгляду цієї справи у суді немає.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Водночас наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20)).

Як вже зазначалось вище, за своєю суттю аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з нею та перебуває здебільшого на її утриманні, суперечить положенням статті 181 Сімейного кодексу України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Аналогічного висновку висновок викладений у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2023 року у справі № 686/12480/22 (провадження № 61-12518св22).

При цьому як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 (провадження № 61-1949св23) зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 Сімейного кодексу України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.

У даній ситуації суд також бере до уваги заяву ОСОБА_2 , який позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення стягнення з неї аліментів на утримання дитини визнав у повному обсязі та підтвердив факт того, що їх малолітній син ОСОБА_5 з вересня 2025 року проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 .

З цього приводу суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Зазначена процесуальна дія – це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України

При цьому, суд зазначає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, оскільки заява відповідача не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяву відповідача про визнання позову.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Водночас суд бере до уваги, що положеннями статті 189 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи (частина 1 статті 197 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 3 та 4 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

З огляду на вище викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та можливості їх задоволення шляхом припинення стягнення з неї аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, що стягуються на підставі судового наказу Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 липня 2025 року у справі № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року «Про судовий збір», який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 2 абзацу 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року «Про судовий збір»).

Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у вересня 2025 року.

Статтею 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок, що квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.300011049.1 від 09 вересня 2025 року, виданої АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_17 у зв`язку з чим необхідно стягнути на її користь з ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

З огляду на вище викладене, керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 7, 133, 141, 150, 179, 180, 192, 197, 273 Сімейного кодексу України, статтями 1 – 5, 10 – 13, 17 – 19, 23, 76 – 81, 89, 206, 211, 214, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 – 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1, 2 і 4 статті 273, статтями 274 – 279, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – задовольнити.

Припинити стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, які стягуються на підставі судового наказу, виданого 14 липня 2025 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у межах справи з єдиним унікальним № 631/756/25 (провадження № 2-н/631/91/25).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1

Суддя Т. М. Трояновська